Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Пані Берті Бартолотті сиділа в кріслі-гойдалці й снідала. Вона випила 4 чашки кави, з’їла 3 булочки з маслом і медом, 2 некруто зварених яєць, скибку чорного хліба з шинкою і сиром та скибку білого хліба з паштетом із гусячої печінки. Снідаючи, вона гойдалася, тому на її халаті з’явилися плями. Після сніданку вона сказала сама до себе: “Ану, дитино моя, вмийся, перевдягнися і швидше берись до роботи!”. Вона завжди називала себе “дитино моя”, коли розмовляла сама з собою. Свого часу до неї так завжди зверталася мати, а потім так звертався чоловік. Але мати давно померла, а пан Бартолотті давно пішов від неї.

Берті хотіла прийняти ванну, але там плавали 11 золотих рибок. Вчора вона витягла їх з акваріума й перенесла до ванни, бо вважала, що рибі треба змінити воду. У душовій кабіні вона теж не могла помитися, бо розсувні двері не відчинялися: пані Бартолотті використовувала її для сушіння одягу.

Жінка змила вчорашній макіяж, потім дістала з шафки кілька тюбиків, кілька пляшечок та кілька олівців і знов нафарбувалася. У неї були молоді й старі дні, і сьогодні їй випав молодий день. Вона була задоволена своїм обличчям. Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала. Вона була різного віку. Її сусідка, старезна пані Маєр казала: “Молода пані Бартолотті”. Онук старезної пані Маєр, малий Міхі, казав: “Стара пані Бартолотті”. А пан Егон, продавець в аптеці, казав: “Берті Бартолотті — жінка в розповні сил!”

Пан Егон і сам був чоловік у розповні сил. Він мав 55 років. І двічі на тиждень приятелював із Берті. Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Двічі на тиждень, у вівторок і суботу, пан Егон називав пані Бартолотті “Берточкою”, а вона його “Егончиком”. Та в інші дні вони не заходили в розмову.

Надивившись на себе в дзеркалі, пані Бартолотті знов сіла в крісло-гойдалку, запалила сигару й почала зважувати, що їй далі робити: чи взятися до праці, чи йти по закупи, чи, може, краще лягти ще раз у ліжко. Коли вона вирішила лягти в ліжко, в сінях почувся дзвоник. Вона сподівалася, що їй принесли гроші за килими, які вона виготовляла і продавала.

Та цього разу прийшов носій посилок. Прийнявши важку посилку, пані Бартолотті думала, що ж там могло бути. Адреси відправника на посилці не було. Через свою любов до замовлень пані Бартолотті вже придбала повно всіляких дивовиж: енциклопедію тварин у 17-ти томах, набір сірих нитяних чоловічих шкарпеток, дитячий пластмасовий сервіз на 24 особи, передплату на газету рибництва й газету нудистів. Найдивовижнішим із того, що пані Бартолотті замовила й отримала, виявився килим, безбожно дорогий і огидний.

У посилці був конверт, адресований жінці. Там було написано, що їй висилають замовлений товар, хоч з дуже великим запізненням. У неї було право повернути, але тільки невідкриту бляшанку. Унизу листа стояв підпис: “Гунберт”, чи “Гонберт”, чи “Монберт”. А ще нижче було дописано, що товар у бездоганному стані і кілька раз його перевірили перед відправкою.

Пані Бартолотті витягла велику блискучу бляшанку, відкрила її, схопивши за кільце. А побачивши вміст бляшанки, жінка сіла на ослінчик, бо їй стало млосно. Те, що сиділо в бляшанці, раптом приязно кивнуло їй головою і сказало: “Добрий день, люба матусю”. Це був карлик, який просив полити його живильним розчином. Коли пані Бартолотті нарешті зрозуміла, про що він говорить, то виконала його вказівки: приготувала розчин і полила ним карлика. Істота всю воду увібрала в себе і скоро стала схожа на звичайну дитину.

Тепер перед пані Бартолотті стояв хлопчик, якому можна було дати років 7. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Він був голенький. Хлопчик виліз із бляшанки й подав пані Бартолотті блакитний конверт, на якому було написано “Папери”. Жінка побачила метрику, у якій вона була вказана матір’ю, батьком був Конрад Август Бартолотті. Хлопчика теж звали Конрад, і він був громадянином Австрії. Крім метрики, була медична довідка про різні щеплення та картка-звернення до батьків, де говорилося між іншим, що, крім звичайного догляду й піклування, хлопчик потребує також прихильності.

Нарешті жінка зрозуміла, що хлопчику холодно, тож дала йому свій одяг. Вона сказала, що нічого не розуміє, що не знала, що вони пришлють його. Конрад сказав, що дітей посилають тільки на замовлення, і спитав, називаючи пані Бартолотті “мамою”, чи вона не рада його прибуттю. Жінка подумала, що колись замовила його, але забула про це. І вона сказала, що дуже рада, що він вже тут. Конрад хотів спати, і пані Бартолотті поклала його на своє ліжко. Коли він лягав, то сказав: “На добраніч, люба матусю”. І тоді пані Бартолотті помітила, що хлопчик їй справді сподобався.

Щоб заспокоїтися, жінка взяла сигару. Вона пригадала, що давно, коли ще жила разом із паном Бартолотті, їй справді хотілося дитини. Але похопилася б, коли б замовила дитину. Пані Бартолотті подумала, що дитину міг замовити її колишній чоловік. Порахувавши усі свої гроші, жінка вдягнула джинси й бавовняний светр, а потім заяче хутро і заячу шапку, хоч надворі був початок жовтня і день був дуже теплий. Пані Бартолотті поїхала у центр міста, а люди на вулиці зацікавлено позирали на неї.

