Джеремі Стронг — Гармидер у школі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ГАРМИДЕР У ШКОЛІ

1. Нова вчителька

Директор школи містер Шрапнель повідомив своїй секретарці – місіс Штурх, що дзвонив містер Дейвід, який сьогодні зламав руку і два ребра і не зможе прийти на уроки. Секретарка почала жаліти містера Дейвіда, а директор лютував. Шрапнель говорив, що його не цікавить здоров’я вчителя, а цікавить те, хто тепер буде вести уроки у його класі. Секретарка аж тремтіла. У такі моменти вона замислювалася, чому вона все ще працює з містером Шрапнелем. Його вибухи люті були непередбачувані. Вона й досі працює в Далендонській початковій школі тільки тому, що любить дітей. Директор показав на розклад і спитав секретарку, хто ж вестиме уроки містера Дейвіда. Секретарка сказала, що зробить кілька дзвінків і все владнає.

Секретарка подзвонила до кількох вчителів, але усі вчителі, які працювали на підміну, або знаходили відмовки, або ж їх не було на місці. Місіс Штурх почало здаватися, що ніхто не хоче навіть наближатися до їхньої школи, а тим часом вона уже підійшла до кінця свого списку. Шрапнель підганяв секретарку, бо через 10 хвилин починалися уроки. Лишилось подзвонити до місіс Грін і міс Гармидер. Номер місіс Грін не відповідав. А Гармидер відповіла дуже-дуже схвильованим голосом. Вона сказала, що буде через кілька хвилин. Було чутно, що вчителька дуже поспішає. Місіс Штурх хотілося хихикати. Невідомо, що було причиною цього почуття. Можливо, думка про те, як містер Шрапнель зустрінеться з новою вчителькою. Як би там не було, директор був задоволений новиною. Він глянув на годинник. Лишалося три хвилини до уроків. Директор спитав, що секретарка знає про Гармидер. Та відповіла, що Гармидер може навчати кого завгодно і чому завгодно.

Директор взяв свисток і пішов через хол у шкільний двір. Діти кричали, верещали і гасали навсібіч. Але Шрапнель вмів командувати школою, немов своєю власною приватною армією. Він свиснув, і діти завмерли нерухомо.

Містер Шрапнель глянув на автостоянку. Міс Гармидер ніяк не давала про себе знати. Десь далеко почулося завивання сирени, яке наближалося. На розі вулиці звискнули колеса автомобіля – і з-за повороту виринула “швидка допомога”. Вона приїхала під школу, і з неї вийшла невисока постать, тягнучи за собою шість різнокаліберних торб, сумок і пакетів, причому половина їх вмісту висипалася на асфальт. Вона швиденько озирнулася, а тоді провела рукою по зачісці, яка нагадувала вороняче гніздо. Губна помада піднімалася до половини одної з її щік, а тіні для очей були розмазані по більшій частині носа. Жінка підійшла до директора і представилася: “Лілія Гармидер”. Вчителька пояснила, що купила “швидку” торік на розпродажу. Містер Шрапнель поплентався за міс Гармидер у школу, підбираючи за нею все, що вивалювалося по дорозі з її сумок.

2. Велике літакове змагання

Містер Шрапнель привів міс Гармидер у 3 клас, де сиділо 32 дітей. Лілія Гармидер широко усміхнулася класу і виронила ще дві сумки. Вона привіталася і миттю зникла під столом, щоби позбирати свої манатки. Директор сказав, що перший урок – математика. Але вчителька знайшла під столом гумку, висунула над столом руку і питала, чия гумка. Містер Шрапнель заціпеніло дивився на руку зі слоном. Діти були ошелешені не менше за нього. Вони, затамувавши подих, чекали, що містер Шрапнель ось-ось вибухне. Проте він так і не вибухнув. Він тільки дивився на тонку руку, що вимахувала гумовим слоном. Тоді над столом з’явилося й обличчя, і міс Гармидер звелася на ноги.

Містер Шрапнель зник за дверима. По класу пронеслося полегшене зітхання, діти відкинулися на спинки парт. Лілія Гармидер уважно дивилася на дітей. Діти похмуро дивилися на неї. Троє з них вже порпалися у своїх партах, шукаючи підручники з математики.

Гармидер взяла аркуш з розкладом. Першим уроком мала бути математика. Вчителька запитала учня на ім’я Пітер, скільки буде два плюс два. Він відповів, тоді вчителька запитала дівчинку Емі, скільки буде шістсот дев’яносто два плюс п’ять тисяч двісті шістдесят, поділити на вісім. Коли Емі сказала, що не знає, вчителька сказала: “І я так само” і перейшла до наступного уроку – англійської. Дівчинка Ембер написала на дошці слово “кіт”, і цим урок закінчився. Далі мала бути історія. Хлопчик Ентоні відповів, коли у нього день народження. Було пів на десяту, а вчителька закінчила всі уроки!

Люк сказав, що лишилися ще природничі уроки. Двері класу рвучко відчинилися, і містер Шрапнель виставив з-за одвірка свою велику голову. Він запитав, чи все гаразд, чи зараз математика. “Ми займаємося нею”, — бадьоро сказала міс Гармидер.

Якийсь час обоє дорослих дивилися одне на одного. Це виглядало так, ніби містер Шрапнель їй не повірив, а вона чекала, що він скаже ще щось. Тим часом вона просто спокійно дивилася на нього своїми ясними сірими очима. Містер Шрапнель відчув, що цей погляд його дратує. Він коротко кивнув, тихо зачинив двері й пішов далі.

