Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Альбер Камю

Чума

Частина перша

Події роману відбулися 194… року в місті Орані – французькій префектурі на алжирському узбережжі. Вранці 16 квітня доктор Бернар Ріє, вийшовши зі свого помешкання, перечепився об здохлого щура. Увечері Ріє, перш ніж зайти до себе, знову побачив щура, який упав, а з його писка бризнула кров. Вигляд крові навернув його думкою до свого клопоту: дружина Ріє слабувала вже рік і завтра мала їхати до санаторію в гори, а сюди мала прибути його матір. 17 квітня воротар Мішель показав Ріє, що знайшов ще трьох здохлих щурів. Їдучи до своїх пацієнтів на околицю міста, Ріє нарахував з півтора десятка щурів, що валялися на купах сміття. Старий хворий іспанець, якого відвідав Ріє, вважав, що щурі віщують голод.

Ріє відправив дружину на лікування, цього ж дня зустрівся з газетярем Раймоном Рамбером, який прибув від великої паризької газети взяти в лікаря інтерв’ю про умови побуту арабів і про санітарний стан корінного населення. Ріє сказав, що стан такий собі і порадив зробити цікавий репортаж про здохлих щурів. Вирушаючи в об’їзд, лікар зустрів на сходах молодика на ім’я Жан Тарру, який саме стежив за останніми корчами щура.

На ранок, 18 квітня, лікар, привізши з вокзалу матір, побачив, що воротар Мішель захворів. У місті занепокоїлися через мертвих гризунів, преса вимагала від муніципалітету якихось дій. Службі щуроловів було дано наказ: щоранку на світанні підбирати здохлих пацюків. Минуло кілька днів. 25 квітня було зібрано й спалено 6231 щура.Жителі міста вимагали вжити рішучих заходів, винуватили владу. Та раптом навала враз припинилась.

Якось до Ріє подзвонив давній пацієнт, службовець мерії на ім’я Жозеф Гран. Він давно слабував на звуження аорти, а що був бідний, то Ріє лікував його задарма. Гран просив приїхати, бо дещо сталося з його сусідом. Ріє приїхав на вулицю Федерб, у передмістя. Гран розповів, що вчасно відчепив сусіда пана Коттара, який хотів повіситися. Ріє мусив дати знати у комісаріат, на випадок, якщо Коттару спаде на думку ще раз така ідея. Сам Коттар заявив, що то був просто хвилинний спалах шаленства,

Пізніше Ріє відвідав хворого воротаря, який блював рожевуватою жовчю, був знесилений, температура в нього дуже підскочила, а залози на шиї і суглоби ще дужче набрякли. Вдома Ріє зателефонував до свого колеги Рішара, одного з найкращих лікарів у місті. Той теж мав два пацієнти з такими симптомами. Надвечір температура у воротаря підскочила до сорока, він марив і кляв щурів.

30 квітня в місто прийшла справжня весна. Мішелю стало так погано, що Ріє вирішив ізолювати його. Та коли хворого перевозили “швидкою”, він помер. Після нього багатьом судилося піти дорогою, на яку Мішель ступив перший.

Жан Тарру, про якого згадувалося раніше, оселився в Орані за кілька тижнів перед незвичайними подіями і мешкав в одному з найбільших готелів у центрі міста. Ніхто не знав, звідки він узявся, навіщо тут зупинився. Його найчастіше можна було бачити на пляжі, де він з видимою утіхою пірнав і плавав. Тарру був життєрадісний, постійно робив нотатки про місто і його жителів. Коли в його готелі теж було знайдено пацюка, а одна покоївка захворіла, він докладно описував цю таємничу лихоманку.

По тому як воротаря перенесено до трупарні, Ріє зателефонував до Рішара і ще кількох лікарів. З розпитів виявилося, що протягом кількох останніх днів було випадків з двадцять подібного захворювання. Майже всі – смертельні.

Ріє був присутнім на розслідуванні Коттарового замаху на своє здоров’я. Гран розповів Ріє, що Коттара майже не знає, але гадає, що той при грошах, взагалі цей чоловік якийсь дивак. Поліційний комісар та решта вирішили, що спроба самогубства відбулася через “Прикрощі інтимного характеру”. Коттар погодився і зізнався Ріє, що не може терпіти поліцію і прагне лише спокою.

За кілька днів смертних випадків почастішало. В той час до Ріє завітав Кастель, його старший колега. Лікарі вперше заговорили про те, що це може бути чума. Гран, який служив у мерії і займався там усякими справами, тепер провадив підрахунок смертних випадків. Службовець розповів Ріє, що за останні 48 годин померло 11 людей.

Ріє давно знав Грана. Той був найтиповіший дрібний службовець. Довгий, сухорлявий, у заширокому одязі. Гран виконував скромну, але дуже корисну роботу, отримував малу платню, а ще він вечорами писав якусь книгу.

Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії. Префект хотів з’ясувати собі, яких заходів треба вжити. Старий Кастель говорив, що головне – з’ясувати, чума це чи ні. Рішар заявив, що, на його думку, не слід піддаватися паніці: йдеться лише про лихоманку. Та Ріє вважав, що це чума. Знайдений мікроб був чумний, але трохи відрізняється від класичного опису. Усі погодилися з тим, що слід удатися до профілактичних заходів.

