Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Ернст Теодор Амадей Гофман

Повість-казка “Лускунчик і Мишачий король”

Новорічний вечір

Напередодні Нового року дітям радника медицини Штальбаума не дозволяли заходити до вітальні і сусідньої з нею зали. Семирічна Марі і її старший брат Фріц сиділи у маленькій задній кімнатці. Брат розповів сестрі, що чув, як у замкненій вітальні й залі щось шурхотіло, товклося і стукало, а ще бачив їхнього хрещеного батька Дросельмаєра з великою скринькою під пахвою. Хрещений був великий майстер, розумівся на годинниках і лагодив їх. Він завжди приносив дітям цікаві іграшки, які робив сам. Ну, а на Новий рік він щоразу майстрував якусь особливу, гарну іграшку. Марі хотіла отримати від батьків нову ляльку, а Фріц – гнідого коня і кавалерію для свого війська. Нарешті тато й мама дозволили дітям іти дивитися на подарунки.

Подарунки

Посеред вітальні стояла ялинка, довкола було безліч подарунків. Марі отримала ляльки, маленьке кухонне начиння, шовкову сукенку. Фріц – нового гнідого коня, ескадрон гусарів, вбраних у червоні мундири. Коли діти хотіли вже сісти й переглянути подаровані їм книжки, хрещений показав свій подарунок. То був прегарний замок на галявині. Усі фігурки рухалися під музику, навіть був добродій, схожий на хрещеного. Та Фріцу швидко надоїло розглядати замок, він хотів, щоб фігурки виконували якісь інші дії, а не одне і те саме. Механізм не можна було змінити, тож Фріц і Марі відійшли від замку. Мама звеліла старшій дочці Луїзі надягти гарну святкову сукню, яку вона дістала в подарунок. Та коли настала черга й Марі надягати свою нову сукенку, вона сказала, що воліла б ще трохи помилуватися нею так, біля ялинки.

Лускунчик

А насправді Марі не хотіла йти від ялинки, бо побачила маленького чоловічка, який мав трохи задовгий кремезний тулуб, короткі, тоненькі ніжки і завелику голову. Був одягнений у гарний, бузкового кольору мундир із білими позументами й ґудзиками, в гусарські рейтузи і гарні чобітки. На такий ошатний костюм він накинув тісний плащ, а на голову натяг незугарну шапочку. Маленький чепурун сподобався їй з першого погляду. Чоловічок мав ясно-зелені, витрішкуваті очі, білу, ватяну бороду і милу усмішку.

Тато сказав Марі, що цей чоловічок буде лускати для них найтвердіші горіхи і належатиме однаково Луїзі, Фріцу і Марі. Цей цікавий чоловічок походив із роду Лускунчиків. Фріц клав у рот Лускунчика найбільші і найтвердіші горіхи, тож раптом у чоловічка випали три зуби, а спідня щелепа відвисла, мов нежива. Марі заплакала, насварила братика і швиденько закутала Лускунчика у свій носовичок. Вона познаходила зуби, що випали в Лускунчика, підв’язала йому щелепу гарненькою білою стрічкою, яку відчепила від своєї сукенки, і ще дбайливіше закутала його в носовичок. Дівчинка була сердита на хрещеного за те, що він цілий вечір сміявся з неї і все питав, навіщо вона панькається з таким бридким малим невдахою.

Дива

У вітальні радника медицини стояла висока шафа, у яку діти клали чудові подарунки, які отримували кожного Нового року. В одній з шухляд Марі влаштувала житло для своїх ляльок, а в іншій – Фріц розквартирував свої війська. Коли всі розходилися спати, Марі попросила маму дозволити їй ще трішки погратися. Залишивсь сама, дівчинка попросила у Лускунчика пробачення за брата і сказала, що нові зуби зробить дядечко Дросельмаєр. Потім Марі сказала новій ляльці Кларуні, щоб віддала своє ліжечко Лускунчикові. Коли дівчинка хотіла вже йти до спальні, раптом навколо щось почало тихо шепотіти й шелестіти. Вона глянула на годинник й побачила, що велика позолочена сова, яка сиділа на ньому, опустила крила, затуливши ними весь годинник. Раптом цокання склалося в чіткі слова про Мишачого короля, який уже надходить. Марі раптом побачила дядечка Дросельмаєра, що сидів на годиннику, немов сова. Зі щілин почали вилазити миші і шикуватися в лави. Марі не боялася мишей, як декотрі діти. Аж раптом почувся гучний, пронизливий писк. Біля самісіньких її ніг з підлоги вигулькнуло сім мишачих голів у блискучих коронах. Ціле військо вітало семиголову мишу, потім раптом зрушило з місця і посунуло просто до шафи, просто на Марі.

Майже непритомна, Марі хитнулася назад і розтрощила скляну шибку дверцят. На мить дівчинка відчула гострий біль у лівій руці, проте брязкіт розбитої шибки налякав мишей і ті знов поховалися у свої нори. У шафі усі іграшки почали збиратися в бій. Лускунчик закликав до боротьби ляльок Скарамуччо, Панталоне, чотири сажотруси, двох лірників та одиного барабанника. Ляльки разом з Лускунчиком стрибнули додолу. Лускунчика з такої висоти спіймала лялька мамзель Кларуня. Вона пригорнула молодого героя до своїх шовкових грудей і просила не йти у бій, бо він поранений. Проте Лускунчик щосили задриґав ногами, і їй довелося хутко поставити його додолу. Кларуня хотіла дати йому свій пояс, проте він зірвав з плеча стрічку, якою Марі перев’язала його, і пов’язав її собі на руку. Тільки-но Лускунчик стрибнув додолу, знов зчинився писк і вереск. Під великим столом причаїлася сила-силенна мишей на чолі зі своїм семиголовим королем!

