Стислий переказ, виклад змісту скорочено

НАРОДЖЕННЯ ПРИНЦА І ЗЛИДАРЯ

Це було в першій половині 16 століття. Одного осіннього дня в стародавньому Лондоні в убогій сім՚ї Кенті народився хлопчик Том, якому ніхто не зрадів. Того ж самого дня в королівській сім՚ї Тюдорів теж народився хлопчик, дорогий і бажаний. Народ Англії не тямив себе з радощів, і кілька днів всі гуляли і святкували народження Едуарда Тюдора, принца Уельського.

ДИТИНСТВО ТОМА

Минуло кілька років. Батько Тома жив за Тельбуховим провулком у смердючому закутку, що звався Смітний двір. У невеличкому старому будинку жило багато бідноти, а сім՚я Кенті жила в одній кімнаті на третьому поверсі. Батько з матір՚ю мали в кутку щось ніби ліжко, а Том, його баба й сестри-близнята Бет і Нен спали на підлозі. Сестри були добрі, але неохайні, одягнені в якесь дрантя, темні й неграмотні. Така сама була і їхня мати. Але батько й баба були справжні дияволи. Вони напивалися при кожній нагоді й билися. Джон Кенті був злодій, а мати його – жебрачка. Вони й дітей привчили просити милостиню, але зробити з них злодіїв їм не вдалося. Серед злиденних мешканців того будинку жив старий пастор, який навчив Тома читати й писати та трохи розбирати латинську мову.

Жилося Томові кепсько, та він гадав, що так воно й повинно бути. Він цілими годинами просиджував у старого пастора і слухав чудесні казки, легенди й розповіді про пишних королів та принців. Хлопчик мріяв побачити справжнього принца і так багато читав та мріяв про життя принців, що, кінець кінцем, сам несвідомо почав удавати з себе принца на потіху й глум своїм товаришам. А взагалі, він був розумний і вчений.

Одного січневого дня Том понуро блукав по вулицях, просячи милостині. Босий, голодний, блукав він уже кілька годин. Надвечір прийшов додому такий мокрий, стомлений і голодний, що батько й баба не дуже сильно побили його й послали спати. Вночі йому снилося, що він принц. Вранці злидні, серед яких він жив, здалися йому після того сну такими гидкими, що Том залився слізьми.

ЗУСТРІЧ ТОМА З ПРИНЦОМ

Голодний Том пішов у місто і зайшов аж до Вестмінстерського палацу з надією побачити справжнього, живого принца. Біля брами стояли вартові, а ціла юрба селян і городян чекала нагоди побачити хоч краєчком ока когось із королівської сім՚ї.

Бідний маленький Том у жалюгідному лахмітті пробрався вперед і боязко рушив повз вартових. Раптом, глянувши крізь позолочені грати, він побачив малого принца зі слугами. Забувши все на світі, він жадібно припав обличчям до грат. У ту ж хвилину один з солдатів грубо схопив його і відкинув у юрбу сільських роззяв та лондонських гуляк. Юрба глузливо зареготала, але юний принц помітив це і насварив солдата, наказавши відчинити браму та впустити хлопчика.

Едуард Тюдор повів Тома у свій кабінет, нагодував і розпитав про родину. Спершу Том розповів про своє тяжке життя, а потім про ляльковий театр, про вистави, де артисти кричать і б՚ються, про бої хлопців на палицях, про ігри в піску і грязі. Почувши, як веселяться прості діти, Едуард сказав, що все віддав би за такі ігри. У принца з’явилася ідея помінятися з Томом місцями.

Через кілька хвилин принц Уельський натягав на себе Томове рам՚я, а Том – пишні королівські шати. Обидва стали поруч перед великим дзеркалом і побачили, що волоссям, очима, голосом і манерами дуже схожі. Принц помітив у Тома синець на руці і пішов сварити солдата, який вдарив хлопця біля брами. Та як тільки принц, перевдягнений на жебрака, вибіг за ворота, солдат ударив його по вуху. Юрба зареготала. Принц підвівся з землі й обурено кинувся на солдата, говорячи, що він – принц Уельський. Солдат наказав забиратися геть. Юрба з гиканням і свистом оточила маленького принца і погнала його по дорозі.

ЛИХІ ПРИГОДИ ПРИНЦА ПОЧИНАЮТЬСЯ

Кілька годин невгамовні переслідувачі гналися за принцом. Коли йому дали спокій, він віднайшов старовинну церкву францісканців, яку король, його батько, забрав у монахів і зробив там притулок для сиріт. Принц Едуард звернувся до сиріт, що саме гралися на подвір’ї, і попросив покликати наставника. Хлопець назвав себе принцом Едуардом, та хлопці сироти почали глузувати з нього, бити, а потім цькувати собак. Принц втік.

Починалася ніч, а принц був голодний і дуже змерз. Раптом його схопив за комір якийсь здоровенний п՚яний чоловік. Едуард відразу здогадався, що це батько Тома. Чоловік не вірив словам хлопчика, що він принц. Батько подумав, що його син просто з՚їхав з глузду. Принц пручався й виривався, але негідник потяг його за собою додому.

ТОМ – ПРИНЦ

Том Кенті довго крутився перед дзеркалом. Він витяг із піхов чудову шпагу, і, вклонившись, поцілуваз лезо й притулив його до грудей. Недавно він бачив, як якийсь благородний рицар так привітав коменданта Тауера, здаючи йому для ув՚язнення знатних лордів Норфолька й Серрі.