Берті годину ходила по місту. За цей час вона витратила багато грошей і накупила 9 торбин дитячого одягу, три пари черевиків (з надією, що котрийсь з розмірів підійде Конраду), чудернацьку шапку, курточку, пошиту з барвистих клаптиків, багато іграшок та найдорожче дитяче ліжко в крамниці. Уже майже біля свого будинку пані Бартолотті згадала, що Конрадові треба купити солодощів і морозива. Цього вона теж накупила багато і пішла додому.

Коли пані Бартолотті повернулася додому, Конрад уже не спав, а дивився крізь вікно на вулицю. Жінка поцілувала хлопчика, і він ще більше почав їй подобатися. Хлопчик говорив, що речі, які купила мама, йому подобаються. Насправді жінка вибрала для нього досить дивний, екстравагантний одяг, та й між іграшками була лялька, але хлопчик був добре вихований, тож не гвоорив нічого. Конрад сказав, що бачив крізь вікно, що хлопчики ходять у сірих штанах, картатих і смугастих штанах та курточках. Пані Бартолотті відповіла, що люди надто нудні, але завтра вона може купити йому звичайний одяг. Конрад похитав головою і сказав, що це не потрібне — нащо марнувати гроші? Він надяг біло-червоні картаті штанці, вишиту блискітками майку, темно-бузкові вельветові штани з зеленими латочками у формі серця на колінах, блакитну шапку з золотим дзвоником і підперезався шкіряним паском із мідяною пряжкою у формі бичачої голови.

Жінка згадала про солодощі і морозиво, яке вже майже розтануло, але Конрад відмовився його їсти, бо не знав, чи можна. Пані Бартолотті була вражена, що хлопчик питає до всього дозволу і поводиться дуже правильно. Вона сама з’їла морозиво, а потім Конрад запитав її, як він може допомогти: може б, вимив посуд, чи підмів кімнату, чи виніс сміття з відра. Берті сказала, щоб він погрався. Хлопчик узяв кубики і спитав, де йому можна гратися, де його куток. Жінка нічого не розуміла. Конрад пояснив їй, що діти мають або кімнату, або свій куток. Жінці було все одно, де гратиметься Конрад. Коли вона запропонувала погратися з лялькою, хлопчик пояснив, що такими іграшками граються семирічні дівчата. Поки хлопчик грався, пані Бартолотті вирішила в’язати килим. Конрад не був проти, бо знав, що більшість матерів тепер працюють.

Ввечері хлопчик прийшов до неї, бо хотів щось заспівати. Та, на жаль, не мав ніякого уявлення, що співають семирічні хлопці. Коли мама співала йому пісню про пана Маєра та його тітку і дійшла до слів: “Приплентався пан Маєр додому уночі”, то помітила, що Конрад дедалі дужче блідне. А коли заспівала: “Сидить пан у туалеті, грає марші на кларнеті”, Конрад заплакав. Згодом він пояснив, що повинен уважно слухати, коли його мати щось каже, розповідає чи співає. Але й повинен негайно перестати слухати, коли кажуть, розповідають чи співають щось непристойне.

Раптом у двері подзвонили. Прийшов аптекар Егон з букетом фіалок, бо була субота. Він хотів піти в оперу, та раптом дізнався, що Берті має сина. Дорослі відправили хлопчика дивитися телевізор, а самі пішли на кухню. Пан Егон не повірив її словам про хлопчика з бляшанки. Переконала вона його аж тоді, коли показала всі докази.

Спершу пан Егон радив відправити хлопця назад. Але порозмовлявши з Конрадом і побачивши, що той дуже розумний, змінив думку. Пан Егон дивився на Конрада з величезною прихильністю, а раніше він не любив дітей. Та прихильність переросла в захват, коли хлопчик запитав, чи не пора йти спати. Хлопчик відмовився від цукерки, яку запропонувала мама, а коли вона швидко засунула цукерок йому в рот, він сказав, що має відчуття провини. Пан Егон радів: такий вихований, ласкавий, ґречний, чемний семирічний хлопчик — просто скарб!

Пан Егон багато говорив про те, що хлопчикові конче потрібен батько. Аптекар хотів стати батьком і навіть домовився про це з Конрадом. Пані Бартолотті сказала, що їй щодо цього однаково. Та насправді, вона не була певна, чи 7-річному хлопцеві неодмінно потрібен батько та ще така пісна зануда, як Егон.

Коли чоловік нарешті скінчив розмови, то було вже за північ. Берті лягла спати, але у голові їй весь час повторювалися слова пана Егона про безліч “ти повинна” щодо хлопчика.

Другого дня була неділя. Пані Бартолотті приготувала синові сніданок, а він почав готуватися до школи, бо хотів, щоб все було як слід. Конрад з’їв на сніданок все, що мама йому поклала, бо ж треба з’їсти все, що покладено на тарілку. А потім він попросив дістати йому шкільні підручники однолітків, щоб до кінця дня він міг підготуватися до школи. Конрад і гадки не мав іти до 1-го класу. Він був розумний, тому планував йти щонайменше до 2-го класу.

Пані Бартолотті спустилася з третього поверху на другий і подзвонила в двері до сім’ї Рузіків.