Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь у романі ведеться від імені головного героя.

Робінзон Крузо народився 1632 року в місті Йорку в Англії. Батько хотів, щоб Робінзон став юристом, але хлопець мріяв лише про море. У 18 років хлопець надумав утекти з дому. Він попросив матір поклопотатись за нього перед батьком, щоб той відпустив його хоч один раз у море. Та батько сказав, що коли Робінзон подасться до чужих країн, то стане найнещаснішою людиною на світі.

Через рік, випадково потрапивши до Гулля і зовсім не думаючи про втечу, Робінзон зустрів там приятеля, який збирався пливти до Лондона на кораблі, що належав його батькові. Приятель вмовив Робінзона пливти з ним. 1 вересня 1651 року Робінзон сів на корабель. Коли на морі почалася буря, він відразу покаявся, що не слухав батька. Та наступного дня погода покращилась і він забув усі обіцянки, що давав собі в годину відчаю. На Ярмутському рейді розходився страшний шторм, і Робінзона знову пойняв жах. Коли судно дало течу, капітан почав стріляти з гармат, сподіваючись на допомогу. На щастя якесь суденце, що стояло попереду, зважилося спустити для них шлюпку. На ній і врятувалися усі, а корабель затонув.

Робінзон знехтував дві явні перестороги і не повернувся додому. Він подався суходолом до Лондона, мріючи про нову подорож. Хлопець познайомився з капітаном, який відпливав до берегів Африки, чи, як казали, “у рейс до Гвінеї”. Вони заприятелювали, і капітан запропонував Робінзону безкоштовно пливти з ним. Хлопець взяв з собою товари на продаж і заробив чимало грошей. То була його єдина, можна сказати, вдала подорож. На велике нещастя, його друг-капітан, вернувшись додому, помер. Робінзон віддав свої гроші на збереження вдові покійного капітана, а сам знову вирушив до Гвінеї.

Подорож виявилася невдалою, бо на корабель напав турецький пірат. Екіпаж взяли в полон і відвезли до Сале, мавританського морського порту. Капітан розбійницького корабля залишив Робінзона в себе і перетворив на злиденного раба. Спершу Робінзон доглядав невеликий садок і виконував всяку чорну роботу, потім доглядав судно. На 3 рік неволі, коли господар відправив його рибалити на корабельному півбаркасі, Робінзону вдалося втекти. Компанію йому склав хлопчик-раб, якого звали Ксурі. Вони скерували баркас на південь від Сале. Тримаючись недалеко від берега, вони поповнювали запас прісної води, а якось вбили лева, іншого разу — зустріли на березі чорних й зовсім голих людей. Порозумівшись на мигах, вони отримали від тубільців воду й їжу, а також вбили леопарда, що опинився поруч. Шкури обох звірів Робінзон забрав собі.

Одного дня Робінзона і Ксурі підібрав корабель. Їх прийняли дуже ласкаво. Капітан купив у Робінзона баркас, Ксурі, шкури лева і леопарда. Після 22-денного плавання вони щасливо дісталися до Бразилії.

Невдовзі капітан познайомив Робінзона з власником цукрової плантації. Діставши певні знання з вирощування цукрової тростини та виробництва цукру, Робінзон дістав бразильське підданство і купив ділянку, ставши плантатором. Він заприятелював зі своїм сусідом, англійцем за походженням, на прізвище Уеллс.

Минуло 3 роки. Капітан, що підібрав Робінзона в морі, збирався вертатись в Лісабон. Він порадив Робінзону закупити потрібні товари в Англії і продати у Бразилії. Робінзон написав до вдови англійського капітана, якій колись віддав на схов свої гроші. За ті гроші йому накупили товарів, а він розпродав їх в Бразилії з добрим зиском. Вкладений капітал почетверився, і Робінзон значно розширив свою плантацію.

Проживши в Бразилії майже 4 роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, Робінзон вивчив іспанську мову і заприятелював з сусідами-плантаторами, а також з купцями із Сан-Сальвадора, найближчого до них порту. Якось вони всі вирішили купити на узбережжі Гвінеї дешеву робочу силу — темношкірих-невільників.

1 вересня 1659 року Робінзон ступив на корабель, узявши на себе відповідальність за купівлю темношкірих. Того дня було 8 років відтоді, як він втік від батька та матері в Гулль.

На судні було 14 чоловік екіпажу, не рахуючи капітана, юнги та Робінзона. Корабель рушив на північ вздовж побережжя Бразилії. Коли вони знаходилися недалеко від берегів Гвіани чи північної частини Бразилії, за річкою Амазонкою, ближче до річки Оріноко, судно дало течу. Капітан вважав, що найкраще повернути назад, до берегів Бразилії. Але Робінзон наказав йти на Барбадос. Та скоро на корабель налетів другий шторм, а якось уранці він сів на мілину. Зрушити з місця не було жодної надії. Всі люди з корабля спустилися в шлюпку, відчалили й здалися на боже милосердя та на волю шалених хвиль. Коли вони відплили від корабля милі на 4, величезний вал раптом налетів з корми на шлюпку. Шлюпка вмить перекинулася, і всі потрапили у воду.

Робінзона викинуло якийсь на берег, і він виявився єдиним, хто вижив. Від його товаришів не залишилося й сліду. Чоловік впав у такий розпач, що довго бігав, мов божевільний, по березі. Потім він пройшов з чверть милі від берега вглиб, знайшов воду, напився і вернувся на берег. Першу ніч Робінзон провів на дереві, бо боявся хижих звірів.

