Стислий переказ, виклад змісту скорочено

І

Містер Шерлок Холмс

Містер Шерлок Холмс сидів за столом і снідав. Зазвичай він прокидався доволі пізно, якщо не брати до уваги тих випадків, коли він взагалі не лягав спати. У мене в руках була палиця, забута нашим учорашнім гостем. Ця товста палиця з головкою була справжнім “речовим доказом”. На пластинці напис “Джеймсу Мортімеру, Ч. К. X. О., від його друзів по ЧКЛ і дата 1884”. Холмс запропонував мені відтворити образ власника палиці.

Наслідуючи Холмса, я почав висловлювати припущення, що ця людина — поважна, середнього віку, ймовірно, сільський лікар, якому доводиться пішки долати великі відстані.

Холмс похвалив мою спостережливість, але, оглянувши уважно палицю, зауважив, що більша частина моїх висновків хибна.

Випускаючи кільця диму, друг почав говорити:

— Мортімер, швидше за все, був куратором лікарні у Чарінг-Кроссі, яку покинув 5 років тому, Це симпатична молода людина років тридцяти, неуважна, без амбіцій і дуже любить свого собаку.

Холмс ще не встиг закінчити свої міркування стосовно породи собаки, як у дверях з’явився гість.

II

Прокляття роду Баскервілів

— У мене в кишені лежить давній рукопис початку 18 століття,— почав лікар Джейм Мортімер.

— Цю родинну реліквію віддав мені на збереження сер Чарльз Баскервіль, який нещодавно трагічно загинув. Я був другом цієї вольової, розумної, практичної людини.

Я подивився на пожовклі аркуші з напівстертими рядками. Угорі було написано: “Баскервіль-хол”, а нижче стояли великі, розмашисті цифри “1742”. Мортімер почав читати. У рукописі зазначалося, що за часів Великого Повстання власником помістя Баскервіль був Х’юго, людина, схильна до нерозважливих і жорстоких жартів. Х’юго закохався в дочку одного сусіда-фермера. Але скромна і сором’язлива дівчина уникала чоловіка. Одного разу, на Михайлів день, Х’юго Баскервіль узяв шістьох відчайдухів, прокрався до ферми і викрав дівчину. Повернувшись до Баскервіль-холу, компанія почала пиячити. Нещасна ледве розуму не втратила, чуючи співи, крики і брутальну лайку. Врешті-решт від страху вона зважилася на відчайдушний вчинок — вилізла на карниз, спустилася на землю плющем, що обплітав південний бік замка, і побігла через болото додому.

Через деякий час Х’юго з’ясував, що дівчина втекла. Ніби диявол у нього вселився, він заприсягся віддати душу й тіло силам зла, щоб наздогнати втікачку. Х’юго вискочив із замка і наказав конюхам загнуздати кобилу і спустити собак. Дехто з друзів, протверезівши, скочили на коней і приєдналися до погоні.

Проїхавши милю чи дві, вони зустріли пастуха, який бачив нещасну дівчину, пізніше і сера Х’юго, але найбільше пастуха вразив собака, що гнався за Баскервілем. П’яні сквайри насварили зустрічного і поїхали далі, але дуже скоро у них мороз пішов шкірою, бо вони побачили ворону кобилу, всю в піні і без вершника, а неподалік стояла зграя собак і жалібно скавучала.

Вершники зупинилися, а троє найсміливіших направили коней до яру. На широкій галявині лежала нещасна дівчина, яка померла від страху та безсилля, поруч лежав Х’юго, а над ним стояло чудовисько — величезний чорний звір, схожий на собаку, але набагато вищий і більший — і перегризало йому глотку. Повернувши свою закривавлену пащу, звір зблиснув страшними очима. Чоловіки заволали від страху і погнали болотами. Один із них помер тієї ж ночі, а двоє інших до кінця життя не могли опам’ятатися від тяжкого потрясіння.

— А тепер, містере Холмс, я познайомлю вас із більш сучасним матеріалом,— сказав лікар Мортімер і дістав із кишені газету.

