Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Найгірший день народження

Гаррі Поттер проводив свої літні канікули у будинку номер 4 на вуличці Прівіт драйв. Він жив з рідною тіткою, яку звали Петунія, дядьком Верноном Дурслі та їхнім сином Дадлі.

Якось під час сніданку дядько Вернон сварив Гаррі за ухкання сови, а хлопець пояснював, що птах просто хоче літати. Дурслі ненавиділи Гаррі, не терпіли ніяких натяків на його особливість і забороняли вживати слова, які могли стосуватися чарів. Гаррі був чарівником, який щойно закінчив перший клас Гоґвортської школи чарів і чаклунства. Дурслів не тішило його повернення до них на канікули. Гаррі сумував за Гоґвортсом, за уроками (окрім лекцій Снейпа, майстра чарівного зілля), за совиною поштою, за бенкетами у Великій залі, а особливо він сумував за квідичем – улюбленою спортивною грою чарівників.

Усі книжки заклинань, чарівну паличку, мантії, казан і супермітлу “Німбус–2000” дядько на початку канікул замкнув у комірчині під сходами. Дурслі були тими, кого чарівники називали маґлами (в чиїх жилах немає жодної краплинки чаклунської крові), і для них найбільшою ганьбою було мати в родині чарівника. Дядько Вернон навіть почепив замок на клітку Гарріної сови Гедвіґи, щоб вона не могла передати листа кому-небудь з чаклунського світу.

Дядько Вернон був дуже огрядний і мав пишні чорні вуса. Тітка Петунія була кощава й мала кобиляче обличчя. Дадлі був білявий, рожевощокий і тілистий. А от Гаррі був маленький і худорлявий, з блискучими зеленими очима і чорним чубом, що завжди стирчав навсібіч. Він носив круглі окуляри, а на чолі мав тонесенький шрам, схожий на блискавку. Цей шрам був єдиним свідченням його загадкового минулого і єдиним натяком на те, чому одинадцять років тому його залишили на порозі будинку Дурслів. Коли Гаррі виповнився усього один рік, він якимось дивом вижив, коли його закляв наймогутніший у світі чорний чаклун – лорд Волдеморт. Він убив Гарріних батьків, а от на Гаррі злі чари не подіяли – він відбувся лише шрамом. Зразу після цього Волдеморт чомусь утратив свою могутність.

Десять років Гаррі прожив у родині Дурслів, не розуміючи, чому з ним інколи діється щось дивне, а рівно рік тому він отримав листа з Гоґвортсу і дізнався всю правду.

Того дня у Гаррі був день народження, та Дурслі ніколи нічого не дарували йому. Ввечері дядько Вернон планував підписати найбільшу за свою кар’єру угоду. До них мали прийти вечеряти якийсь багатий будівельник Мейсон з дружиною (фірма дядька виготовляла свердла). Було розроблено план, як усі мають поводитися на вечері, а Гаррі мав сидіти у себе в кімнаті і вдавати, ніби його немає.

Вдень Гаррі вийшов з будинку чорним ходом. Хлопець почувався самотнім, бо навіть його найкращі друзі – Рон Візлі та Герміона Ґрейнджер,здається, забули про нього. Ніхто з них за ціле літо нічого йому не написав, хоча Рон і обіцяв запросити Гаррі в гості. Написати друзям і відправити лист совою Гаррі теж не міг. Він згадав, як наприкінці навчального року зіткнувся із самим лордом Волдемортом. І нехай Волдеморт був тепер лише жалюгідною тінню себе колишнього, він і далі наганяв страх. Гаррі вдруге пощастило врятуватися від Волдеморта. Отак роздумуючи, Гаррі раптом побачив у живоплоті чиїсь великі зелені очі. Та тут почувся глузливий голос Дадлі. Він говорив, що Гаррі ніхто не привітав з днем народження. Гаррі вдав, ніби заклинає живопліт, тож Дадлі налякався і побіг до мами. Тітка мало не торохнула Гаррі по голові сковородою, а потім вигадала для нього купу роботи і пригрозила не давати їсти, поки він усе не закінчить. Ввечері Гаррі наказали йти нагору і тихо сидіти.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Попередження Добі

Гаррі зайшов у свою кімнату і побачив на ліжку маленьку істоту, яка мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі. Хлопець здогадався, що саме ця істота сиділа в живоплоті. Тим часом у вітальні почулися голоси Мейсонів, які прийшли на вечерю до Дурслі.

Істота, яку звали Добі, низько вклонилася Гаррі. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг. Добі пояснив, що він – ельф-домовик.Коли Гаррі сказав: “Прошу сідати”, ельф розридався, бо досі жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним. Гаррі хвилювався, щоб внизу ніхто не почув, що тут відбувається, бо коли Добі почав битися головою і говорити, який він поганий, Гедвіґа прокинулась і наробила шуму. Розмовляючи з Добі, Гаррі довідався, що той прислуговує якійсь родині чарівників. Він зобов’язаний вічно служити їм, а вони ніколи не відпустять його на волю. Ельф знав про перемогу Гаррі Поттера над Тим Кого Не Можна Називати, а тепер прийшов попередити хлопця, щоб той не повертався до Гоґвортсу, адже там йому загрожує смертельна небезпека. Коли Добі зіскочив з ліжка, схопив настільну лампу і почав лупцювати себе по голові, внизу запала тиша. Дядько Вернон вийшов у коридор і гукнув, що це просто Дадлі знову не вимкнув телевізора. Потім дядько прибіг у кімнату (Добі уже сховався) і накричав на Гаррі.