На ранок погода прояснилась, а море вже не лютувало. Робінзон побачив, що вночі корабель принесло припливом з мілини близько до берега. Чоловік вирішив забрати з корабля усе, що могло стати йому в пригоді. У трюмі корабля було повно води, проте він так загруз у мулистій мілині, що корма піднялась, а ніс мало не торкався води. Отже, вся кормова частина була вільна від води і жодна з речей там не намокла. Весь запас провізії був сухий. Із запасних щогл, стеньг та рей Робінзон зробив пліт, щоб перевозити речі на берег. Робінзон брав з корабля усе: дошки, харчі, одяг, інструменти, зброю, порох.

Вибравшись на найвищий горб, Робінзон побачив, що він на острові. Недалеко були ще два менші острівці. Острів, за всіма ознаками, був незаселений. Хижаків чоловік не побачив, зате птахів була сила-силенна.

Наступну ніч Робінзон провів на березі, обгородившись з усіх боків скриньками та ящиками, а всередині зробив щось подібне до куреня. Знаючи, що перший же шторм розіб’є корабель вщент, Робінзон вирішив перевезти на берег усе, що зможе. Щодня під час відпливу він вирушав на корабель і що-небудь привозив з собою.

Минуло 13 днів; за цей час Робінзон побував на кораблі 11 разів і перевіз на берег усе, що тільки було йому під силу. Чоловік влаштував собі житло на невеликій рівній галявині на схилі високого горба, під стрімкою прямовисною кручею. Довкола житла Робінзон понабивав у 2 ряди міцних високих кілків, кінці яких загострив. Зсередини він укріпив огорожу рядом підпорок із кілків. Огорожа вийшла міцна, дверей у ній не було, і Робінзон забирався у житло за допомогою короткої драбини.

Потім він поставив великий подвійний намет, який накрив брезентом. За ліжко служив гамак. До намету Робінзон переніс харчові припаси і все, що могло попсуватися від дощу. Заклавши огорожу, він заходився копати в горі печеру, яка згодом правила за льох.

Робінзону його становище видавалося дуже сумним, та він радів, що залишився живим і зміг забрати з корабля так багато потрібного. Щодня він робив ножем зарубку на стовпі, щоб не втратити відлік часу. З корабля він також привіз 2 живих кішок, а собака сам приплив до чоловіка на другий день.

Поки в Робінзона було чорнило, він дбайливо вів щоденник і записував усе, що траплялось. Цілком безсторонньо, ніби прибутки й витрати, записував він всі лиха, які довелося йому зазнати, а поруч усі радощі, що випали на його долю.

З часом Робінзон повністю закрив свій дворик гілками, захистившись від дощів, а печеру ще більше поглибив і вивід хід назовні, за межі своєї фортеці.

Одного разу, нишпорячи в своїх речах, він знайшов невеличкий мішок з зерном для птиці, яку корабель віз не в цей свій рейс, а раніше. Рештки цього зерна в мішку були зіпсуті пацюками, тому Робінзон висипав зерно на землю під скелею. Та через деякий час проросли 10-12 колосків ячменю, а поруч росли стебельця рису. Робінзон дбайливо збирав усі колосочки і аж на 4 рік зважився взяти маленьку частину зерна собі на їжу.

Одного дня під час відпливу Робінзон побачив, що кістяк корабля перемістився. Це сталося внаслідок землетрусу, який відбувся недавно і дуже налякав чоловіка. Робінзон забрав з корабля останнє, що міг, — дерево і залізо.

Якось Робінзон захворів. Під час хвороби і жахливого сну, який він побачив, чоловік став гірко докоряти собі за минуле; йому згадалися добрі батькові поради та його пророкування. Відтоді Робінзон почав молитися, розмірковувати про Бога і читати Біблію, яку теж знайшов на кораблі.

Через 10 місяців життя на острові Робінзон вирішив ґрунтовніше все обстежити. У глибині острова він знайшов чудову долину, де росло багато винограду, з якого він почав виготовляти родзинки. У цій долині він поставив курінь, обгородив кілками і назвав це помешкання дачею. Харчів на острові вистачало: Робінзон їв родзинки, козлятину (кіз тут водилося багато), черепашаче м’ясо і яйця.

Минув рік, відколи Робінзон потрапив на острів. За цей час він звернув увагу, що дощова пора року дуже правильно чергується з засушливим періодом. Зважаючи на це, він міг заздалегідь підготуватись до дощів і посухи та вирахувати час, коли потрібно сіяти ячмінь і рис, а робив він це двічі на рік. Робінзон якось побачив, що кілки з огорожі в лісовій дачі пустили довгі паростки. Чоловік підстриг усі деревця, а невдовзі такий живопліт зробив для свого старого житла.

Одного разу Робінзон зважився пройти весь острів упоперек і добратись до протилежного берега. На заході він побачив море, а за ним материк, який могли населяти дикуни.

Настали другі роковини Робінзонового перебування на острові. Так само, як минулого року, він покірно й щиро подякував Богові за все. Чоловік щодня читав слово боже й застосовував його до свого становища.

З часом Робінзон навчився плести кошики, робити глиняний посуд, пекти хліб.