Через пів години Тому раптом спало на думку, що принц щось довго не вертається. Хлопець впав у розпач. Тут до нього зайшла леді Джен Грей – гарненька, багато вбрана дівчинка. Том сказав їй, що він не лорд, а Том Кенті з Смітного двору. Дівчина втекла, і по палацу рознеслася страшна вість, що принц збожеволів. Тома повели до батька-короля.

Король лежав хворий. Зрозумівши, що перед ним сам Генріх VIII, Том впав на коліна і став просити помилувати його. Король нічого не розумів, він вдивлявся у лице сина, немов шукаючи там проблиску розуму, потім пригорнув й ніжно погладив його голову. Том усе говорив, що хоче повернутися в свою убогу хатину. А король надіявся, що розум сина ще не зовсім втрачено. Він запитав Тома дещо латинською мовою, і хлопець зумів відповісти. А от по-французьки він не розумів нічого. Тоді король подумав, що син збожеволів від тяжкої науки, тому наказав не перевтомлювати принца наукою. Також він наказав усім придворним не згадувати і не говорити про хворобу принца під загрозою шибениці. Завтра ж король планував привселюдно покласти на сина ознаки його сану. Один з вельмож, лорд Гертфорд, сказав, що це неможливо, бо спадковий великий маршал Англії у Тауері, тобто в’язень. Король наказав знайти в державі маршала, не заплямованого зрадою, а Норфолька вбити. Тут Том сказав, що його гнітить думка, що хтось має померти через нього. Тепер хлопцеві ввижалася відтята голова герцога Норфолькського з очима, повними німого докору.

ТОМ СКОРЯЄТЬСЯ ВЕЛІННЮ КОРОЛЯ

Граф Гертфорд взявся підказувати “божевільному” принцу, що той має робити в тому чи іншому випадку. Лорд Сент-Джон теж повинен був підказувати принцу, а всі мали таїти хворобу.

Лорд Гертфорд запропонував Томові відпочити перед бенкетом у місті. Хлопець був дуже здивований, коли його роззули і роздягнули слуги. Йому навіть воду подавали, щоб напитися. “Дивно, як вони ще не беруться дихати за мене!” – пробурмотів Том.

Коли Том відпочивав, лорд Сент-Джон спитав лорда Гертфорда, що він думає про хворобу принца. Лорд Гертфорд (а він був братом мами Едуарда) сказав, що король незабаром помре, а божевільний хлопчик зійде на престол. То ж хай бог захистить Англію, бо їй незабаром потрібна буде поміч. Лорд Сент-Джон спитав Гертфорда, чи не здається йому дивним, що божевілля так змінило поставу й манери хлопця. Також Сент-Джону не давали спокою слова хлопця, що він не принц. Гертфорд відповів, що всі ці підозріння безглузді, бо принца визнає сам король.

ПЕРШИЙ КОРОЛІВСЬКИЙ ОБІД ПРИНЦА

Тома пишно одягли до обіду, урочисто провели у простору багату світлицю, де стояв стіл, накритий на одну особу. У світлиці було повно почесних слуг. Капелан проказав молитву, і Том хотів був уже взятися до їжі, бо його давно мучив голод, але його спинив граф Берклі, який почав підв՚язувати йому серветку. Почесний обов՚язок підв՚язувати серветку принцові Уельському переходив з покоління в покоління в роду цього вельможі. Біля принца стояли перший камердинер, перший придворний виночерпій, лорд головний кухмістер. Крім них, у Тома було триста вісімдесят чотири слуги. Звичайно, Том не знав про їхнє існування.

Том їв руками, та всі вдавали, що не помічають цього, адже був наказ не звертати увагу на хворобу принца. Упоравшися з десертом, Том напхав собі кишені горіхами. Коли обід скінчився, Томові піднесли широку золоту чашу з ароматною рожевою водою, щоб він виполоскав собі рот і обмив руки. Хлопець подумав, що воду треба пити, та йому не смакувало. Така поведінка принца викликала у всіх лише глибокий жаль. А Том вийшов з-за столу навіть не дочекавшись, щоб капелан прочитав молитву після обіду. Наш маленький друг попросив, щоб його провели до кабінету й залишили на самоті. Згодом він побачив книгу “Етикет при англійському дворі” й ретельно взявся до науки.

ПИТАННЯ ПРО ПЕЧАТКУ

Генріх VIII прокинувся, бо відчував, що скоро помре. Та спершу він хотів скарати на смерть герцога Норфолькського. Король покликав лорд-канцлера і сказав, що сам піде в парламент і власноручно скріпить печаткою присуд. Та фізично він не міг цього зробити, бо сили покидали його. Тому король наказав, щоб завдання взяли на себе інші і до вечора принесли голову зрадника. Канцлер попросив дати йому печатку, щоб прискорити цю справу, а лорд Гертфорд нагадав королю, що печатка у принца. Та Том, звичайно, не міг знати, де печатка. Трохи згодом король вирішив, що канцлер може обійтися й малою печаткою, яку він звичайно брав з собою в чужі краї. На ранок була призначена страта першого пера Англії, безталанного герцога Норфолькського.

СВЯТО НА РІЧЦІ

Увечері почалися святкові урочистості. До широких сходів палацу підпливала річкою ціла флотилія королівських човнів. Кожен човен тягло буксирне судно, де, крім гребців, їхали музиканти і воїни в блискучих шоломах та панцирах. Із головної брами палацу вирушили алебардники. Вони вишикувались праворуч і ліворуч двома довгими рядами, в проході слуги принца розстелили пухнастий строкатий килим. За гратами палацу загриміли фанфари. Музиканти на воді теж заграли веселий марш. З головного входу почали виходи усі поважні вельможі, а згодом на терасі з՚явився дядько принца, майбутній великий герцог Соммерсетський.