Коли дядько пішов, Добі зізнався Гаррі, що перехоплював листи, які хлопцеві писали Рон і Герміона. Ельф витяг з-під своєї наволочки велику паку конвертів і сказав, що віддасть їх в обмін на обіцянку Гаррі не вертатися до Гоґвортсу. Гаррі не міг такого пообіцяти, тож Добі кинувся до дверей і помчав сходами донизу. Гаррі кинувся за ним, намагаючись бігти якомога тихіше. Добі опинився на кухні і перевернув пудинг, який тітка приготувала на десерт для гостей. Добі миттю щез, а дядько увірвався до кухні і побачив там Гаррі, обляпаного з голови до ніг пудингом. Слідом за дядьком прибігли шоковані Мейсони. Гаррі довелося прибирати, а дядько пообіцяв, що здере з нього три шкури.

Дурслі так і не уклав угоду, бо на додачу у вікно залетіла сова і скинула на голову місіс Мейсон листа. Місіс Мейсон заверещала і вибігла з будинку, а її чоловік затримався тільки на те, щоб повідомити: його дружина смертельно боїться птахів будь яких форм і розмірів, а він узагалі таких дивних жартів не сприймає.

Коли гості пішли, дядько показав Гаррі листа з Гоґвортсу, який принесла сова. В ньому йшлося про те, що сьогодні у цьому будинку було застосоване заклинання “Політ”, а неповнолітнім чарівникам не дозволено вдаватися до чарів за межами школи, тож Гаррі можуть відрахувати при повторному застосуванні чарів. Дядько, який зі своєю сім’єю боявся магії, сказав, що замкне Гаррі і ніколи не пустить до школи.

Наступного ранку на вікно Гарріної спальні поставили ґрати. У дверях до кімнати дядько прорізав маленький отвір і повісив на нього дверцятка, через які тричі на день Гаррі отримував трохи їжі. Уранці і ввечері його випускали в туалет.

Минуло три дні. Дурслі й не збиралися випускати Гаррі. Однієї ночі йому наснилося, ніби його виставили напоказ у зоопарку, причепивши до клітки табличку “Неповнолітній чарівник”. Люди з-за ґрат витріщалися на нього, а він лежав, голодний і знесилений, на солом’яній підстилці. Побачивши у натовпі обличчя Добі, він покликав його на допомогу, але Добі крикнув: “Гаррі Поттер тут у безпеці, паничу!” – і щез. Тоді з’явилися Дурслі, а Дадлі почав торохкотіти по ґратах. Гаррі прокинувся, просячи Дадлі перестати. Раптом Гаррі побачив у вікні обличчя Рона Візлі.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

“Барліг”

Рон визирав з вікна старенького бірюзового автомобіля, який зупинився в повітрі. З передніх сидінь до Гаррі усміхалися Ронові старші брати – близнята Фред і Джордж. Рон питав, чому Гаррі не відповідав на його листи. Рон уже знав, що Гаррі застосував чари у присутності маґлів і отримав офіційне попередження. Та Гаррі розповів, що він чарів не застосовував.

Брати Візлі хотіли звільнити Гаррі, тому з допомогою машини вони висадили ґрати. Сова Гедвіґа зберігала тишу і спокій. На щастя, із дурслівської спальні не долинало жодного звуку. Та Гаррі мусив взяти з собою всі гоґвортські речі, а вони були замкнені в комірчині під сходами. Тож Фред і Джордж обережно залізли до Гарріної кімнати. Джордж з допомогою шпильки для волосся відімкнув дверний замок. Хлопці спустилися вниз, зібрали речі і почали залазити в машину. Тільки-но Гаррі виліз на підвіконня, як за спиною в нього пролунало гучне ухкання сови, бо її забули взяти. Дядько у сусідній кімнаті прокинувся і зайшов у кімнату Гаррі. На щастя, хлопець з совою уже залазили в машину. Фред рвонув, машина стрімко злетіла, а внизу дядько Вернон, тітка Петунія й Дадлі, які теж прибігли, німо визирали з Гарріного вікна. Візлі аж заревіли від реготу, а Гаррі вмостився на сидінні.

Гаррі розповів братам Візлі усе про відвідини Добі, про його попередження і про катастрофу з пудингом. Брати Рона вважали, що Добі підіслали, щоб не пустити Гаррі до Гоґвортсу. Хлопці знали, що у школі Гаррі ненавидів лише Драко Мелфой, син Луціуса Мелфоя, який був великим прихильником Відомо Кого.

Хлопці Візлі трохи хвилювалися, бо їх батько не знав, що вони взяли його машину. Він працював в Міністерстві магії, у відділі нелегального використання маґлівських речей. Також батько захоплювався всім, що було пов’язане з маґлами.

Коли почало світати, хлопці підлетіли до села Отері Сент Кечпол. Вони приземлилися на маленькому подвір’ї біля напіврозваленого гаража, і Гаррі вперше побачив Ронів дім. Будинок був перехняблений, з червоного даху стирчали чотири чи п’ять димарів. Біля воріт випинався стовп із табличкою з написом “Барліг”. Раптом Ронм позеленів, бо подвір’ям, розганяючи курей, до них прямувала місіс Візлі. То була низенька, огрядна, мила жіночка, але тієї миті вона була дуже розлючена. Хоча всі троє синів місіс Візлі були вищі за неї, вони аж зіщулилися, коли мама стала кричати, що вона ніколи не мала такого клопоту ні з Біллом, ні з Чарлі, ні з Персі (найстаршими братами Рона). Жінка хвилювалася, що хлопці могли загинути, їх могли побачити, через них тато міг би втратити роботу.

Згодом хлопці пішли снідати на кухню, де Гаррі вразили незвичайні речі: годинник з однією стрілкою і без цифр, книжки з назвами “Зачаровані запіканки”, “Як виворожити власні вареники” і “Бенкет за хвилину – звичайна магія!”.