У статті було сказано, що нагла смерть сера Чарльза Баскервіля стала тяжким потрясінням для всього Середнього Девоншира. Незважаючи на те, що він зовсім недавно оселився у Баскервіль-холі, своєю гостинністю та щедрістю він зажив любові та поваги місцевих жителів. Він власноруч заробив свій капітал і спробував повернути своєму роду добре ім’я. Попри великі матеріальні статки сер Чарльз жив скромно, із домашньої прислуги у Баскервіль-холі були лише лакей та економка — подружжя Берріморів. Чоловік та дружина розповідали, що останнім часом здоров’я сера Чарльза дуже погіршилось. Четвертого червня він виявив бажання поїхати в Лондон і наказав Беррімору готувати речі до від’їзду, а сам, як завжди, пішов на прогулянку. Опівночі Беррімор помітив, що центральні двері відчинені, запалив ліхтар і почав шукати свого господаря.

Після недовгих пошуків тіло сера Чарльза було знайдено у кінці алеї. Циган Мерфі, який проходив у той час болотом, чув крики, але не міг точно зрозуміти, з якого боку вони лунають. Присяжні винесли вердикт — миттєва смерть, що значно полегшило становище, оскільки було дуже бажано, щоб спадкоємець сера Чарльза оселився у Баскервіль-холі і продовжив прекрасні починання свого попередника. Найближчим родичем сера Чарльза був містер Генрі Баскервіль, син середнього брата перебіжчика, який знаходився зараз в Америці. Зараз робили усе можливе, щоб знайти його і повідомити про велику спадщину.

Лікар Мортімер розказав Холмсу, що приховав від слідства деякі факти, а з ним може говорити відверто.

— Торф’яні болота — місце дуже безлюдне, тому сусіди намагаються якомога частіше зустрічатися. Останнім часом я став помічати, що нерви > у сера Чарльза на межі зриву, він вірив у легенду і ніколи не зважувався виходити до болота вночі, бо над його родом тяжіє прокляття. А особливо чоловік цікавився примарною істотою та питав, чи не чув я, як гавкає пес?

Якось за 3 тижні до трагедії я завітав до свого друга і побачив, що він із жахом в очах дивився углиб алеї, де виднілася велика чорна тварина.

Цей випадок дуже вразив Чарльза, і він вирішив їхати до Лондона. І ось в останню хвилину сталося нещастя.

Я швидко приїхав до садиби, оглянув місцевість та почав обстежувати труп. Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки. Судоми так спотворили його обличчя, що я ледве зміг розпізнати труп. А поруч із тілом я помітив свіжі сліди велетенського собаки.

III

Задача

Розповівши Холмсу ще деякі подробиці трагедії, лікар Мортімер сказав, що дехто з місцевих жителів бачили на болотах дивну істоту, яка описується у легенді і запитав поради, як йому вчинити з останнім нащадком роду Баскервілів, який невдовзі має прибути на вокзал Ватерлоо. Холмс порадив візитеру зустріти сера Генрі Баскервіля та призначив зустріч на наступний ранок.

IV

Сер Генрі Баскервіль

Рівно о десятій лікар Мортімер зайшов до кабінету в супроводі молодого баронета. Це був невеликий на зріст, міцний чоловік років тридцяти. Після знайомства сер Генрі показав Шерлоку Холмсу листа, отриманого вранці. Серед сторінки була єдина фраза: “Якщо ви цінуєте своє життя і розум, тримайтесь якомога далі від торф’яних боліт”.

Уважно прочитавши листа, Холмс зробив висновок, що слова вирізані манікюрними ножицями з передової статті газети “Таймс”, а слова “торф’яних боліт” написані чорнилом, імовірно в готелі, оскільки письмове приладдя дуже погане.

— А зараз прийшов час вам, панове, розповісти мені все, що відбулося в Баскервіль-холі,— сказав сер Генрі.

Мортімер слово в слово повторив свою вчорашню розповідь.

— Так, гарний мені дістався спадок,— сказав Генрі, коли розповідь нарешті закінчилася.— Про собаку я звичайно чув ще з дитинства. Цю легенду любили розповідати у моїй сім’ї, але я ніколи їй не вірив. А стосовно смерті дядька, то у мене все так переплуталося в голові, що я не знаю, до кого мені звертатися — до священика чи до полісмена.

