Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ПЕППІ ОСЕЛЯЄТЬСЯ У ВІЛЛІ “ХОВАНКА”

На околиці малесенького містечка є старий, занедбаний садок, у якому стоїть старий будиночок. У ньому мешкає Пеппі Довгапанчоха. Їй 9 років, і мешкає вона там сама. Колись у Пеппі були батьки. Але мама померла, коли Пеппі лежала ще в колисці. З татом, який був капітаном, дівчинка плавала морями. Але одного разу під час бурі велика хвиля забрала тата з палуби, і він зник. Пеппі була впевнена, що колись він повернеться, бо потрапив на острів до негрів і став їхнім королем. Дівчинка тішилася, що її мама – ангел, а тато – негритянський король.

Тато купив будиночок у садку дуже давно. Вони мали жити у ньому, коли тато постаріє. Коли він зник, Пеппі подалася просто додому, до вілли “Хованка”. З корабля вона взяла дві речі: мавпеня Нільсона і велику торбу золотих монет. Пеппі була напрочуд дужа. Вона могла підняти навіть коня, якого купила за одну з своїх золотих монет того самого дня, як прибула додому.

Поряд із віллою “Хованка” був інший садок та інший будинок. Там жили тато, мама і двоє гарненьких дітей – хлопчик Томмі і дівчинка Анніка. Діти були дуже чемні, гарно виховані й слухняні. Томмі й Анніка мирно гралися в своєму садку, але часто їм хотілося мати якихось друзів. Вони мріяли, щоб на віллі “Хованка” поселилася родина з дітьми.

Коли Пеппі вперше переступила поріг вілли, Томмі й Анніки не було вдома, бо вони поїхали на тиждень до своєї бабусі. Діти повернулися додому і побачили чудну дівчинку. Це вийшла на ранкову прогулянку Пеппі Довгапанчоха. Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, заплетене в дві цупкі кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням, великий рот із білими здоровими зубами. Пеппі сама пошила собі сукенку, яка мала бути блакитною. Блакитної матерії не вистачило, тому Пеппі в кількох місцях подоточувала червоні клапті. На довгі, худі ноги вона понатягала довгі панчохи – одну руду, другу чорну, а чорні черевики були вдвічі довші за її ступні, бо тато купив їх колись на виріст. Томмі й Анніку вразило мавпеня, одягнуте в сині штанці, жовту курточку й білий солом’яний брилик.

Пеппі верталася задки. Дійшовши до хвіртки Томмі й Анніки, Пеппі стала. Томмі запитав, чому вона йде задки. Пеппі відповіла, що ходити можна так, як кому хочеться. Дівчинка розповідала, що була в Єгипті, Індії, Конго, що її мама ангел, а тато негритянський король. Пеппі запропонувала дітям дружити. Коли вони погодилися, Пеппі запросила їх до себе на сніданок. Нільсон познайомився з Томмі і Аннікою.

На веранді стояв кінь і їв овес із супової миски. Томмі й Анніка поплескали коня по спині й зайшли до будинку. Там була і кухня, і вітальня, і спальня. Але у домі було не прибрано. Дітей здивувало, що Пеппі живе сама. А дівчинка заходилась пекти млинець. Вона підкинула яйця, і одне впало їй на голову. Але вона сказала, що жовток корисний для волосся.

Коли млинець був готовий, то дуже смакував Томмі й Анніці. Після сніданку Пеппі запросила їх до вітальні. Там не було ніяких меблів, крім величезного комода з безліччю шухляд. Пеппі повідчиняла шухляди й почала показувати Томмі й Анніці свої скарби: яєчка рідкісних птахів, незвичайні мушлі й камінці, гарні різьблені коробочки, чудові срібні люстерка, разки перлин. Томмі одержав у подарунок кинджал з руків’ям, оздобленим перламутром, а Анніка – різьблену коробочку з перснем із зеленим камінцем.

ПЕППІ ВИШУКУЄ РЕЧІ І ВСТРЯЄ В БІЙКУ

Другого дня Анніка прокинулась дуже рано. Вона збудила брата, вони швидко вмилися, поснідали і подалися до Пеппі.

Того ранку Пеппі якраз пекла тістечка з пахучим корінням. Вона замісила страшенно багато тіста й розкачувала його на підлозі. У двері подзвонили. Пеппі кинулась відчиняти. Вона була вся біла з голови до ніг.

Поки Пеппі пекла тістечка, Томмі й Анніка сиділи на ящику з дровами. Згодом Пеппі сказала, що вона – пошуковець, бо на світі скрізь валяється повно речей, і треба ж їх комусь вишукувати. Томмі й Анніка вирішили, що це цікава робота, й також захотіли стати пошуковцями.

І троє пошуковців подалися в дорогу. Вони вирішили спершу пошукати навколо будинків, бо Пеппі сказала, що найкращі речі завжди трапляються поблизу людського житла. Томмі й Анніка поглядали на Пеппі, щоб навчитися, як має поводитися справжній пошуковець. А Пеппі бігала від одного краю вулиці до другого, заслоняла долонею очі від сонця і придивлялася до всього. Часом вона ставала навколішки, просувала руку між штахетами й розчаровано казала, що їй привиділась грудка золота. Неподалік від них, просто на траві перед своєю віллою, спав старий чоловік. Пеппі уже хотіла забрати його, але Томмі і Анніка спинили її.

Вони пішли далі. Раптом Пеппі знайшла іржаву бляшанку і дуже зраділа. Вона натягла бляшанку на голову й почала мандрувати в ній по кварталу, аж поки перечепилася через дротину і впала долілиць на дорогу. Згодом Пеппі підняла з землі шпульку без ниток. Дівчинка збиралася зробити з неї намисто.