Жозеф Гран розповів Ріє ще дещо про Коттара. Той дуже змінився, став якийсь чемний. Зрештою, Коттарове життя обмежується сидінням удома, відвідуванням скромного ресторанчика та якимись таємничими походеньками. Офіційно він вважався комісіонером по продажу вин та лікерів. За будь-яких обставин комісіонер тримався замкнуто й недовірливо, а тепер усе змінилося. Коттар ніби хоче примиритися, чи що, з людьми, завоювати їхню симпатію, навіть кілька разів водив Грана у найшикарніші ресторани та кав’ярні. Гран вважав, що у Коттара нечисте сумління. Ріє сам відвідав ввечері комісіонера Коттара. Той говорив, що йому краще і було б зовсім добре, якби ним ніхто не цікавився. Потім його зацікавило, чи бувають випадки, щоб людину, яка лікується в клініці чи лікарні, заарештовували. Ріє відповів, що таке іноді трапляється, але при цьому враховується стан хворого.

У корпусах лікарні уже не було місць для хворих. Закрили школу і садок, і там влаштували лазарети. Городян зобов’язували заявляти про всі випадки захворювання, а недужі неодмінно підлягали ізоляції. Будинки, де виявлено хворих, мали бути очищені та продезінфіковані. Ті, хто був у контакті з хворими, мали пройти карантин; похорони брала на себе міська влада. Через день літаком прибула сироватка. Для лікування заслаблих її вистачило, проте скоро запаси були вичерпані.

Раптом крива смертності різко пішла вгору. Того дня, коли знову зареєстровано тридцять смертей, Бернар Ріє перечитував офіційну депешу, у якій стояло: “Офіційно оголосіть про чумну епідемію. Місто вважати закритим”.

Частина друга

Брами міста позачинялися, було заборонено листування з зовнішнім світом. Спершу міжміські розмови було дозволено, але через перевантаження телефонних ліній і тисняву в переговорних кабінах вони протягом кількох днів були геть заборонені. Єдиним порятунком лишався телеграф. Влада нікого не випускала з міста, але дозволила повернутися тим, хто виїхав з Орана перед епідемією.

У місті нараховувалося двісті тисяч жителів. Крива смертності невпинно повзла вгору. П’ятий тиждень пошесті дав уже триста двадцять один смертний випадок, а шостий – триста сорок п’ять. Постачання обмежено, а продаж бензину суворо лімітовано. До Орана суходолом і повітряною дорогою прибували тільки предмети першої необхідності.

Через два дні по тому, як місто було оголошене закритим, Ріє, виходячи з лазарету, наштовхнувся на Коттара. Той був веселий і не без утіхи зауважив, що пошесть не припиниться скоро, тож усе піде шкереберть.

Того самого дня, Жозеф Гран помітив на письмовому столі лікаря фотографію пані Ріє й запитально глянув на свого співрозмовника. Ріє відповів, що його дружина не в місті, вона лікується. Гран розповів, що він одружився зовсім молодим з юним небагатим дівчам. Заради цього довелося кинути науку й піти на службу. Його Жанні також довелося піти на роботу. Гран від незмірної втоми якось підупав, усе рідше й рідше говорив з дружиною, і врешті вона покинула його. Тепер йому кортіло написати до Жанни листа, щоб якось виправдатися в її очах. Увечері Ріє послав дружині телеграму і повідомив, що місто оголошене закритим, що він здоровий, що хай вона дбає про себе і що він увесь час про неї думає.

Через три тижні після закриття міста до Ріє звернувся Рамбер. Він просив допомогти вибратися з міста, адже він не тутешній, в Парижі на нього чекає кохана. Та Ріє нічого не міг зробити.

Під кінець першого місяця чуми отець Панлю, єзуїт, виголосив палке казання про те, що люди самі накликали на себе чуму, ця кара Божа приборкує сліпих і сповнених гордині. Праведникам нема чого боятися, але грішникам випадає воістину тремтіти. Після цієї проповіді містяни почали усвідомлювати своє становище, з’являлися божевільні. Деякі вирішили діяти силою і, намагаючись обдурити пильність кордону, вибратися з міста.

Якось Гран розповів Ріє, що пише книгу, і показав першу фразу твору. Початок здався лікареві цікавим, він хотів дізнатися, що буде далі. На це Гран палко заперечив, бо першу фразу треба ще вдосконалити.

Тим часом Рамбер шукав спосіб вибратися з міста. Журналіст оббігав уже всі канцелярії, зробив усе можливе і збагнув, що вихід надійно забарикадовано.

Настав період спеки. Минав червень. Після запізнілих дощів почався палючий вітер. Перші дні спеки збіглися з стрімким злетом кривої смертності, епідемія забирала за тиждень десь із сімсот жертв.

Одного вечора Ріє і Тарру зустрілися в лікаря. Чоловіки встигли стати друзями. Тарру мав план організувати добровільні загони, тому просив Ріє доручити йому взятися до цієї справи. Ріє сказав, що теж приєднається, бо є хворі і треба їх лікувати. Друзі знали: треба боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки. Старий Кастель вклав усю свою віру і всю свою снагу у виробництво сироватки тут, на місці, з усілякого підручного матеріалу. І вони з Ріє сподівалися, що сироватка, виготовлена з культур мікроба, яким вражене місто, буде дійовішою,аніж сироватка, одержана десь-інде, бо місцевий мікроб дещо відрізнявся.

Гран взяв на себе статистичний облік.