Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Новорічний вечір

Напередодні Нового року дітям радника медицини Штальбаума від ранку й до самого вечора не дозволяли заходити до вітальні і сусідньої з нею зали. Фріц і Марі сиділи у маленькій задній кімнатці. Марі була молодша від брата, мала сім років. Зранку брат чув, як у замкненій вітальні й залі щось шурхотіло, товклося і стукало. А ще бачив їхнього хрещеного батька Дросельмаєра з великою скринькою під пахвою.

Старший радник суду Дросельмаєр був низенький, худий, зі зморщеним обличчям, замість правого ока мав великий чорний пластир, був лисим і носив білу скляну перуку. Хрещений був великий майстер, розумівся на годинниках і лагодив їх. Він завжди приносив у кишені щось цікаве для дітей: то дерев’яного чоловічка, що вмів кумедно водити очима і вклонятися, то скриньку, з якої випурхувала пташка, то ще щось. Ну, а на Новий рік він щоразу майстрував якусь особливу, гарну іграшку.

Діти думали, що подарують батьки: Марі хотіла нову ляльку, а Фріц – гнідого коня і кавалерію для свого війська. Фріц з Марі пригадали слова старшої сестри Луїзи: вона казала, що Дід Мороз краще знає всі їхні бажання. Згодом з вітальні прийшли по дітей тато й мама і сказали іти дивитися на подарунки від Діда Мороза.

Подарунки

Ніколи ще Дід Мороз не приносив їм стільки подарунків. Велика ялинка посеред вітальні була рясно обвішана золотими й срібними яблуками, обцукрованими мигдалевими горіхами, цукерками та іншими ласощами. На ялинці були сотні маленьких свічок. Марі отримала ляльки, маленьке кухонне начиння, шовкову сукенку. Фріц уже їздив навколо ялинки на новому гнідому коні, а ще отримав ескадрон гусарів, вбраних у чудові червоні мундири, шиті золотом. Трохи заспокоївшись, Фріц і Марі хотіли вже сісти й переглянути подаровані їм книжки, але свої подарунки мав показати хрещений. Ох, що діти побачили!

На зеленій галявині стояв прегарний замок із безліччю дзеркальних вікон і позолочених вежок. Задзвеніли дзвіночки, двері й вікна повідчинялися, і стало видно, як у залах гуляють маленькі чоловіки й жінки. У найбільшій залі під музику дзвонів танцювали діти в коротеньких курточках і піджачках. У вікно раз по раз виглядав добродій у ясно-зеленому плащі, привітно махав рукою і знов ховався, і навіть сам хрещений Дросельмаєр, тільки не набагато більший за татів великий палець, коли-не-коли з’являвся внизу коло брами і знов заходив до замку. Замок був трохи нижчий за Фріца. Хлопчик хотів, щоб люди у замку виконували якісь інші дії, а не одне і те саме. Але механізм не можна було змінити. Він відбіг від столу з подарунками й повів у бій свій ескадрон гусарів. Марі також тихенько відійшла від столу, бо і їй швидко набридли прогулянки й танці ляльок у замку.

Старший радник суду образився. Тоді мама попросила показати, як усе працює в замку, і Дросельмаєр знову мав веселий настрій. Він подарував дітям ще кілька брунатних фігурок із золотими обличчями, руками й ногами. Луїзі мати звеліла надягти гарну святкову сукню, яку вона дістала в подарунок. Та коли настала черга й Марі надягати свою нову сукенку, вона сказала, що воліла б ще трохи помилуватися нею так, біля ялинки. І мати радо їй дозволила.

Лускунчик

А насправді Марі не хотіла йти від ялинки, бо побачила маленького чоловічка, який мав трохи задовгий кремезний тулуб, короткі, тоненькі ніжки і завелику голову. Був одягнений у гарний, бузкового кольору мундир із білими позументами й ґудзиками, в гусарські рейтузи і гарні чобітки. На такий ошатний костюм він накинув тісний плащ, а на голову натяг незугарну шапочку. Маленький чепурун сподобався їй з першого погляду. Чоловічок мав ясно-зелені, витрішкуваті очі, білу, ватяну бороду і милу усмішку.

Тато сказав Марі, що цей чоловічок буде лускати найтвердіші горіхи. І належатиме однаково Луїзі, Фріцу і Марі. Батько обережно взяв чоловічка з-під ялинки, підняв угору його дерев’яний плащ, і чоловічок зразу широко роззявив рота і блиснув двома рядками гострих зубів. Батько звелів Марі покласти йому в рот горіха, і чоловічок розлущив його.

Тепер уже всі зрозуміли, і Марі так само, що цікавий чоловічок походив із роду Лускунчиків. Батько доручив дівчинці оберігати Лускунчика. Марі аж скрикнула з радощів. Вона миттю взяла Лускунчика на руки й заходилася лускати горіхи – але вибирала найменші, щоб йому не доводилось так широко роззявляти рота, бо, правду сказати, це йому не дуже личило.

До Марі підійшла Луїза й зажадала, щоб Лускунчик і їй налускав горіхів. Фріц підбіг до сестер них і зареготав, побачивши кумедного чоловічка. Він також захотів горіхів, і Лускунчик почав переходити з рук в руки, безперестанку то роззявляючи, то стуляючи рота. Фріц вибирав найбільші і найтвердіші горіхи, аж раптом у Лускунчика випали три зуби, а вся спідня щелепа відвисла, мов нежива. Фріц хотів і далі лускати горіхи, поки не відпаде щелепа.

Марі заплакала, насварила братика і швиденько закутала Лускунчика у свій носовичок. Підійшли батьки з хрещеним, і той, на превеликий жаль Марі, став на бік Фріца. Але батько присоромив Фріца, бо як добрий полководець, він мав би знати, що пораненого ніколи не залишають у лаві.

