Гомер — Одіссея (стислий переказ)
Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Пісня 1 Заспів
Одіссей, бувалий муж, довго блукав світом, бачив міста і різні звичаї, столицю троян, в морі зазнав біди. Німфа Каліпсо тримала його в гроті, бажаючи мати його чоловіком. Але він прагнув своєї вітчизни й дружини. Розгніваний Посейдон весь час його переслідував, аж поки Одіссей дістався до рідного краю. Афіна, навпаки, співчувала йому. Тому вона злетіла з високих олімпійських вершин і стала при самих Одіссеєвих дверях із списом в руці, прибравши вигляд тафійського ватажка Мента.
Телемак, син Одіссея, одразу помітив богиню. Він тоді був дуже засмучений, “мовчки сидів поміж женихами й думкою батька собі уявляв благородного, як він з’явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому, честь свою верне і стане господарем власних маєтків”. Афіна звернулася до нього і сказала, що його батько живий, “він лише забарився на морі широкім, дикі й жорстокі мужі десь на осторові, хвилею митім, силою, мабуть, його проти волі тримають у себе…” Вона порадила Телемаку взяти кращий корабель та попливти і розпитати про батька у Вісниці Зевса, Нестора та Менелая. Якщо почує, що батько живий, треба його ждати цілий рік, а як довідається, що мертвий, слід повертатися додому, щоб справити урочистий похорон.
“Руном овечим укритий, всю ніч Телемак, на постелі лежачи, думав про путь, в яку закликала Афіна”.
Пісня 8
Аед Демодок
Коли Одіссей був у царя Алкіноя, на площі вони зустріли богиню Афіну. Вона перевтілилась в царського вісника, що кожному наказував збиратися на майдані для проведення спортивних змагань та щоб побачити прекрасного, богоподібного Одіссея. Чужинець мріяв про те, щоб йому допомогли дістатися вітчизни якомога швидше. Цар Алкіной запросив мореплавця, щоб пригостити. За наказом царя 52 моряка повинні були на новому кораблі доправити Одіссея додому.
На іграх Одіссей повинен був своєю силою здобути прихильність феакійців.
Тим часом Алкіной покликав аеда Демодока. Муза того при народженні наділила злом та добром: очі закрила йому та подарувала солодкий голос. Він заспівав пісню про хороброго Ахілла та мудрого царя Одіссея.
Мореплавець увесь час ховав обличчя під мантією, щоб не бачили люди, як він плаче, який він засмучений. Але кмітливий цар Алкіной одразу ж це помітив.
Після обіду та співів почалися змагання. Феакійці були спритними в боротьбі, киданні диска, швидко бігали, але Одіссей не брав участі в цьому. Тоді Евріал, син Алкіноя, запросив його до боротьби. Мореплавець відмовився, й Евріал посміявся з нього, сказав, що, мабуть, чужинець займався торгівлею, намагався заробити якомога більше грошей, а не був справжнім моряком.
Одіссей образився і жбурнув дуже далеко здоровенний камінь, що був набагато важчим за диск. І богиня Афіна, яка прибрала вигляд старого судді, визнала, що він переміг у змаганні. Все ще обурений, Одіссей викликав юнаків на боротьбу, лише з привітним господарем він не захотів сваритися. Мореплавець сказав, що кине спис далі, ніж вони стрілу.
Натомість Алкіной запропонував послухати, як співає Демодок, і подивитись на танці феакійців.
Демодок згадав веселу пісню про Гефеста, Кіприду та Арея. Одіссею танці сподобались, і він подякував за все Алкіною. Евріал попросив вибачення в гостя та подарував свого меча, цариця — тонкий хітон, а Алкіной — дорогоцінний золотий глек, щоб мореплавець весь час згадував про феакійців удома. Дружина Алкіноя порадила Одіссею зав’язати подарунки так, щоб у дорозі нічого не вкрали. Так він і зробив.
Коли мореплавець омив своє тіло і вдягнув хітон, Навсікая, донька царя, була вражена його вродою.
Сіли обідати, Одіссей, розчулений піснями Демодока, запропонував пригостити аеда смачною вепрятиною. А потім співець виконав баладу про те, як Одіссей збудував троянського коня та хитрістю здолав ворога. Мореплавець знову пролив сльози. Цар Алкіной наказав Демодоку замовкнути, бо не всі гості веселі від його пісень, а Одіссея запитав, як його величають на батьківщині, щоб скоріше доправити чужинця додому.
Пісня 9
Одіссей і кіклоп Поліфем
Одіссей із супутниками припливли в край кіклопів. Ті “ні ораниці не орють, ні рослини не садять, в них і без оранки-бо і несіяне все виростає”. У них нема ні законів, ні зборів народних. Кіклопи не знали людської праці й дбали тільки про своїх кіз. Жили вони в печерах, кораблів не мали, хоча пристань неподалік острова була зручна. Одіссей з друзями вийшов на берег цього острова, і вони, знесилені, поснули.
Прокинувшись вранці, вони побачили безліч кіз і поласували ними.
Наступного дня, “щойно з досвітньої мли заясніла Еос розоперста”, Одіссей запропонував дістатися кіклопів та з’ясувати, “чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязкі” вони.
Мореплавці побачили двір і печеру, в якій жив самотній велетень. У нього було лише одне око. Одіссей, обравши дванадцять супутників, узявши з собою міцного червоного вина, увійшов у печеру. Стали все оглядати: скрізь були кошики сиру, в стійлах — кози, “в цебрах стояло сироватки повно”. Супутники Одіссея запропонували вкрасти харчі і швидко втекти на корабель, але він не послухав, бо йому хотілося побачити кіклопа (“чи не дасть мені сам він гостинця?”).