Але я остаточно вирішив — їду в будинок своїх предків.

Сер Генрі та лікар Мортімер попрощалися з нами і пішли прогулятися містом. Щойно за ними зачинилися двері, з Холмсом відбулася разюча зміна — він знову став людиною дії.

— Ватсоне, збирайтесь!

І вже за кілька хвилин ми наздоганяли наших візитерів. Раптом Холмс помітив, що за чоловіками хтось стежить із кеба, але чоловік із чорною бородою нас помітив і стрімко помчав по Ріджент-стріт. Ми зрозуміли, що за Генрі Баскервілем хтось стежить, але нічого не встигла вдіяти, хоча обидва розгледіли бороду кебмена і номер кеба.

Холмс зайшов до розсильної контори і дав доручення чотирнадцятилітньому підлітку обстежити всі кошики із сміттям у довколишніх готелях і ввечері телеграфувати на Бейкер-стріт.

V

Три обірвані нитки

Насолодившись картинами бельгійських художників, ми попрямували до готелю “Нортамберленд”. Холмс ненав’язливо поцікавився мешканцями і зробив висновок, що люди, які стежать за сером Генрі, живуть в іншому місці.

Дійшовши до номера, ми зіштовхнулися з роздратованим Генрі Баскервілем, який знову не міг знайти свого черевика.

— Зі мною ще ніколи в житті не траплялися такі дивні та безглузді випадки,— говорив засмучений сер Генрі.

Ми зайшли до номера і почали розмову. З’ясувалося, що спадок складає сімсот сорок тисяч фунтів, що було доволі великою сумою.

— А кому дістанеться садиба у разі смерті сера Генрі,— поцікавився Холмс.

— Оскільки молодший брат сера Чарльза, сер Роджер, помер неодруженим, то Баскервіль-хол перейде далеким родичам — Десмондам. Джеймс Десмон уже немолода людина, священик і живе у Вестморленді.

— Отже, сер Генрі, я вважаю, що вам слід негайно їхати в Девоншир,— сказав Холмс— Але я дуже зайнятий. Може, мій друг Ватсон люб’язно згодиться поїхати з вами?

Ця пропозиція настільки вразила мене, що я не міг оговтатися, а сер Баскервіль, не чекаючи моєї відповіді, гаряче тряс руку і просив допомогти.

— Із задоволенням поїду в Баскервіль-хол,— відповів я,— і не пожалкую за витраченим часом.

Холмс дав нам чіткі інструкції і призначив від’їзд на суботу. Ми почали збиратися, як раптом Баскервіль скрикнув і витяг з-під шафи світло-коричневий черевик.

Перед нами простягся ланцюжок подій, які ми не могли пояснити: трагічна смерть сера Чарльза, лист із газетних вирізок, бородань у кебі, зникнення коричневого і чорного черевиків і знову знахідка коричневого.

Дорогою на Бейкер-стріт ми мовчали і намагалися систематизувати всі факти. Перед обідом нам принесли 2 телеграми. У першій було написано: “Щойно повідомили Берімор вдома. Баскервіль”. У другій: “Обійшов 23 готелі порізаної сторінки “Таймса” не знайшов. Карт-райт”.

— Ось і обірвалися зразу 2 ниточки, Ватсоне. Що ж, у нас є ще кебмен, який віз незнайомця, я запросив його дані в Реєстраційній конторі і не здивуюсь, якщо зараз ми отримаємо відповідь.

Раптом пролунав дзвінок і на порозі з’явився сам кебмен.

— Я сьомий рік їжджу, і ніколи не було ніяких скарг тому, дізнавшись, що цікавляться моїм кебом, я вирішив зайти сам і все з’ясувати,

Холмс попросив розповісти візника про чоловіка, який зранку стежив за будинком на Бейкер-стріт, і яке ж було його здивування, коли дізнався, що незнайомець назвався іменем Шерлок Холмс.

Далі кебмен Джон Клейтон детально розповів про те, як вони стежили за Мортімером і Генрі Баскервілем та як відвіз бороданя на вокзал.

— Третя нитка теж не витримала,— сказав Холмс,— треба починати спочатку.