Культура ячмiнь ярий (особливості вирощування та зберігання)

Ячмінь ярий – найбільш скоростигла, цінна продовольча, кормова і технічна культура. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Ячмінне борошно добавляють (10-15%) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб’ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду. Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеїну. Зерно ячменю – високопоживний дієтичний корм з високим вмістом енергії для більшості тварин. Зерно ячменю використовують для виготовлення пива. Пивоварні сорти мають характеризуватися виповненим і вирівняним зерном, з пониженими плівчастістю та вмістом білка — не більше 10% та підвищеним вмістом крохмалю – не менше 65%.

Ячмінь малоконкурентний до бур’янів, тому його потрібно сіяти після чистих удобрених попередників. Вирощуючи на продовольчі і кормові цілі, краще розміщувати після зернобобових культур, на пивоварні – після удобрених просапних культур: кукурудзи, картоплі, баштанних, буряків цукрових (у зоні достатнього зволоження).

Не слід розміщувати після колосових культур, щоб уникнути сильного ураження кореневими гнилями і іншими хворобами, та після соняшника, суданки, які висушують ґрунт і засмічують його падалицею.

Ячмінь дуже чутливий до удобрення, швидко реагує наростанням біомаси, збільшенням кущистості. Проте, високий рівень азотного живлення призводить до раннього вилягання посівів. Добрива впливають на біохімічний склад зерна, зокрема, внесення азотних добрив збільшує вміст білка в зерні. Це потрібно враховувати при вирощуванні пивоварного ячменю.

Безпосередньо під ячмінь не рекомендується вносити гній. Нерівномірність його внесення, а також вміст насіння бур’янів спричиняє засміченість посівів, строкатість стеблостою, вилягання рослин, нерівномірне достигання, а отже, погіршення якості зерна. Ячмінь добре використовує післядію органічних добрив. Тому їх слід вносити під попередник, а безпосередньо під ячмінь вносити лише мінеральні добрива.

Норми мінеральних добрив під ячмінь ярий потрібно розраховувати, залежно від типу ґрунту та їх вмісту у ньому. На сіроземах, підзолистих, сірих опідзолених і каштанових ґрунтах ефективніше повне удобрення, на чорноземах звичайних, типових – фосфорне та фосфорне-калійне, на чорноземах опідзолених і каштанових ґрунтах – азотно-фосфорне. Калій найбільш ефективний на піщаних і осушених торфових грунтах.

Середня норма добрив N45-60 P45-60 К45-60. На бідних дерново-підзолистих ґрунтах збільшують кількість азотних добри. При вирощуванні пивоварного ячменю слід збільшувати кількість фосфорно-калійних добрив і зменшувати кількість азотних. Фосфорно-калійні добрива краще вносити під зяблевий обробіток, азотні – під передпосівну культивацію. В рядки під час сівби доцільно внести по 50-75 кг гранульованого суперфосфату. Таке внесення рівнозначне в 2-3 рази більшому внесенню їх врозкид.

При вирощуванні ячменю після культур, які рано звільняють поле, краще застосовувати напівпаровий та поліпшений зяблевий обробіток ґрунту. При напівпаровому обробітку поле після збирання попередника негайно лущать дисковими знаряддями ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, БДТ-7, БДТ-3 у два сліди або дисковим лущильником WISHEK в один слід.

Через 12-14 днів, коли з’являться сходи бур’янів, орють плугами з передплужниками на глибину 20-22 см. Надалі, по мірі появи сходів бур’янів, поле боронують, а при потребі культивують, підтримуючи його чистим від бур’янів до зими.

Якщо попередник був забур’янений багаторічними бур’янами, то після збирання попередника поле дискують у двох напрямках, після проростання бур’янів проводять обробіток лемішними лущильниками ПЛ-5-25, ППЛ-10-25 або плоскорізним знаряддями ОПГ-3.5, КПЭ-3.8, КТС-10, КПШ-9. Коли проростуть бур’яни, поле орють на зяб.

При вирощуванні ячменю після картоплі, буряків кормових і цукрових, під які роблять глибоку оранку, після їх збирання можна провести безплужний обробіток лемішними лущильниками, плоскорізами або чизелькультиваторами.

