Іван Багряний — Тигролови (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ перший. ДРАКОН

Транссибірською магістраллю летів дракон. Насправді то був спецешелон ОГПУ-НКВД, що віз арештантів, каторжників. Потяг складався з шістдесяти рудих вагонів — шістдесяти суглобів, голова — це паротяг “Й. С.” (Йосип Сталін), а хвіст — “Ф. Д.” (Фелікс Дзержинський). Також мав дракон і вогняні очі — прожектор. Час від часу чулися постріли вартових: може, так вони долали власний страх, або ж їм вбачалося, ніби хтось насмілився тікати. По 49 паралелі спецешелон описує параболу: скоро все завершиться. Проте після дракона, після останньої зупинки (“Тихоокеанська”) арештантів чекає подорож морем. Подейкують, пункт призначення — Магадан. Саме там завершиться цей етап.

Під час кожної зупинки аргати біжать по дахах та, стукаючи палицями, перевіряють, чи ніхто не проламав верхівки вагонів. А начальник етапу біжить від “Й. С.” до середнього, тридцять другого вагону, щоб перевірити, чи не втік один із полонених. Начальник гукає: “Многогрішний!” та, почувши відповідь: “Я…”, запитує ім’я. “Григорій”, — відповідає арештант, і начальник етапу спокійно та задоволено повертається до голови дракона. Після зупинки каторжники починають співати, тужлива пісня здіймається над драконом.

Минуло 15 діб шаленого гону, дракон дістався останньої станції. Каторжників вивели з поржавілих вагонів: їх було стільки, що ставало невтямки, як вони взагалі помістилися в потяг. Більшості арештантів було років 20-25, та виглядали вони, неначе старці: виснажені, змучені, згорблені, брудні, напівголі, приречені.

Начальник оглянув мучеників, голосно вигукнув: “Многогрішний!!!”. “Я”, — це слово так і не пролунало в мертвій тиші. Згодом виявили сліди диверсії: чотири дощечки були перерізані ножем двічі. Напевно, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного почав цю кропітку роботу ще від Уралу, старанно приховуючи це від начальника етапу, а тепер, уночі, нарешті наважився та стрибнув з швидкого потяга. “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!” — лунали слова сміливця в головах арештантів, та ніхто не видав Григорія: арештантська дружба — священна.

Відпливали каторжники, прощаючись із землею, а над пароплавом лунала історія про сміливця — правнука першого каторжанина Сибіру. Тим часом повсюди розшукували небезпечного державного злочинця — русявого двадцятип’ятирічного юнака, атлета та авіатора, судженого на 25 років.

Розділ 2. СВІТ НА КОЛЕСАХ

Тим часом від Нєгорєлого до Владивостока рухався інший потяг — так званий “Тихоокеанський експрес нумер один”. Усе тут було зовсім іншим: всюди панувала екзотика, розкіш, а пасажири — цвіт робітничо-селянської імперії, що прямує до омріяного ельдорадо, на ДВК. Арсеньєв — ось хто був промотором цього руху! Саме він відкрив ці непізнані землі, що манили до себе кожного пасажира експресу. І в кожній розмові, фактично — в кожному коротенькому діалозі, з’являлися тигри. Про них вели бесіди, жартували, ба навіть складали легенди! Тигри — то символ омріяного екзотичного світу, символ золотого ельдорадо.

Заради “цвіту” робітничо-селянської держави експрес постійно зупинявся у різних визначних місцях, і пасажири наповнювали вагони купами нових речей, потрібних і не дуже. Проїжджаючи Іркутськ, вони затягнули тужливої каторжанської пісні. Невдовзі потяг зупинився над дивовижним Байкалом. Тут усі пасажири експресу купували омулі, а згодом переповідали одне одному таку легенду: Байкал сполучений діркою з Льодовим океаном, наповненим льодом. Таким чином лід тисне, вода виливається в озеро. Якби ж не було тих гір навколо Байкалу, то все б було затоплене! Потім сталося щось дивне: зміна часових поясів дезорієнтувала всіх учасників експресу. Тепер вони почувалися млявими, лише спали та їли, а іноді просто спали.

Одного дня пасажир експресу, історик, розповів легенду про перших каторжників Сибіру — Аваакума та бунтаря Дем’яна Многогрішного. І ось, ніби ілюстрація до цієї історії, за вікном з’явилася нова картина: вздовж колії стояли каторжники. З лопатами та тачками, по коліна у воді та болоті, ці мученики прокладали магістраль. Раптом, ніби сигнал, з паротяга посипалися пачки махорки. Після цього з усіх вікон вже летіли різні-різні речі: цигарки, плитки шоколаду, грамофони, гроші – все, що потрапляло до рук пасажирів. Та нові враження, нові краєвиди враз стерли з пам’яті цю сумну картину.

***

У салон-вагоні лишилося мало люду: при вікні, біля столика, самотньо сидів майор: “…чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ… смокче бордо і читає-смокче “Правду”, студіює промову вождя… дисциплінований і точний, і не схильний вдаватись у дрібниці”. А в іншому кінці вагона зібралася весела компанія: четверо чоловіків, четверо вірних друзів з Києва, та ще один — “професор”, що пристав до подорожніх під час подорожі. Компанія пила, їла, гучно розмовляла та сміялась. “Професор” вирішив розповісти історію про те, як Бог створив те дивовижне ельдорадо. Буцімто йшов Він, несучи мішок з різними дарами, та висипав потроху ті дари по землі. Аж раптом дійшов до кінця землі, а мішок — повний. То він і вирішив усе те добро тут лишити.

