Стислий переказ, виклад змісту скорочено

П’єса у трьох діях

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Адвокат Хельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Троє маленьких дітей подружжя Хельмер.

Анна-Марія, їхня нянька.

Служниця в домі Хельмерів.

Посильний.

Дія відбувається у квартирі Хельмерів.

Дія перша

Затишна кімната, умебльована зі смаком, але недорого. В глибині, в середній стіні двоє дверей: одні праворуч, ведуть у передпокій, другі ліворуч, до кабінету Хельмера. Між цими дверима піаніно. У стіні ліворуч вікно, біля якого стіл із кріслами і диван. У стіні праворуч теж двері, кахлева грубка, поруч з якою кілька крісел і качалка, на стінах гравюри, етажерка з порцеляновими оздобами, шафа з книжками у розкішних обкладинках. На підлозі килим. Зимовий день. У печі горить вогонь.

Чути, як у передпокій з вулиці хтось заходить, потім у кімнату проходить Нора, весело наспівуючи й тримаючи пакунки, які складає на стіл. У розчинені двері передпокою видно посильного з ялинкою і великим кошиком, які він віддає служниці. Нора наказує служниці сховати ялинку, бо діти мають її бачити лише увечері, прикрашеною. Потім Нора зачиняє двері у передпокій і дістає з кишені мішечок із мигдалевим печивом, з’їдає кілька, сміється тихо і задоволено, дивлячись на пакунки. Обережно підходить до кімнати чоловіка і прислуховується. Знову наспівує. Крізь зачинені двері чути голос Хельмера, він запитує: “Невже жайворонок заспівав”. “Так,— це жайворонок,— відказує Нора.” Так само через двері Хельмер запитує, коли ж “білочка повернулась”. Нора ховає мішечок із печивом, витирає губи і пропонує Хельмеру поглянути, що вона купила. Хельмер просить не заважати, але через хвилину виходить із свого кабінету з пером у руках подивитися, як “пташка літала смітити грішми”. Нора каже, що це перше Різдво, коли їм не треба відмовляти собі у маленьких радощах, адже чоловік тепер буде “заробляти багато-багато грошей”. Хельмер не погоджується з дружиною, говорить, що першу платню на новій посаді він отримає тільки через три місяці, тому поки не треба витрачати багато. Нора сміється, каже, що можна трохи й позичити. Хельмер дорікає їй: наприклад, трапиться з ним якесь лихо, “звалиться на голову черепиця з даху”, що тоді вона робитиме. Нора відповідає, що, коли його не буде, їй буде байдуже, матиме вона борги чи ні. Хельмер нагадує, що то буде не байдуже тим, хто позичав йому гроші. Нора каже, що то чужі люди, нема чого за них і думати. Хельмер виголошує цілу промову, щоб дружина затямила собі:, ніяких боргів, на домівку, засновану на боргах, “падає тінь залежності”. Нора трохи удавано образилась. Аби “білочка не дулась”, Хельмер дає їй ще гроші, запитує, що вона придбала. Нора знову повеселішала, показує подарунки для дітей, ховає те, що купила для чоловіка. Собі ж Нора нічого не купила: їй нічого не треба. Хельмер цікавиться, що ж їй подарувати. Нора просить дати їй гроші, які вона загорне у золочений папір і повісить на ялинку, а потім добере на них подарунок до смаку. Хельмер обнімає Нору, говорить, що така пташка дорого обходиться чоловіку. Називає її “маленькою дивачкою”, яка схожа на свого батька, бо весь час намагається знайти десь гроші, а, знайшовши, не може втримати у руках. Утім, йому подобається такий “милий жайворонок”. Хельмеру здається, що Нора має якийсь підозрілий вигляд: невже вона порушила дане йому слово не їсти солодкого, запитує він. Нора запевняє, що їй таке й на думку не спадало, вона нічого робить усупереч йому. Потім вони обговорюють плани на вечір і радіють, що мають змогу влаштувати невеличке сімейне свято, на яке запросили друга — доктора Ранка. Хельмер пригадує минуле Різдво, коли Нора майже місяць, зачинившись у своїй кімнаті, робила прикраси на ялинку, але нічого з того не вийшло. Йому було так нудно сидіти самому тими вечорами, а вона дарма тільки “псувала очки”. Хіба ж вона винна, що кішка розірвала все, сміючись, каже Нора. Служниця сповіщає, що до Нори прийшла якась незнайома дама, а до Хельмера — доктор Ранк, той пройшов уже з передпокою у кабінет господаря. Хельмер поспішає у свій кабінет, а до кімнати заходить фру Лінне. Нора не відразу впізнає шкільну товаришку, бо та постаріла, та й не бачилися вони років із десять. Нора пригадує, що в газеті сповіщалось про смерть чоловіка фру Ліпне, але вона так і не написала тоді подрузі, просить пробачити за те. Фру Лінне все розуміє: сімейні турботи завадили Норі, адже вона має трьох дітей. А от фру Лінне чоловік не залишив після смерті нічого: ні коштів, ні дітей, “ні горя, ні жалю” — нічого, чим можна було б жити. Нора недовірливо запитує, невже таке може бути. Фру Лінне гірко посміхнулася й погладила Нору по голові, відповіла, що іноді таке трапляється. Нора розповідає про своїх дітей, про чоловіка. Ділиться радісною новиною: Хельмера призначено директором Акціонерного банку, це “чудово мати багато-багато грошей і не знати ні злиднів, ні турбот”. Фру Лінне, посміхнувшись, пригадує, що ще у школі Нора “була марнотратка”, виявляється, за ці роки вона не змінилася. Нора, тихо сміючись, каже, що вона зовсім не