Метод конституційно-правового регулювання

Метод конституційного права — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правово­го регулювання.

Ознаки методу конституційного права:

а) регулює найважливіші політичні, економічні, со­ціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов’язані з ними сус­пільні відносини;

б) обумовлений функціями конституційного пра­ва;

в) має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер;

г) сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права по відношенню до інших галузей національного права; представ­лений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

В консти­туційному праві застосовуються загальні методи правового регулювання: імперативний метод – метод заборон та диспозитивний (дозвільний) метод. Оскільки конституційне право є публічною галуззю, використання першого методу є значно ширшим.

Складові імперативного методу правового регулювання в конституційному праві України:

Метод конституційного зобов’язання виявляється в спону­кальному щодо суб’єктів конституційного права характері конс­титуційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України ви­значає: «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу знаходить своє норматив­не вираження в положеннях чинного конституційного законо­давства України про міру можливої правової поведінки суб’єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України за­кріплює: «Кожен має право володіти, користуватися й розпоря­джатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмежен­ня правосуб’єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприк­лад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукра­їнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання, в консти­туційному праві застосовуються спеціальні методи конституцій­но-правового регулювання. До таких методів конституційного права відноситься метод конс­титуційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організа­ції та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод об’єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дефініціях. Прикладом застосування в Україні установчого методу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, де­мократична, соціальна, правова держава».

, 3.Система конституційного права України.

Система конституційного права України – це об’­єктивно обумовлена сукупність інститутів і норм конститу­ційного права, а також інших структурних елементів (природ­ного і позитивного, суб’єктивного і об’єктивного, загального і особливого) конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

У системі конституційного права можна виділити як складові елементи загальну і особливу частини. Така галузева структура характерна для більшості галузей права і знайшла своє місце в галузевих кодифікованих актах. На відміну від Криміналь­ного кодексу України, Конституція України не містить чітко структурованої загальної й особливої частини, але їх існування як на рівні системи права, так і на рівні системи Конституції, є логіч­ним, оскільки в системі конституційного права містяться норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії, властиві конституційному праву (загальна частина).

Система конституційного права також в перспективі може поділятися на національне і наднаціональне (міжнародне) конс­титуційне право, за умови формування останнього.

Система конституційного права не збігається із системою Конституції України 1996 р., і є значно ширшою, оскільки:

а) система конституційного права об’єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що відображені не л
ише в Кон­ституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;

б) у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об’єднання норм за предметним принципом в інститу­ти конституційного права, які не виділяються в Конституції;

в) системі елементів конституційного права властиві більш гли­бинні генетичні та функціональні зв’язки, ніж системі еле­ментів Конституції;

г) система конституційного права є більш гнучкою та динаміч­ною ніж система Конституційна. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодав­ця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу за часом юридичну процедуру, що підтверджують спроби здійснення конституційної реформи в Україні;

д) нормативним приписам, що об’єднані в систему конституцій­ного права, притаманний високий рівень абстрагованості, то­ді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має ха­рактер конкретних правових приписів.

studopedia.org – Студопедия.Орг – 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.007 с) .

Стаття 14. Застосування імперативних норм

1. Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

2. Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв’язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

