Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи – Чарлі Гордона

Чарлі живе у Нью-Йорку і працює у пекарні Доннера, де отримує 11 доларів на тиждень. Йому 32 роки, і він ходить у школу для недорозвинених дорослих. Доктор Джей Штраус і професор Геролд Немур з допомогою операції на мозку вирішили зробити Чарлі розумним. Вчителька хлопця, міс Кінніан, вважає, що все вийде, бо в Чарлі є мотивація. Починаючи з 3 березня, Чарлі починає записувати свої думки, бо про це попросив доктор Штраус. Хлопець пише з численними помилками, не розставляє розділових знаків, має бідний словниковий запас. Перед операцією з Чарлі проводили різні тести і випробування, яких він не зміг пройти. Та у школі Бекмана для недорозвинених учнів він найбільше старався, тому його й вибрали. Професор Немур попередив Чарлі, що невідомо, як працюватиме експеримент, бо досі він проводився лише на тваринах. Чарлі вирішив ризикнути, але потрібен був ще й дозвіл від родини. Чарлі давно не жив з батьками і сестрою, колись ним опікувався дядько Герман, але той помер, і Чарлі почав працювати в пекарні прибиральником і рознощиком випічки. Вчені відшукали його сестру Норму, і вона дала дозвіл на операцію.

Якось Чарлі показали мишу, яку звали Елджернон. Миша чудово справлялася з побудованим для неї лабіринтом, та Чарлі не міг його пройти і виявив, що навіть Елджернон розумніший за нього. IQ Чарлі становив 68. Хлопець мав стати першою людиною, чий розум мали поліпшити хірургічно. Цю операцію тримали поки що в секреті. Нарешті вона відбулася, але Чарлі не відразу став розумним. Для цього мав минути певний час, та прогрес відбувався кожного дня. Міс Кінніан пояснювала йому, що треба почекати, а хлопцю не терпілося піти до пекарні і показати, що він розумний, а також він хотів відшукати батьків.

Кожного ранку Чарлі сподівався, що вже став розумним, але нічого не відбувалося. Йому не хотілося писати звіти, він почувався хворим і стомленим, весь час боліла голова. Він повернувся на роботу у пекарню, а ввечері на дві години приходив у лабораторію для тестів. Доктор Штраус пояснив йому, що експеримент забирає багато часу і відбувається повільно. Так само було з Елджерноном, якому колись було зроблено таку саму операцію.

У пекарні Джо Карп та Френк Рейлі глузували з Чарлі, а той ще не розумів, що таке образа, тому сміявся разом ними. Чарлі працював у пекарні уже 17 років. Колись містер Доннер і покійний дядько Герман були найкращими друзями. Коли дядько помер і мати віддала Чарлі до притулку Воррена, містер Доннер умовив їх, щоб хлопця відпустили і дозволили працювати у пекарні.

Після операції Чарлі почав пригадувати різні події зі свого минулого. Майже всі ці спогади були неприємними. Доктор Штраус почав проводити з Чарлі терапевтичні сесії. Хлопець лежав на канапі, а доктор слухав його розповіді. Одного разу Чарлі переміг Елджернона, хоч не почував себе розумнішим, ніж був раніше. Міс Кінніан продовжувала вчити Чарлі, але окремо від інших.

Одного разу у пекарні, 1 квітня, Джо Карп хотів пожартувати з Чарлі і запропонував попрацювати на змішувачі, хоч це була складна робота. Усі були здивовані, коли в хлопця усе вийшло. Він зрозумів, що усі хотіли зробити його квітневим дурнем, а він натомість зробив дурнями їх усіх. Містер Доннер був вражений і підвищив хлопця.

Чарлі пригадав, як у їхній сім’ї народилася сестричка. Мати турбувалася, щоб Чарлі не зробив дитині нічого поганого, хоч батько був впевнений, що не треба турбуватися. Якось дитина розплакалася і Чарлі узяв її на руки, але потім увійшла мама, розкричалася і вдарила Чарлі. Вона наказала ніколи більше не торкатися до Норми.

Джо Карп і Френк Рейлі продовжували знущатися з Чарлі. Якось вони запросили його на гулянку, підсипали чогось до кока-коли, примусили танцювати з дівчиною. Пізніше вона дала йому яблуко, Чарлі вкусив, але воно виявилося несправжнім. Хлопець зрозумів, що його використовують, щоб повеселитися, тому втік додому. Відтоді Чарлі не хотілося йти на роботу. Він зрозумів, що всі сміються з нього тому, що він надто дурний. Чарлі знову дещо пригадав: коли був малим, діти сміялися і дражнили його, кидали в нього всілякими речами, кидали його в бруд, а дядько Герман намагався покарати тих дітей.

Чарлі швидкими темпами почав вивчати усі шкільні предмети, його КІ усе збільшувався. Якось він згадав, що в 11 років був закоханий в одну дівчинку. На день Валентина він вирішив подарувати їй маленький золотий медальйон, який знайшов на вулиці. Чарлі попросив Гаймі Рота, щоб написав для нього цидулку, у якій признавався дівчині в коханні. Гаймі написав якусь гидоту, і брати дівчинки на другий день побили Чарлі. Зараз він розумів, що все життя люди глузували з нього.

Джо та Френк з пекарні зненавиділи Чарлі, ніхто з ним не розмовляв, тож він почувався самотнім. Містер Доннер допоміг йому вступити до профспілки пекарів, і хлопець здобув іще одне підвищення. Та він не отримав від цього жодної втіхи, бо інші ставилися до нього вороже.