така, якою всі її уявляють. Не так вже їм жилося, щоб вона могла марно витрачати гроші. Вона теж працювала, говорить Нора мимохідь, адже після одруження Хельмеру довелося залишити Свою посаду у міністерстві, бо треба було заробляти більше. Перший рік подружнього життя він працював виснажливо, тому тяжко захворів, його життя було під загрозою, лікарі наполягали на лікуванні в Італії. У Нори тоді тільки народився перший син, але вона зважилася на цю поїздку. Чоловік там одужав, але грошей вийшло на те багато. Фру Лінне не може повірити у те, що Нора здатна на щось серйозне, говорить, добре, якщо є, де взяти гроші. Нора відповідає, що ту подорож влаштували на гроші її батька. Він вже тоді хворів, а Нора не змогла поїхати до нього, бо чекала дитину, життю чоловіка загрожувала небезпека. Смерть батька — це найтяжче горе, яке вона пережила за час подружнього життя. Після його смерті вони і поїхали до Італії, бо гроші були, а лікарі наполягали. Фру Лінне запитує, чому ж тепер до Хельмера приходить лікар. Доктор Ранк — друг, відповідає Нора, він приходить із дружнім візитом. Норі стає ніяково від того, що вона говорить тільки про себе, розпитує подругу: невже та зовсім не кохала свого чоловіка, чому ж тоді виходила заміж. Фру Лінне розповідає сумну історію свого життя: мати її була хвора, у неї ж на руках було ще два молодших брата, тому не наважилася відмовити чоловіку, якого всі вважали гарною партією. Після смерті він нічого не залишив, три останні роки фру Лінне тягнулися, як один довгий день без вихідних. Тепер той день скінчився: мати померла, брати стали на ноги і дбають про себе самі. Але вона не відчуває полегшення, навпаки, їй стало ще важче; бо немає для кого жити. Тому вона і вирішила переїхати з рідного міста, тепер шукає постійної конторської роботи. Нора каже, що краще тій трохи відпочити; поїхати куди-небудь. Фру Лінне відходить до вікна і зауважує, що вона не має батька, який дав би їй грошей на подорож. Потім просить пробачити за ці слова, визнає, що у її становищі легко стати егоїсткою: вона подумала, чи не зможе Хельмер узяти її на роботу. Нора запевняє, що від усієї душі хотіла б допомогти подрузі. Фру Лінне дякує за підтримку, тим більше, говорить вона, що Нора навіть не знає, що таке справжні “життєві турботи”. Нора просить подругу не ставитися до неї так поблажливо, бо їй теж є чим пишатися: вона врятувала життя своєму чоловікові. Фру Лінне дивується. Нора пояснює: усі й, в першу чергу, Хельмер, думають, що гроші на подорож до Італії дав її батько. Але це не так! Нора сама їх “знайшла”. Фру Лінне здивована ще більше: де ж могла взяти такі великі гроші Нора, та ще й без відома чоловіка, адже вона не має на це права. Нора нічого не пояснює, сміючись, натякає на якогось багатого залицяльника. Тепер фру Лінне вже стурбована: чи не скоїла Нора чогось “безрозсудливого”. Нора запитує, невже це без розсудливо – врятувати життя своєму чоловікові. Хельмер і тепер нічого не знає про ті гроші, бо його може принизити усвідомлення, що він чимось зобов’язаний дружині. Це б перевернуло догори ногами всі їхні стосунки, а щасливе сімейне життя перестало б бути таким, яке воно є тепер, каже Нора. Можливо, коли-небудь вона розповість чоловіку все, тоді, як його не розважатимуть більше її співи і танці, коли він подивиться на дружину серйозно. Але такого, весело говорить Нора, ніколи не буде. Хай фру Лінне не думає, що той борг не спричиняє їй клопоту. Доводиться багато у чому відмовляти собі, потайки від чоловіка брати роботу. Наприклад, за місяць до минулого Різдва їй пощастило отримати таку роботу, вона переписувала якісь папери. Кожного вечора вона зачинялась у своїй кімнаті і писала, зате почувала себе тоді щасливою, бо заробляла гроші, майже як чоловік. Фру Лінне запитує, скільки ж Нора таким чином виплатила. Та не може точно сказати, у таких питаннях дуже складно розібратися, але вона віддавала все, що могла. Іноді їй було дуже важко, опускалися руки, тоді вона мріяла, щоб якийсь старий багатій залишив їй спадок. Нора щиро радіє, що тепер, коли її чоловік зароблятиме великі гроші, вона швидко віддасть борг і знищить боргову розписку, яку дала свого часу.

Заходить служниця і повідомляє, що Хельмера хоче бачити якийсь пан, але ж там доктор. У розчиненні двері видно Крогстада. Фру Лінне, вражено здригнувшись, відвертається до вікна. Нора теж схвильована, з тривогою вона запитує Крогстада, у якій справі той прийшов, чого йому треба від її чоловіка. Крогстад відповідає, що він служить у тому Акціонерному банку, директором якого призначено Хельмера, і говоритиме про свою .приватну справу. Нора, заспокоївшись, пропонує пройти у кабінет чоловіка. Фру Лінне розпитує Нору про Крогстада, бо знала того колись. Нора каже, що Крогстад мав невдалий шлюб, дружина його померла, він залишився з “купою дітей”. Фру Лінне продовжує розпитувати далі, чи правда, що Крогстад займається “різними справами”. Нора уникає цієї розмови. З кабінету Хельмера виходить доктор Ранк, Нора відрекомендовує його фру Лінне. Ранк увічливо каже, що багато чув про неї від Нори і помітив її, ще коли обігнав на сходах.