• Стаття 1. Визначення термінів
• Стаття 2. Сфера застосування Закону
• Стаття 3. Міжнародні договори України
• Стаття 4. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом
• Стаття 4-1. Вибір суду
• Стаття 5. Автономія волі
• Стаття 6. Обсяг застосування права іноземної держави
• Стаття 7. Правова кваліфікація
• Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави
• Стаття 9. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави
• Стаття 10. Наслідки обходу закону
• Стаття 11. Взаємність
• Стаття 12. Застереження про публічний порядок
• Стаття 13. Визнання документів, виданих органами іноземних держав
• Стаття 14. Застосування імперативних норм
• Стаття 15. Застосування права держави з множинністю правових систем
• Стаття 16. Особистий закон фізичної особи
• Стаття 17. Цивільна правоздатність фізичної особи
• Стаття 18. Цивільна дієздатність фізичної особи
• Стаття 19. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності
• Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою
• Стаття 21. Ім’я фізичної особи
• Стаття 22. Особисті немайнові права
• Стаття 23. Реєстрація актів цивільного стану громадян України поза межами України
• Стаття 24. Опіка та піклування
• Стаття 25. Особистий закон юридичної особи
• Стаття 26. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи
• Стаття 27. Особистий закон іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права іноземної держави
• Стаття 28. Обмеження повноважень органу або представника юридичної особи
• Стаття 29. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні
• Стаття 30. Участь держави та юридичних осіб публічного права у приватноправових відносинах з іноземним елементом
• Стаття 31. Форма правочину
• Стаття 32. Зміст правочину
• Стаття 33. Сфера дії права, що застосовується до правочину
• Стаття 34. Право, що застосовується до довіреності
• Стаття 35. Позовна давність
• Стаття 36. Право інтелектуальної власності
• Стаття 37. Захист прав інтелектуальної власності
• Стаття 38. Загальні положення про право, що застосовується до права власності та інших речових прав
• Стаття 39. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав
• Стаття 40. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів
• Стаття 41. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі
• Стаття 42. Захист права власності та інших речових прав
• Стаття 43. Вибір права за згодою сторін договору
• Стаття 44. Право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права
• Стаття 4
  5. Право, що застосовується до договору споживання
• Стаття 46. Право, що застосовується до договорів щодо юридичної особи з іноземною участю
• Стаття 47. Сфера дії права, що застосовується до договору
• Стаття 48. Право, що застосовується до недоговірних зобов’язань
• Стаття 49. Право, що застосовується до зобов’язань про відшкодування шкоди
• Стаття 50. Право, що застосовується до відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
• Стаття 51. Право, що застосовується до набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
• Стаття 52. Право, що застосовується до трудових відносин
• Стаття 53. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном
• Стаття 54. Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні
• Стаття 55. Право на шлюб
• Стаття 56. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні
• Стаття 57. Укладення шлюбу в консульській установі або дипломатичному представництві
• Стаття 58. Дійсність шлюбу, укладеного за межами України
• Стаття 59. Шлюбний договір
• Стаття 60. Правові наслідки шлюбу
• Стаття 61. Майнові відносини подружжя
• Стаття 62. Форма вибору права для правових наслідків шлюбу
• Стаття 63. Припинення шлюбу
• Стаття 64. Визнання шлюбу недійсним
• Стаття 65. Встановлення та оскарження батьківства
• Стаття 66. Права та обов’язки батьків і дітей
• Стаття 67. Загальні положення про право, що застосовується до зобов’язань щодо утримання
• Стаття 67-1. Зобов’язання щодо утримання між батьками і дітьми
• Стаття 67-2. Зобов’язання щодо утримання дітей іншими особами
• Стаття 67-3. Зобов’язання щодо утримання, які виникають у зв’язку з укладенням шлюбу, розірванням шлюбу, недійсністю шлюбу, проживанням однією сім’єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу
• Стаття 67-4. Вибір права за згодою сторін зобов’язання щодо утримання
• Стаття 68. Відмова від утримання, заперечення вимоги про утримання
• Стаття 69. Усиновлення
• Стаття 70. Спадкові відносини
• Стаття 71. Спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає державній реєстрації
• Стаття 72. Здатність осіб на складання і скасування заповіту. Форма заповіту і акта його скасування
• Стаття 73. Участь у процесі іноземних осіб
• Стаття 74. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні
• Стаття 75. Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом
• Стаття 76. Підстави визначення підсудності справ судам України
• Стаття 77. Виключна підсудність
• Стаття 78. Компетенція інших органів України
• Стаття 79. Судовий імунітет
• Стаття 80. Судові доручення
• Стаття 81. Рішення іноземних судів, які можуть бути визнані та виконані в Україні
• Стаття 82. Порядок визнання і виконання рішень іноземних судів

Ми в соціальних мережах:

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб – сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб – сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.