Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Події відбуваються у містечку Белдінґсвіл, штат Вермонт.

МІС ПОЛІ

Червневого ранку міс Полі Гаррінґтон наказала кухарці, дівчині на ім’я Ненсі, підготувати кімнатку на горищі. Ненсі працювала у міс Полі, бо втратила батька, а мати лишилася з трьома маленькими дітьми на руках (не рахуючи Ненсі).

Кімната готувалася для небоги міс Полі, 11-річної дівчинки Поліанни Вітьєр. Недавно міс Полі прийшов лист з далекого містечка на Заході, у якому повідомлялося, що батько Джон Вітьєр, батько Поліанни, помер. Він був бідним пастором. Тепер дівчинка мала виховуватися у тітки на Сході.

Поліанна була дочкою старшої сестри міс Полі. Маму дівчинки звали Дженні. Вона вийшла за пастора, і сім’я відреклася її. Дженні все одно писала додому, і міс Полі знала, що останню дитину (решта дітей її повмирали) Дженні назвала Поліанна — на честь двох своїх сестер Полі та Анни. За кілька років Дженні померла і батько сам виховував Поліанну.

Зараз Міс Полі було 40 років. Вона була самотня, бо батьки і сестри уже повмирали. Жінка сама давала лад садибі й чималим грошам, що отримала у спадок.

СТАРИЙ ТОМ І НЕНСІ

Ненсі, ще не познайомившись з Поліанною, співчувала їй. До приїзду дівчинки куховарка встигла поговорила зі старим Томом, який виконував у садибі роль садівника. Том знав маму Поліанни ще маленькою, згадував її, як янгола. Тепер йому було цікаво, як міс Полі уживатиметься з Поліанною. Старий Том розповів Ненсі ще дещо цікаве: колись строга міс Полі мала хлопця, але вони розійшлися. Він ще й досі живе у їхньому містечку.

ПРИЇЗД ПОЛІАННИ

Коли прийшла телеграма, що Поліанна приїде в Белдінґсвіл, міс Полі обдивилася дуже скромну кімнатку на горищі і відправила зустрічати дівчинку куховарку Ненсі і Томового сина. Юнака звали Тімоті, і він теж допомагав у садибі.

Ненсі з Тімоті зустріли Поліанну на станції. Дівчинка була худорлявою, у сукенці в червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами. Поліанна мала миле веснянкувате личко. Дівчинка подумала, що Ненсі − це тітка. Поліанна радо їхала до нового дому, весь час говорила, і її супутники зрозуміли, що жила вона дуже бідно, здебільшого на пожертви. Та Поліанна казала, що радіє всьому. Навіть коли Ненсі призналася, що вона не її тітка, а проста служниця, Поліанна не засмутилася. Вона раділа, що зустріч з тіткою попереду.

КІМНАТЧИНА НА ГОРИЩІ

Міс Полі Гаррінгтон холодно зустріла дівчинку, але Поліанна сіла їй на коліна і почала дякувати за все. Тітка попередила, щоб дівчинка не згадувала у будинку про свого батька. Коли Поліанна побачила кімнатку, на очі їй навернулися сльози. Внизу вона бачила розкіш, а її поселили на горищі. Дівчинка була вражена, коли побачила голі стіни, голу підлогу і голі вікна своєї кімнати. Залишившись на самоті, вона заплакала. Такою її за кілька хвилин застала Ненсі. Дівчина допомогла Поліанні розпакувати речі, дівчинка заспокоїлася і раділа, що за вікном прекрасний краєвид.

Коли Ненсі вийшла, дівчинка відчинила вікно, впустивши мух, і злізла деревом, яке росло під вікном, на землю. Опинившись у садку, Поліанна почала свою мандрівку. Коли Ненсі задзвонила у дзвіночок, сповіщаючи про вечерю, дівчинки вдома вже не було. Тітка наказала не кликати дівчинку, а нагодувати її на кухні молоком і хлібом, коли спуститься. Після вечері Ненсі пішла на горище і виявила, що дівчинки нема.