Біля однієї вілли вибіг хлопчик. Він, видно, був наляканий, бо за ним слідом гналися п’ятеро хлопців. Вони відразу догнали малого, притиснули до штахет і гуртом почали штовхати й бити його. Хлопчик заплакав і звів руки, щоб затулити обличчя. Анніка сказала, що ті хлопці б’ють Віллє. А серед них був капосний Бенгт. Пеппі підійшла до Бенгта, ткнула його пальцем у спину й запитала, чому п’ятеро накинулись на одного.

Бенгт обернувся й побачив зухвалу незнайому дівчинку, що зважилася стати йому на заваді. Він назвав її опудалом і зареготав. Хлопці оточили Пеппі, всі, крім Віллє, що витер сльози й несміливо став біля Томмі. Бенгт схопив Пеппі за косу, але відразу відсмикнув руку й вигукнув, що попік пальці. Усі п’ятеро хлопців назвали Пеппі Червоною Шапочкою. А Пеппі стояла посеред кола і приязно всміхалася. Бенгт сподівався, що вона розсердиться, або почне плакати, або принаймні злякається. Побачивши, що слова не беруть Пеппі, він штовхнув її.

Пеппі підняла його вгору своїми дужими руками, понесла до берези, що росла неподалік, і перевісила через гілляку. Потім узяла другого хлопця й перевісила через іншу гілляку, третього посадила на стовп хвіртки, четвертого перекинула через огорожу, і він гепнув на грядку з квітками, а останнього розбишаку вмостила в малесенький іграшковий візочок, що стояв на вулиці. Пеппі, Томмі, Анніка і Віллє мовчки дивилися на хлопців, що аж поніміли з подиву. Врешті Пеппі сказала, що нечесно нападати п’ятьом на одного та ще й чіпати дівчинку. Пеппі взяла в одну руку знайдену бляшанку, а в другу шпульку від ниток і пішла додому разом з Томмі і Аннікою.

Вже в садку біля свого будинку Пеппі сказала, що їй прикро, що Томмі й Анніка нічого не знайшли. Пеппі порадила хлопчикові заглянути в дупло старого дерева. Там хлопчик знайшов записник у шкіряній палітурці і срібний олівчик. А дівчинці порадила пошукати під трухлявим пеньком. Анніка знайшла коралове намисто. Діти вирішили, що відтепер щодня будуть пошуковцями.

Пеппі перед тим до півночі гралася в м’яча, і тепер їй захотілося спати. Томмі й Анніка вклали її спати. Томмі запитав, чому у Пеппі такі великі черевики. А вона відповіла: для того, щоб могти ворушити пальцями. Пеппі, коли спала, завжди клала ноги на подушку, а голову ховала під ковдру. Томмі й Анніка почули під ковдрою якесь мурмотіння. То Пеппі співала собі до сну.

ПЕППІ ГРАЄТЬСЯ 3 ПОЛІЦАЯМИ У КВАЧА

У малесенькому містечку швидко поширилася чутка, що у віллі “Хованка” мешкає зовсім сама дев’ятирічна дівчинка. Містечкові тітки й дядьки твердо вирішили, що так не повинно бути. Адже всім дітям потрібен хтось старший, всім дітям потрібно ходити до школи. Тітки і дядьки постановили, що дівчинку треба негайно забрати до дитячого будинку.

Одного чудового дня після обіду Пеппі запросила Томмі й Анніку до себе на каву й тістечка. Тоді й прийшли двоє поліцаїв. Пеппі рушила назустріч поліцаям, аж сяючи з захвату. Вона хотіла пожартувати з ними, але поліцаї сказали, що добрі люди в містечку домоглися для неї місця в дитячому будинку. Пеппі сказала, що вже має місце, і показала на свій будинок, назвавши його дитячим.

Пеппі спитала, чи у справжньому дитбудинку можна тримати коней і мавп. Коли почула відповідь “ні”, сказала, що не збирається туди. Поліцаї намагалися пояснити, що треба ходити у школу, але Пеппі стала на руки і жартувала. Тоді один із поліцаїв сказав Пеппі збиратися в дитячий будинок. Він підійшов до дівчинки й схопив її за плече. Проте Пеппі випручалася від нього, легенько ляснула його по спині й сказала: “Квач!”. Дівчинка видерлася на балкон.

Поліцаї кинулись до будинку й побігли на другий поверх. Та коли вони вибігли на балкон, Пеппі вже була на даху, а згодом – на димарі. З моріжка на Пеппі дивилися Томмі й Анніка. Поліцаї взяли драбину і полізли до Пеппі. Коли поліцаї були вже за два кроки від Пеппі, вона скочила з димаря і, регочучи, побігла гребенем на другий кінець даху. Вона стрибнула просто в зелену крону дерева, що росло за два метри від будинку. Опинившись на землі, Пеппі кинулася до протилежного причілка, де була приставлена драбина, і забрала її. Поліцаї розгубилися, коли побачили, що драбини там немає. Спершу вони розлютилися, але врешті, один сказав лагідним голосом поставити драбину. Пеппі миттю приставила драбину до стіни. Але поліцаї виявилися підступними людьми, бо, тільки-но злізши на землю, вони кинулися до Пеппі.

Вона схопила поліцаїв за паски, понесла стежкою до хвіртки, потім далі на вулицю й поставила їх там на землю. Поліцаї довго не могли отямитися з дива. Згодом дівчинка навіть дала їм два тістечка.

Поліцаї поспішили назад до міста й заявили тіткам і дядькам, що Пеппі не годиться для дитячого будинку. Вони, звичайно, не призналися, що лазили на дах. І тітки й дядьки вирішили, що найкраще залишити Пеппі у віллі “Хованка”.

Щодо Пеппі, Томмі й Анніки, то вони чудово скінчили день.