Вони розклали вогонь, принесли жертву. Попоївши, чекали на кіклопа, поки він прийде зі стадом. Коли він повернувся до печери, мореплавці перелякались, бо він був дуже страшний та могутній. Він підняв величезний камінь і завалив ним вхід до печери.
Нарешті кіклоп побачив чужинців. Вони пояснили, що повертаються додому. Але Поліфем (так звали кіклопа) став випитувати, де Одіссеїв корабель. Мореплавець, удавшись до хитрощів, відповів, що судно “розтрощив Посейдон”. І тоді Поліфем мореплавців “двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю ударив, аж мозок їх бризнув і скрізь по землі розіллявся”. Кіклоп таким чином спорядив собі вечерю і розлігся спочивать у печері.
Спочатку Одіссей хотів його вбити, але згадав, що вхід до печери завалений великим каменем.
Вранці кіклоп, впоравшись зі своїми справами, знову з’їв двох мореплавців. “Легко відсунув камінь важкий од дверей і на місце знову поставив…”
Поки кіклоп пас отару, Одіссей придумав, як врятуватись. Він загострив добрячий кийок, що вони хотіли встромити Поліфему в око, коли той засне.
Ось повернувся кіклоп, і Одіссей йому запропонував випити міцного червоного вина. Випивши, Поліфем попросив іще і спитав, як звуть мореплавця. Одіссей сказав, що його звуть Ніхто. І кіклоп “шляхетно” пообіцяв його з’їсти останнім.
Велетень заснув. Одіссей розігрів у вогнищі кий, і вони встромили той йому в око. “Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглася в печері, з ляку ми кинулись врозтіч усі…”
На той крик збіглись кіклопи та спитали, хто йому завдав шкоди. Той відповів: “Ніхто”. Розлютившись, вони пішли геть.
“Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу, сів посередині в дверях, широко руки розставив, щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути”.
Але Одіссей не був дурнем. Він зв’язав густорунних, добре вгодованих баранів по троє, і з середини кожний ніс під собою когось із мореплавців. А сам він…
Був в отарі баран, над усіх найкращий, і Одіссей, міцно вхопившись за його карк, заховався під кудлатим черевом.
І коли Поліфем, “мучений болем, усім баранам, що йшли повз нього, спини обмацував”, він не помітив мореплавців.
Кіклоп звернувся до улюбленого барана, що йшов останнім, обтяжений Одіссеєм: “Шкодуєш, мабуть, ти ока господаря,— злий чоловік його випік з товаришами лихими, вином мій стуманивши розум”. І Одіссея Поліфем теж не помітив.
Перший із-під барана виліз і поодв’язував інших Одіссей, і вони загнали отару до себе на корабель. Чимдуж посідали на весла, “по сивих ударили хвилях”.
Одпливши від берега на достатню відстань, щоб чути було голос, Одіссей почав глузувати з Поліфема, і той жбурнув у море верх від гори, що його відламав. “Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила”, Аж. гнулись вони, так веслували. Віддалившись від берега, Одіссей все ж таки знову крикнув кіклопу, що його звуть Одіссеєм, щоб той знав, хто його осліпив. Кіклоп відповів, що йому провістив віщун, що саме має з ним статися, але він очікував зустріти здоровенного чолов’ягу, а не нікчемного, безсилого, малого чоловічка. “Тож зачекай, Одіссею, щоб я тобі дав подарунки та ублагав земледержця щасливо додому вернути, син-бо йому я, і він гордий моїм називатися батьком. Сам лиш один, як захоче, він може мене ізцілити”.
Лише посміявся з нього Одіссей.
Тоді кіклоп почав благати батька Посейдона, щоб він зробив так, що Одіссей не дістався вітчизни. “А як судилось у власну йому повернутись оселю, добре збудовану, й близьких і землю побачити рідну, товаришів розгубити, хай з лихом повернеться врешті,— лиш на чужім кораблі,— і дома лиш горе застане”.
І він ще раз кинув їм услід кам’яну брилу.
Далі вони прибули на острів, що на ньому журно сиділи й дож.идали Одіссея його супутники. Вони принесли жертву Зевсу, але той не прийняв її, бо замислив занапастити кораблі Одіссея.
Вранці вони попливли “з засмученим серцем, бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів”.
Одіссей у Кіркеї
Згодом Одіссей опинився в просторій гавані.Там не було ні вітру, ні хвиль. Але все ж таки Одіссей свій корабель поставив зовні, прив’язавши його до скелі. Вони прибули на острів до Кіркеї, дивної богині з пишними косами. Її батьками були Гелій та Порса, Океанова донька.
Одіссей міркував: піти туди, де побачив димок багровий та будинок Кіркеї, чи повернутися на корабель. Визнав за краще повернутися на морське узбережжя та дати людям обідати. А вже після цього послати їх у розвідку. Раптом він побачив оленя. Це й була страва на обід. Одіссей убив його і сам поніс на корабель.
Коли вони пообідали, він розповів своїм товаришам, що бачив на острові. Ті, згадавши лестригонів і кіклопа, пролили сльози, але знали, що їм це не допоможе: треба кидати жереб, хто піде у розвідку. Одіссей розділив людей на два загони: в першому ватажком був він сам, а у другому — боговидний Еврілох. Жереб випав Еврілоху, “відважному серцем”. З ним пішло 22 мореплавця. Загін Одіссея залишився на. узбережжі.
Будинок було відшукано швидко. Леви з вовками лежали навколо нього, “злим заворожені зіллям”, що дала їм Кіркея.