Після кукурудзи поле дискують у двох напрямках дисковими боронами і потім орють на зяб на глибину 23-25 см. В зоні недостатнього зволоження проводять обробіток плоскорізами-глибокорозпушувачами. На важких запливаючих ґрунтах, в умовах зрошення добрі результати дає
обробіток фрезерними культиваторами глибокорозпушувачами КФГ-3.6.

На важких ґрунтах, на схилах, на ділянках, де можливе застосування води весною, в передзимовий період слід провести щілювання (ЩП-3-70 або ін.).

Передпосівний обробіток починають з боронування ріллі в 1-2 сліди важкими боронами, як тільки верхній шар ґрунту досягне фізичної стиглості. Через 3-4 дні, коли глибший шар досягне фізичної стиглості, проводять передпосівну культивацію з боронуванням.

Якщо однієї культивації виявиться недостатньо для вирівнювання поверхні ґрунту і доведення посівного шару до дрібногрудочкуватого стану, проводять другу культивацію з боронуванням.

Для передпосівного обробітку краще використовувати комбіновані агрегати, які готують ґрунт за один прохід: РВК-3.6; РВК-7.2; РВК-5.4; АКП-5 або інші.

Для сівби використовують лише сертифіковане насіння. Ячмінь висівають звичайним рядковим способом, рідше – вузькорядним, у ранні строки, як тільки ґрунт досягне фізичної стиглості і піддається якісному обробітку. Кожний день запізнення із сівбою після настання оптимального строку призводить до зниження урожайності внаслідок втрати вологи ґрунтом, більшого пошкодження шкідниками, прискорення розвитку рослин. Особливо відчутне зниження урожайності у південно – східних регіонах та при пізньому настанні весни.

Норми висіву залежать від сорту, ґрунтово-кліматичних умов, забур’яненості поля. Середніми нормами висіву насіння у Поліссі та у західних областях є 4,5-5 млн, Лісостепу, центральному і північному Степу – 4-5, південному Степу – 3,5-4 млн схожих насінин на 1 га. Ці норми зменшують на 10-15% , якщо підсівають у ячмінь багаторічні трави.

Глибина загортання насіння за достатньої вологості ґрунту на структурних ґрунтах – 4-5 см, на легких – 5-6, в посушливих умовах – 6-8, на важких запливаючих ґрунтах – 3-4см.

При недостатньому зволоженні посівного шару ґрунту поле коткують відразу після сівби кільчасто-шпоровими котками. У фазі сходів для захисту від пошкодження злаковими мухами проводять крайову, а при потребі – суцільну обробку посівів інсектицидом. У фазі кущіння при сильному засміченні бур’янами посіви обробляють гербіцидами.

Ячменю ярому завдають великої шкоди такі хвороби, як летюча сажка, тверда сажка, чорна сажка, жовта іржа, стеблова іржа, карликова іржа, гельмінтоспоріоз, смугаста плямистість, сітчаста плямистість, ринкоспоріоз, кореневі гнилі. Розвиток сажкових хвороб попереджують протруюванням насіння. Хвороби листків, стебел колоса (борошниста роса, види іржі, гельмінтоспоріоз, плямистості) можна контролювати під час вегетації. Для цього при перших ознаках їх появи на рослинах посіви слід обробляти фунгіцидами .

Проводять у фазі повної стиглості зерна за вологості 14-17% прямим комбайнуванням. Запізнення зі збиранням призводить до пересушування зерна та його травмування. Також при запізненні із збиранням колос ячменю нахиляється до грунту (поникає) і обрізається під час скошування, що веде до великих втрат врожаю.

Відразу після збирання необхідно очистити зерно, а за потреби, підсушити. Зберігають у чистих, добре вентильованих приміщеннях, у яких знешкоджено збудники хвороб та шкідники. Вологість зерна, яке закладається на зберігання не має перевищувати 14%. Проте для запобігання зволоження зерна унаслідок конденсації вологи у приміщенні, бажано знизити вологість зерна до 11-12%.

Ярий ячмінь краще за все сіяти в кінці березня.

Насіння ячменю досить крупне та важке, маса 1000 зерен — 45-52 г. Норми висіву в середньому становлять 4 млн/га, тобто 206 кг/га на глибину 4-5 см, а в посушливих умовах — 6-8 см, на важких ґрунтах західних областей 3-4 см. Але в умовах все більш частих посух аграрії експериментують з густотою, зменшуючи її.