ГРА

Ненсі знайшла Поліанну недалеко від будинку. Служниця попередила, що замість вечері її чекає молоко і хліб. Дівчинка все одно раділа, бо дуже любила хліб, молоко і вечеряти на кухні. “Вам аби тільки порадіти”, — сказала Ненсі. Поліанна розповіла, що це така гра, яка називається просто радіти. Гратися у цю гру навчив її тато. Все почалося з того, що якось разом із місіонерськими пожертвами надіслали милиці, хоч вона дуже хотіла ляльку. Тато сказав її, що треба радіти з того, що ці милиці їм не потрібні.

Тітка гадала, що дівчинка покається за те, що не спустилася на вечерю. Та Поліанна сказала, що дуже любить хліб із молоком, а Ненсі їй дуже подобається. Перед сном Поліанна ніжно обняла тітку і сказала, що їй тут дуже гарно. Тітка дивувалася: “Вона рада, що я її покарала, і просить “щоб я не робила собі з цього клопоту”. А чверть години по тому в кімнатчині на горищі самотня дівчинка ридала, притуливши до себе подушку.

ДО ПИТАННЯ ПРО ОБОВ’ЯЗОК

Зранку Поліанна познайомилася з Томом, і він сказав, що знав її маму ще з тих пір, коли вона була менша від неї. Під час сніданку тітка помітила мух, яких впустила Поліанна через своє вікно. Міс Полі не могла зрозуміти, навіщо дівчинка підняла вікна, хоча на них іще немає захисних сіток від комах. Тітка дала Поліанні тоненьку брошурку про мух і їхню шкоду, і, на диво, навіть цьому дівчинка зраділа.

Коли тітка сказала, що восени дівчинка піде у школу, а тепер щодня читатиме їй уголос по пів години, а ще вчитиметься основам музики і шиттю, Поліанна запитала: “Коли ж я житиму?” Для неї це означало робити те, що хочеш: гратися надворі, читати книжки (звичайно ж, про себе), видиратися на гори, розмовляти з містером Томом у садку, з Ненсі, роздивлятися людей, і будинки, і ще тисячі інших дивовижних речей. Тітка пообіцяла, що час для ігор буде, і тоді Поліанна почала дякувати і говорити, як любить тітку, хоч тепер думала лиш про обов’язки.

ПОЛІАННА І ПОКАРАННЯ

Міс Полі вирушили з небогою в місто і купили для дівчинки новий одяг, бо попередній був нікудишній. Після покупок на Поліанну чекала вечеря, приємна розмова в садку зі старим Томом та з Ненсі, поки тітонька Полі пішла до сусідки. Старий Том розповів Поліанні багато цікавого про її маму, а Ненсі розказала про свою сім’ю.

Вночі дівчинка ніяк не могла заснути, бо в кімнаті було жарко. Тому вона рушила дахом до тітчиного солярію. Поліанна прихопила ще мішки з зимовим одягом тітки, щоб мати матрац, подушку і ковдру. Міс Полі помітили когось на даху і перелякалася, що то злодії. Коли все з’ясувалося, тітка наказала дівчинці спати біля неї. Та в цьому випадку Поліанна раділа, адже мріяла спати поруч із кимсь рідним. Тітка дивувалася, що її покарання сприймалося як найвища нагорода.

ПОЛІАННА ЙДЕ В ГОСТІ

Поліанна шила, грала на піаніно, читала вголос, а також вчилася готувати на кухні. Але майже щодня з другої до шостої дівчинка займалася тим, що їй подобалося. Звичайно, крім того, що їй уже встигла заборонити міс Полі.

Поліанна майже кожного дня випрохувала якесь завдання, аби мати змогу кудись піти, і під час таких прохідок вона часто зустрічала одного чоловіка. Він був вбраний у довгий чорний сурдут та шовковий циліндр, — цього інші чоловіки не носили. Волосся його було трохи сиве. Ходив він завжди сам. Поліанна тричі хотіла познайомитися з ним, але чоловік йшов геть.