Міс Гармидер спитала клас, що вони проходили з природничих наук. Діти розповіли, що проходили співочих птахів, качок і чайок. Міс Гармидер з головою пірнула у свої пакунки. Вона роздала усім по аркушу паперу. Вчителька розповіла про мистецтво орігамі. Усі почали складати так, як казала вчителька. Двері різко відчинилися, містер Шрапнель запитав: “Математика?”. “Підніміть ваші фігури, які це фігури?” — наказала міс Гармидер. “Трикутники!” — вигукнув клас. Містер Шрапнель нахмурився, буркнув щось під ніс, зачинив двері й пішов геть. Діти перезирнулися і почали усміхатися. Це було чудово.

У всіх вийшли птахи з паперу, які махали крильми. Класна кімната почала наповнюватися дедалі гучнішими голосами птахів. Міс Гармидер з ентузіазмом приєдналася до них, вилізла на вчительський стіл і запустила свого птаха вниз. Вона сказала, що її птах – чайка. “А ви трошки, ну, божевільна, правда, міс?” — запитав один хлопчик. “Дуже може бути”, — відповіла вчителька. Вона наказала опустити птахів і запитала, чому птахи літають. Діти не знали. Гармидер знову зарилася в свою торбу і витягла звідти ще паперу для орігамі. Вона наказала зробити літачки.

Через кілька хвилин, коли по всьому класу вже шугали літачки, міс Гармидер закликала всіх зупинитися. Вона вивела клас у хол, де було більше місця, щоби запускати літачки, але й це не задовольнило міс Гармидер. Вона наказала пересунути шведські стінки. Міс Гармидер вилізла на шведську стінку, а вслід за нею повилазили дітлахи, стискаючи в руках свої літачки.

Вчителька справляла враження дуже дивної, проте водночас із нею було якось напрочуд легко і приємно. Усі почали запускати свої літачки. Тільки двом-трьом літачкам вдалося пролетіти більш-менш значну відстань. Після кожного запуску відстань, яку пролетів літачок, акуратно відмірювалася довгою рулеткою. Міс Гармидер і собі зробила літачок.

“Міс Гармидер! Це що за гармидер?” — у кінці холу стояв містер Шрапнель, сердито дивлячись на підлогу, встелену паперовими літачками найрізноманітніших розмірів.

Міс Гармидер схопила канат, який звисав поруч із нею, і з’їхала по ньому просто до роздратованого директора. Вчителька пояснила, що діти вивчають природу польоту. І запитала, чи директор не хоче пояснити дітям, чому літачки літають. Директор з жахом відсахнувся і похмуро пробурчав щось про роботу, якої в нього надто багато. Міс Гармидер усміхнулася й повела дітей назад до класу. По дорозі Ребекка прошепотіла іншим дітям: “Як би я хотіла, щоби міс Гармидер залишилася у нас назавжди. Вона просто надзвичайна!”. Але Гленн сказала, що вона не залишиться надовго, бо директор захоче чимшвидше позбутися її, і тоді буде так само нудно, як і раніше.

3. Літати, як птахи. Майже як птахи

Містер Шрапнель викликав до себе міс Гармидер і пояснював, наскільки важливо дотримуватися правил. Він говорив, що діти повинні робити те, що вона їм каже. Лілія усміхнулася і сказала, що діти роблять усе, що вона просить.

Вчителька просила називати її на ім’я. Адже мама назвала її Лілією, бо вважала доньку ніжною, тендітною і скромною, хоч сама вона вважає себе більше кульбабкою.

Директор сварив за літачки і дітей у холі під час уроків. Міс Гармидер думала: “Який же він, мабуть, дивак, якщо дозволяє правилам аж так керувати життям?”. Директор говорив, що так можна і вертольоти запускати. Вчителька скочила на ноги і сказала: “А ви, виявляється, весь цей час думали про те, навіщо марнувати час на паперові літачки, якщо можна відразу взятися за вертольоти!”. Директор не міг зрозуміти, як вчительці вдалося викрутитися. Щоразу, коли він вказував їй на те, що вона робила не так, усе якось виверталося навиворіт, поки він не збивався з пантелику.

Місіс Штурх, секретарка, чула усю розмову. І тепер усміхалася сама до себе. Її передчуття щодо міс Гармидер справдилися.

Коли діти повернулися до класу після обіду, вони застали міс Гармидер, яка виглядала дуже збудженою, по коліна в купі мотлоху. Її оточували шматочки легкого бальзового дерева і тонкі сталеві стержні. Тут були коліщатка, зубчатки, дротики, батарейки і лампочки. Були грубі палички і тонкі палички, а ще було повно мотузок і липкої стрічки.

Клас містера Дейвіда дивився на цей непотріб і перешіптувався. Міс Гармидер раптом перестала говорити сама до себе і вперше помітила свій клас. Вона сказала дітям називати її Супержінкою, бо сьогодні усі будуть літати. Вчителька наказала тим, хто має велосипеди, поставити їх попід стіною під класними вікнами. Черіл потупила очі й промимрила, що велосипеди повинні весь час залишатися на велосипедній стоянці. Міс Гармидер сказала не хвилюватися, бо директор їй тільки що пояснив, що діти повинні точно виконувати те, що їм накажуть. Двічі повторювати не довелося, і невдовзі під стіною стояли дев’ять велосипедів. Міс Гармидер сказала, що з цих велосипедів вони зроблять вертольоти. Діти піднімуться на борт, почнуть швидко обертати педалі, вертолітний гвинт почне обертатися, і вони піднімуться в повітря.

Якийсь час усі мовчали.