Битва

Барабанник, на прохання Лускунчика, почав бити тривогу. Усі Фріцові солдати почали шикуватися. Лускунчик звернувся до генерала Панталоне і доручив командування всією кавалерією і артилерією. Панталоне свиснув, в шафі заіржали коні, затупотіли копита.

Почалася запекла битва, та миші підступали все ближче і вводили в бій дедалі більші сили. Фріцові гусари не вельми рвалися вперед. Лускунчикове військо відступало все далі і все більше втрачало людей, аж поки бідолашний Лускунчик опинився зі жменькою солдатів біля самої шафи. Лускунчик хотів перескочити через край шухляди, але мав закороткі ноги. Коли до нього підскочив Мишачий король, Марі схопила свого лівого черевичка й щосили шпурнула просто в короля. Враз усе розвіялося, наче його й не було. Марі знепритомніла і впала додолу.

Хвороба

Марі прокинулася у своєму ліжечку, поруч сидів хірург Вендельштерн. Мама сказала, що вчора Марі задрімала, ліктем вибила в шафі шибку й дуже порізала руку. Дівчинка розповіла, що була битва між мишами і ляльками, але лікар і мама лише переморгнулися.

Марі довелося лежати в ліжку й ковтати ліки. Минуло кілька днів, поки їй полегшало. Гратися не можна було через поранену руку, вечорами мама читала їй книжки.

Одного разу прийшов Дросельмаєр і Марі насварилася, чому він тоді затуляв крильми годинник і не злякав мишей. У відповідь хрещений проспівав свою улюблену пісеньку годинникаря. Потім попросив не сердитись, що зразу не виколов Мишачому королеві всі чотирнадцять очей. Дядечко витяг з кишені Лускунчика, якого вже відремонтував, а тоді  почав розповідати казку про королівну Пірліпат.

Казка про твердий горіх

З самого народження Пірліпат була природженою королівною. Король не міг намилуватися гарненькою донечкою, яка з’явилася на світ із двома рядочками білих зубів. Королева ж була стривожена і звеліла служницям сидіти біля дитини, тримаючи на колінах котів. Ось причина дивного наказу королеви. Одного разу король задумав влаштувати великий бенкет із ковбасою. Королева сама взялася начиняти й пекти ковбаси. Коли вона смажила сало, з’явилася пані Мишильда, яка жила під піччю і попросила трохи смакоти. Королева була добра і щедра, але коли з’явилися усі родичі Мишильди, сала ставало усе менше і менше. Перелякана королева нічого не могла з ними вдіяти. На щастя, нагодилася старша управителька і прогнала настирливих гостей.

Під час святкового бенкету король помітив, що в ковбасах замало сала. Коли він дізнався причину цього, то вирішив помститися на пані Мишильді. Справу передали двірському годинникареві й ворожбитові Кристіану Еліасу Дросельмаєру. Той винайшов хитрі пастки, і усі семеро синів Мишильди, багато-багато кумась та тітоньок загинули ганебною смертю. Пані Мишильда зі жменькою своїх уцілілих одноплеменців втекла. Королева добре знала вдачу пані Мишильди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися. Справді, якось з’явилася пані Мишильда і сказала королеві, що перекусить королівну надвоє.

Продовження казки про твердий горіх

Другого вечора Дросельмаєр продовжив казку.

Королева боялася пані Мишильди, тому шість служниць біля колиски тримали на колінах по одному котові. Якось опівночі усі заснули, Мишильда залізла в колиску Пірліпат і дівчинка стала потворною.

Король всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса Дросельмаєра з Нюрнберга. Останній мусив за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд. Дросельмаєр якось замислився над незвичайною любов’ю Пірпілат до горіхів і над тією обставиною, що вона з’явилася на світ уже з зубами. Справді, обернувшись у потвору, Пірліпат доти кричала, доки їй випадково не трапився під руки горіх. Вона лущила його, з’їдала зерно й заспокоювалася.

Звіздар з допомогою Дросельмаєра склав гороскоп королівни Пірліпат, і з’ясувалося: їй, щоб звільнитися від чарів, досить було з’їсти смачне зернятко горіха Кракатука, який мав дуже тверду шкаралущу. Цей твердий горіх мав розлущити перед королівною юнак, який ще ніколи не голився й не носив чобіт, і з заплющеними очима подати їй зернятко. І, тільки пройшовши потім задки сім кроків і ні разу не спіткнувшись, він міг знов розплющити очі. Дросельмаєр повідомив це королю, і той відправив годинникаря й звіздаря на пошуки горіха.

Кінець казки про твердий горіх

Другого вечора хрещений почав розповідати далі.

Дросельмаєр та двірський звіздар 15 років були в дорозі й ніяк не могли натрапити на слід горіха Кракатука. Нарешті Дросельмаєр поїхав на батьківщину, до Нюрнберга. Тут він забіг до свого брата в перших, лялькаря, лакувальника й золотаря Кристофа Захаріуса Дросельмаєра, і розповів йому все про пані Мишильду, королівну Пірліпат і горіх Кракатук.