Коли орють зяб

Зя́б, -би. Пахоть на зиму, поле, вспаханное осенью подъ яровой хлѣбъ. На зяб орати. Вас. 196. Скільки ви запорали поля торік? Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес. Г.Барв. 306.

Зміст

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗЯБ, у, чол., с. г. Осіння оранка поля для сіяння ярих культур навесні. — На першому лану, де ви бачите кукурудзяний пишнозелений ліс, був зяб, а на другому — весняна оранка (Остап Вишня, I, 1956, 433); Наукою і практикою доведено, що не всяка зяблева оранка в однаковій мірі впливає на урожай. Найкращі результати дає ранній зяб (Радянська Україна, 6.IX 1957, 1); // Ділянка поля, зорана з осені й підготовлена для весняної сівби ярих культур. Край дороги зяб лисніє, як вороняче крило (Семен Журахович, Вечір. 1
958, 346); Рання весна. Тракторна колона на оранці.. По зябу і по свіжій ріллі на сотнях гектарів сіють бригади (Андрій Головко, I, 1957, 332). Орати (виорати, зорати і т. ін.) на зяб — орати восени, готуючи ґрунт для весняної сівби ярих культур. Прокіп хазяйнував на панськім полі, орав на зяб, кінчав пізню сівбу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 95); Марійка з жіночою легкістю зараз у всіх злигоднях винуватила Івана. бо ж чоловік до цього часу і на зяб не виорав (Михайло Стельмах, II, 1962, 236); Оранка на зяб — орання восени з метою підготовки ґрунту для весняної сівби ярих культур. Осіння пора, збігається робота з роботою, — сівба, оранка на зяб, люди картоплю копають, коноплі беруть. (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 177).

Український тлумачний словник

О́ранка на зяб — орання восени з метою підготовки ґрунту для весняної сівби ярих культур.

1) А зяблева оранка існує щоб не висушувати навесні ґрунт плугами, а навпаки, зберігати вологу. Навесні достатньо тільки заборонувати ділянку чи зробити неглибоку культивацію. Кожен агроном скаже вам, що так краще. Існує ж приповідка, що ліпше погана пізня оранка (восени), ніж гарна веснооранка.

2) Зябльовая обробка грунту Зябльовая обробка грунту, зяб, зябльовая оранка, літньо-осіння обробка грунту під посів ярових культур навесні наступного року. У Східній Європі застосовувалася ще в Київській Русі. У дрібному селянському господарстві дореволюційної Росії, а також в перші роки Радянської влади панувала весновспашка . В Західній Європі набула поширення з початку 19 ст Широке вживання З. о. п. в СРСР почалося в крупному соціалістичному сільському господарстві — радгоспах і колгоспах. Зораний на зиму грунт добре вбирає осінні осідання, краще поглинає талі води; у ній накопичуються доступні для рослин живильні речовини, що утворюються в результаті життєдіяльності аеробних бактерій. З. о. п. дозволяє успішно боротися з багатьма бур’янами і засміченістю грунту, шкідниками, зимуючими в рослинних залишках і верхніх шарах грунту, і хворобами з.-х.(сільськогосподарський) культур; сприяє ранньому проведенню весняних польових робіт, зменшуючи їх напруженість. З. о. п. проводять після прибирання попередньої культури; після зернових і ін. культур суцільного посіву грунт спочатку лущать, потім через 15—20 діб, коли з’явиться схід бур’янів, орють. Під оранку вносять органічні і мінеральні добрива, а на кислих грунтах і вапно. Основний прийом З. о. п. — оранка плугом з переплужником, при якій грунт кращий кришиться і створюється більш вирівняна поверхня. На підзолистих грунтах орють на глибині не менше 22—23 см, застосовуючи різні способи поглиблення орного шару. На родючих (чорноземних, каштанових, зрошуваних сероземних і ін.) грунтах глибина оранки незрідка досягає 35 див. Значно підвищує урожай з.-х.(сільськогосподарський) культур, особливо в посушливих районах і в нечорноземній смузі, ранній зяб, що піднімається в серпні.

Ілюстрацій