Якось хлопець став свідком розмови доктора Штрауса і професора Немура. Останній хотів подати звіт про успіх, бо результати Чарлі були цілком позитивні. Штраус вважав, що не треба поспішати, не треба завищувати результати. Та Немур вважав, що погіршення вже не буде. Штраус сказав, що Немур мріє очолити кафедру психології в Голстоні, а Немур вважав, що Штраус робить собі кар’єру, тримаючись за хвіст його психологічних досліджень. Так Чарлі вперше побачив їх у реальному світлі – не боги й навіть не герої, а просто двоє чоловіків, стурбованих наслідками своєї роботи.

Чарлі Гордон зрозумів, що хоче вчитися, більшість свого вільного часу він проводив у бібліотеці, вивчав нові мови.

Одного разу йому приснилося, як мама кричала на батька та вчителя в початковій школі. Вона переконувала всіх, що Чарлі нормальний, що колись піде до коледжу, кимось стане. Директор говорив їй, що хлопця треба віддати до спеціальної школи у Воррені. Зранку Чарлі також пригадав, що коли йому було 6 років, саме перед тим як народилася Норма, він грався своєю ниткою, на яку були нанизані блискучі кульки та кільця. Мати кричала до батька, що не забиратиме його зі школи. Батько говорив, що не можна більше вдавати, що нічого ненормального в ньому немає. Тоді мати вихопила нитку з руки в Чарлі і наказала гратися з алфавітними кубиками. Він перелякався і напісяв у штанці, знаючи, що за це мати відлупцює його. Несподівано Чарлі пригадав, що маму звали Роза, а батька – Мат.

Ставши розумним, Чарлі помітив, що вчителька Аліса Кінніан дуже гарна молода жінка. Хлопець відчував, що закоханий в неї, хоч не добре ще розумів свої почуття. Аліса ж вважала, що вони не мають права переносити свої взаємини на персональний рівень.

Якось у пекарні Чарлі помітив, що Джімпі обманює містера Доннера, привласнюючи собі частину вторгованих грошей. Чарлі спитав професора Немура, як йому вчинити у цій ситуації. Той наполягав, що хлопець невинний спостерігач, і немає ніякого сенсу вплутуватися в ситуацію, яка може бути вельми неприємною. Доктор Штраус, почувши про цю проблему, сказав, що Чарлі морально зобов’язаний розповісти про все містерові Доннеру. Нарешті, Чарлі вирішив спитати, що думає про це Аліса. Вона вислухала розповідь про Джімпі і сказала, що Чарлі сам має вирішити, що робити, бо повинен навчитися довіряти собі. Хлопець був вражений, бо зрозумів, що вирішувати все повинен сам. Отож, він серйозно поговорив з Джімпі і натякнув, що про все розповість містеру Доннеру, якщо Джімпі не перестане красти.

Університетська бібліотека тепер стала другою домівкою Чарлі. Колись він бачив студентів і мріяв розмовляти з ними на рівних, але тепер, чуючи, як студенти сперечаються про історію, політику або релігії, їхні погляди здавалися йому вкрай дитячими.

Одного разу Чарлі пішов з Алісою у Центральний парк послухати концерт. Хлопець хотів поцілувати її, але в нього з’явилася галюцинація, наче малий, колишній Чарлі Гордон, спостерігає за ними. Багато разів після цього Чарлі не міг зблизитися з жінкою, бо його переслідувало минуле. Доктор Штраус вважав, що емоційно Чарлі досі перебуває в підлітковому стані, коли близька присутність жінки, думки про секс навіюють тривогу, паніку, навіть галюцинації.

У пекарні працівники підписали петицію, у якій вимагали від містера Доннера звільнити Чарлі. Власник пекарні розумів, що такому розумному хлопцеві тут не місце. Тож Чарлі втратив роботу. Якось він згадав матір, яка горлала на нього, тримаючи в руці шкіряний пояс, а батько намагався відтягти її геть. Мати була розлючена, що Чарлі не вміє писати і читати, але дивиться на дівчат. “Якщо ти будь-коли доторкнешся до дівчини, я посаджу тебе у клітку, як тварину, й ти сидітимеш у ній до кінця життя”, – говорила Роза. Саме тому Чарлі не міг торкнутися Аліси. Коли вони цілувалися, він відчував гудіння у вухах, нудоту. Аліса намагалася заспокоїти його, переконати, що не треба звинувачувати себе. Засоромлений і більше не спроможний стримувати свій біль, Чарлі заплакав.

Фонд Велберга почав виплачувати Чарлі заробітну платню з гранту, щоб він не мав потреби шукати собі роботу. Через тиждень мав відбутися Міжнародний психологічний з’їзд у Чикаго, і Чарлі теж мав їхати, бо вони з Елджерноном були головними експонатами Немурового дослідження. Чарлі не міг терпіти того, що професор Немур ставився до нього, як до лабораторного екземпляра. Професор хотів переконати хлопця, що до його експерименту він не був людським створінням. Іноді Чарлі зустрічався з Алісою, але їхні взаємини залишалися платонічними. Якось вона натякнула, що тепер почувається з ним не надто розумною, і усе, що може зробити, це вислухати його і вдавати, ніби все розуміє. Вона вирішила не їхати разом з ним на симпозіум, а використати цей час, щоб обміркувати їхні стосунки.