Марі познаходила зуби, що випали в Лускунчика, підв’язала йому щелепу гарненькою білою стрічкою, яку відчепила від своєї сукенки, і ще дбайливіше закутала його в носовичок. Марі тримала його на руках, заколисуючи, як малу дитину, і водночас розглядала чудові малюнки в книжці, що лежала серед багатьох інших сьогоднішніх подарунків. Дівчинка була сердита на хрещеного за те, що він цілий вечір сміявся з неї і все питав, навіщо вона панькається з таким бридким малим невдахою.

Дива

У вітальні радника медицини стояла висока шафа, у яку діти клали чудові подарунки, які отримували кожного Нового року. Шафа мала скляні шибки. У найвищій шухляді, до якої Марі й Фріц не діставали, зберігалися мистецькі витвори їхнього хрещеного батька, зразу під нею була шухляда на книжки, а в двох нижніх Марі й Фріц могли класти що хотіли. Там Марі влаштовувала житло для своїх ляльок, а Фріц розквартировував свої війська. Так було й сьогодні: Фріц поставив своїх гусарів зверху, а Марі внизу відклала вбік мамзель Трутоньку, спорядила дуже гарно вмебльовану кімнатку для нової ошатної ляльки й напросилася до неї в гості на цукерки. Нову ляльку звали мамзель Кларуня.

Час минав, уже було недалеко й до півночі, хрещений давно пішов додому, а діти все не відходили від шафи, хоч скільки мати нагадувала, що їм пора в ліжко. Згодом Фріц пішов спати. Але Марі попросила маму, і та дозволила лишитися ще погратися. Марі тримала на руках хворого Лускунчика, закутаного в носовичок. Дівчинка поклала його на стіл, тихенько розкутала й оглянула рани. Лускунчик був дуже блідий, але всміхався. Дівчинка просила у нього пробачення за брата і сказала, що нові зуби зробить дядечко Дросельмаєр.

Та тільки-но Марі вимовила ім’я Дросельмаєра, як Лускунчик люто скривився, а з очей у нього наче сипнули зелені іскри. Не встигла дівчинка перелякатись, як на обличчі в нього знов з’явилася та сама журлива усмішка. Вона взяла Лускунчика на руки, підійшла до шафи, сіла перед нею навпочіпки і сказала новій ляльці Кларуні, щоб віддала своє ліжечко Лускунчикові.

Ліжко з Лускунчиком дівчинка перенесла до вищої шухляди Фріца. Марі зачинила шафу і хотіла вже йти до спальні, коли це навколо щось почало тихо шепотіти й шелестіти. Дівчинка глянула на годинник й побачила, що велика позолочена сова, яка сиділа на ньому, опустила крила, затуливши ними весь годинник, і витягла далеко вперед огидну котячу голову з гачкуватим дзьобом. А годинник цокав усе гучніше й гучніше, і те цокання почало складатися в чіткі слова:

Йде годинник не для сміху,

Тихо, тихо, тихо, тихо:

Цок-цок, цок-цок.

Мишачий король чатує,

Давню пісеньку почує:

Цок-цок, цок-цок.

Ну ж бо, дзвонику, заграй,

Що надходить мишам край!

Годинник глухо, хрипко вибив дванадцяту.

Марі раптом побачила хрещеного, дядечка Дросельмаєра, що сидів на годиннику, немов сова, спустивши на обидва боки жовті поли свого халата, наче крила. Навколо неї раптом щось захихотіло, запищало, за стіною наче затупотіли тисячі маленьких лапок, а в щілинах підлоги замиготіли тисячі світлячків. Марі роздивилася, що з кожної щілини виглядають і вилазять миші. Вони почали шикуватися в лави, як Фріцові солдати. Марі не боялася мишей, як декотрі діти. Аж раптом почувся такий гучний, пронизливий писк, що в неї знов похололо в грудях.

Біля самісіньких її ніг з підлоги утворилася дірка, і з неї вигулькнуло сім мишачих голів у блискучих коронах, страхітливо засичавши й запищавши. За мить із дірки з’явився тулуб, а потім і вся величезна семиголова миша з короною на кожній голові. Ціле військо вітало семиголову мишу, потім раптом зрушило з місця і посунуло просто до шафи, просто на Марі.

Майже непритомна, Марі хитнулася назад і розтрощила скляну шибку дверцят. На мить дівчинка відчула гострий біль у лівій руці, проте водночас їй стало набагато легше на серці: свист і писк раптово вщухли. У вітальні запала цілковита тиша, Марі здалося, що миші, налякані брязкотом розбитої шибки, знов поховалися у свої нори. У шафі за спиною Марі почулося якесь дивне шарудіння, і дзвінкі тоненькі голосочки заспівали:

Прокидайтесь,

Прокидайтесь,

На бій збирайтесь!

Швидше, не гайтесь,

Прокидайтесь,

На бій збирайтесь!

І тоді вона побачила щось дуже дивне: в шафі горіло світло й панував якийсь шарварок. Ляльки бігали, метушилися, вимахували ручками. Враз Лускунчик підхопився, скинув із себе ковдру, вискочив із ліжечка й вигукнув:

Трісь-лусь,

Миші, дзусь!

Трам-тарам,

Буде вам,

Клац-тук,

Всім каюк!

Він закликав до боротьби ляльок Скарамуччо, Панталоне, чотири сажотруси, двох лірників та одиного барабанника. Ляльки разом з Лускунчиком стрибнули додолу. Лускунчика з такої висоти спіймала мамзель Кларуня. Вона пригорнула молодого героя до своїх шовкових грудей і просила не йти у бій, бо він поранений.