Раптом безжурні розмови компанії порушили двоє чоловіків в гумових плащах. Спершу вони сиділи, перемовлялися-переглядалися, а потім попросили “професора” йти слідом за ними: “Ви заарештовані!”. Як виявилося, розшукують Многогрішного. Майор владнав ситуацію, пояснив, що це — ніякий не Многогрішний: з тим дияволом він особисто мав справу! Усі розійшлись, у салон-вагоні лишився лише майор. Він згадував ті безсонні ночі: Многогрішний не давав ні хвилини спокою, приходив і уві сні, і в мареннях, і в будь-які радісні хвилини. Цей злочинець обіцяв, що приходитиме завжди, переслідуватиме протягом усього життя, як і всі, кого “замордував” майор.

Розділ 3. НАВЗАВОДИ ЗІ СМЕРТЮ

Тайга була окутана тишею. Лісний мешканець, бурундучок, відчув чиюсь присутність поблизу. Чужинець! Усіх друзів та ворогів бурундучок знав, це точно чужинець! Так і виявилося: двонога істота стомлено, знесилено брела крізь нетрі. Виснажений і спраглий, Григорій обперся на кедрину. Він постійновикористовував каторжанську звичку розмовляти з самим собою. Ішов 5 день його пішохідної подорожі. Многогрішний планував дібратися до Маньчжурії, Китаю, Японії, а, може, навіть Аляски, і вже звідти повернутися переможцем, завойовником.

Першу ніч провів він на поваленому стовбурі, другу — в якійсь ямі, третю — на купі сухого листя, яку хтось запхав до барлогу. Очевидно, тут мешкає якийсь великий звір. Втома руйнувала чоловіка, по крихті сточувала його. А далі прийшов голод. Здавалося, тайга — скарбниця поживи, та не знайшов тут Григорій жодної ягоди, жодної тварини. Проте він не впадав у відчай, адже головне — воля! Тепер він вільний! Аж раптом напроти нього з’явився пухнастий клубочок — бурундучок. Він ласував горішком на очах у голодного втікача, чим і спричинив такий розвиток подій: Григорій кинувся за бурундучком, довго гнався за ним, мріючи поласувати цим свіжим м’ясом, аж поки бурундук не сховався у дуплі. Чоловік гупав палицею — жодного результату. Тоді він вирішив понишпорити в дуплі руками — знайшов цілу купу горішків. Напхав ними повні кишені, напхав за пазуху, а тоді смачно ласував, знайшовши ще декілька часничин у землі.

Григорій продовжив свій шлях: спустився в падь, де був підземний струмочок. Напився вдосталь, задрімав, уявляючи, як гудуть бджоли, а він, ще зовсім малий, бігає біля дідової пасіки. Коли прокинувся, то й справді помітив бджіл, а ще стежку. Мабуть, вона веде до чиєїсь хатини! Насправді ж стежка вела до річки. Там Многогрішний спершу напився ногами, потім — головою, а потім і всім тілом. Раптом у воді щось виблиснуло: чудова знахідка! Мисливський ніж, та ще й неабиякий! Григорій добряче його відчистив, нагострив, прикріпив до пояса. Прямуючи далі, він почув чийсь крик і негайно побіг у той бік. Великий білогрудий ведмідь накинувся на людину, що сховалась у щілині між каменями. Піддавшись інстинктам, Григорій швидко кинувся на допомогу, встромив у здорованя щойно знайдений ніж та поринув у небуття.

***

Розбиваючи нічну тишу, вриваючись у місячну ніч, кудись поспішали вершники троє вправних мисливців.

Розділ 4. РОДИНА ТИГРОЛОВІВ

Крізь сон пробивалася пісня. То, напевно, Наталка — сестра. Та, розплющивши очі, Григорій побачив зовсім незнайому йому місцину, зовсім незнайомих людей, сестри тут не було. Проте дівчина, що знаходилася в хатині, також виявилася Наталкою: “…хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця… якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна”. Роззирнувся — у хаті багато образів, та й чимось нагадує вона українське житло. А почувши про те, що батько Наталки (Денис Сірко) разом зі своїм сином Грицем планують їхати до Києва, у Григорія швидко забилося серце, пригадав Лук’янівську в’язницю… Тікав, тікав, та і знову повернувся на Вкраїну?! Як же воно так? Виявилося, що в тайзі багато переселенців з України, саме вони створили тут свою власну “Вкраїну”.

Випили по чарці (а Григорію — особлива червона чарка з лікарськими травами), а потім Гриць і старий Сірко рушили до Києва.

***

На столі сиділо маленьке ведмежа та гралося з бджолами. Його Наталка підібрала в лісі: Григорій убив його матір, рятуючи Наталчине життя. Григорій оглянув хатину: на стіні висіло дві мисливські рушниці та набійниці, ніж, знайдений ним мисливський ніж! Наталка розпочала з ним розмову, розповіла, що в гарячці він вигукував різні страшні речі, згадував карцери, в’язниці… Многогрішний відмахувався від таких питань: читав багато страшних книг. Потім Наталка розповіла, що саме її він урятував від ведмедиці.

Григорій розглядав світлини, одна з них дуже його зацікавила: у дерев’яній клітці була смугаста кішка — тигр, а коло неї — четверо мисливців. Серед них і Наталка була. Вона розповіла, що родина її, рід Сірків — славетні мисливці. Розповіла й те, що полюють вони на тигрів: за битого дають лише тисячу, а от за живого й неушкодженого — 12-15 тисяч. Був у неї ще один брат, Микола, та загинув минулого року на полюванні.

***

Стара Сірчиха Григорієві розповіла, що тут він у повній безпеці: до найближчого селища (Копитонівка) більше, ніж 50 км.