Якось дівчинка носила холодець хворій місіс Сноу, до якої ніхто не любивходити. Люди жаліли тільки дочку місіс Сноу, яка доглядала маму. А не любили місіс Сноу тому, що їй усе було не так. Їй було 40 років, і останні 15 вона тільки те й робила, що бажала, аби все було по-іншому. Та коли до неї прийшла Поліанна, все почало змінюватися.

ВСЕ ПРО ЧОЛОВІКА

Поліанні таки вдалося розговорити того чоловіка. Тепер він першим вітався з нею. Для Ненсі, яка одного разу пішла з Поліанною, привітання чоловіка стало великою несподіванкою. Ненсі розповіла, що цей чоловік ніколи ні з ким не розмовляє, хіба що у справах. Його звати Джон Пендлтон, він живе сам у величезному будинку, ходить їсти до готелю і то конче щось дуже дешеве, хоч він найбагатша людина в місті. Люди говорили про нього дивні речі, а Ненсі була впевнена, що він має зв’язок з поганами.

СЮРПРИЗ ДЛЯ МІСІС СНОУ

Поліанна знову навідалася до місіс Сноу. Цього разу Поліанна запропонувала їй грати гру — радіти усьому, навіть якщо цілісінькими днями доводиться лежати в ліжку. Наприклад, радіти з того, що інші люди здорові і не змушені цілісінькі дні лежати в ліжку. Місіс Сноу розлютилася, та дівчинка почала розповідати про місіонерські пожертви, про милиці і про ляльку, яку вона так і не отримала.

Минув липень. Для Поліанни це були по-справжньому щасливі дні. Вона часто радо розповідала тітці, яка вона щаслива. Якось Поліанна запросила тітку до своєї кімнати погратися в гостей. Поліанна радо розповідала, що кімната їй подобається, навіть якщо тут немає ні фіранок, ні килимів, ні картин. Раптом вона зрозуміла, що сказала щось не те. Тітка почервоніла. А наступного дня вона наказала Ненсі перенести речі дівчинки в іншу кімнату, поверхом нижче.

ЗНАЙОМСТВО З ДЖИММІ

У серпні Поліанна знайшла край дороги кошеня і принесла додому. Міс Полі ненавиділа котів, але дівчинка вмовила її залишити його. Наступного дня з’явився пес, ще брудніший і нещасніший, ніж кошеня. І знову міс Полі, на своє превелике здивування, дала згоду залишити і його.

А якось Поліанна несла холодець місіс Сноу, з якою дуже здружилися. На дорозі дівчинка побачила хлопчика, який стругав паличку тупим ножем зі зламаним лезом. Поліанна вмостилася на траві поруч із хлопчиком і дізналася, що його звати Джиммі Він і він має 10 років. Виявилося, що хлопчик жив у сиротинці, але ніхто там не піклувався про нього, тож він пішов звідти. Дівчинка пообіцяла, що знайде йому дім. Поліанна вирішила, що тітка Полі точно його прийме.

Тітка була ошелешена, коли побачила хлопчика. Вона сказала дівчинці, що це її найдурніша витівка, і назвала хлопчика жебраком. Джиммі зрозумів, що нічого не вийде, і пішов. Поліанна наздогнала його і пообіцяла звернутися до Жіночої допомоги, як завжди робив її татко. Хлопчик не знав, що це таке, і Поліанна пояснила, що Жіноча допомога — це коли багато жінок збираються разом і шиють, готують вечерю, збирають гроші і балакають. Міс Полі спостерігала з вікна за хлопчиком, а в серці відчувала порожнечу — наче щось втратила.

ПЕРЕД ЖІНОЧОЮ ДОПОМОГОЮ

Того дня тітка Полі не пішла на засідання громади Жіночої допомоги, бо їй боліла голова. Поліанна лише раділа, що тітки не буде, коли вона перед жінками викладатиме суть справи Джиммі Біна.

Спочатку жінки подумали, що дівчинку прислала тітка.