Стислий переказ, виклад змісту

(Повість)

І

Героїня оповіданні, Устина, розповідає, що зроду вона вдалася веселою. Навіть якщо били, то бува заплаче, а потім роздумається — і знов сміється.

Коли сироті виповнилося десять років, її віддали у двір до пані. Стара пані була тихенька, ледве ходила, а коли говорила, то було важко зрозуміти, що вона каже; вночі ж лежала та все охала. Жили при ній спокійно, тільки стара нікуди не пускала з двору, хіба вже на свято до церкви.

Аж ось прийшов лист, в якому онука пані, що навчалася в Києві в інституті, писала, щоб приїжджали забирати її додому.

“Мати Божа! Увесь будинок зворухнувся: білити, мити, прибирати!.. Панночки сподіваємось! Панночка буде!”

Стара пані немов одужала, стала ходити, виглядати у кожне віконце. Дівчат посилала за село виглядати панночку. Яке це було щастя — відчути себе на волі і спокійно дихати!

II

“Дождали панночки, приїхала… І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..” Стара пані не могла на неї надивитися, усе цілувала та милувала.

Посадила їсти та, пропонуючи онучці різні напої та наїдки, розпитувала, як їй жилося в Києві.

А панночка одказала: “Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи!”

Онучка розповіла, як нудно було їй вчитися, а з усіх предметів вона уподобала тільки те, що вважала за потрібне: танці, музику і французьку мову.

Стара пані зауважила, що вчили погано, а гроші брали хороші. Панночка заспівала своїм срібним голосочком, а потім попросила зовсім розчулену бабусю купити їй модних гарних убрань. Стара пообіцяла виконати її прохання:

— Ти в мене будеш царівна над панночками!

III

Стара пані підвела панночку до дівчат, щоб вона вибрала собі одну з них до послуг. Та вибрала Устину. Дівчата зажурились, побоюючись за подругу, бо панночка була дуже непривітна.

Устина заспокоїла їх, кажучи, що від долі не втечеш, а втім, як воно буде, ще невідомо. Сама ж дівчина задумалась.

IV

І Увечері Устину покликали розбирати панночку. Зайшовши до неї, вона побачила, що панночка стоїть перед дзеркалом і все з себе зриває. Вона сердито запитала дівчину, де та бігала, і поки Устина її розбирала, весь час нетерпляче покрикувала на неї.

Потім кинулась на ліжко, наказала роззувати, а дізнавшись, що її нова служниця не вміє завивати волосся, скрикнула: “Яка ж вона дурна!” — і відіслала геть.

Прийшла Устина від панночки, а дівчата стали запитувати, яка ж вона. Устина сказала їм про себе, що дурна, бо не вміє “кіс ізвивати”.

V

Другого дня панночка проснулась рано—ранесенько, прибралась, обійшла все подвір’я, садок і стала питати свою бабусю, коли вже вони поїдуть у гості або коли гостей до себе запросять.

Стала стара пані готуватися до гостей. Дістала зі скринь оксамити та шовки, стали країти та приміряти на панночку. А вона така радісна та весела, і все бігає до дзеркала та любується.

Бувало, сидять вони разом зі старою та говорять про те, як панночку віддадуть за князя чи за графа. Панночка зітхала, що й досі в них нікого не було, а стара пані сказала їй, щоб зачекала, бо невдовзі “наїде такого, що й не потовплються”.

VI

Нарешті гості з’явились. Одні з двору, а другі у двір. Челядь пані клопоталась з ранку до вечора, вслуговуючи цим панам. А пани весело гуляли: реготалися, танцювали, їли, пили.

Паничі все біля панночки увивались. Всіх паничів вона добре приймала, для кожного знаходила ласкаве слово. І так їздили вони кожного дня. Чи вона їм вже так сподобалась, чи просто не було більше чим розважатись.

VII

Потроху панночка усе переводила на свій лад — життя і господарство.

Бабусі своїй наказала нічого не робити, не плести, бо ще подумають, ніби вона прислужниця.

Убрала її в чепчик з рябенькими стрічками і посадовила в крісло серед кімнати. Приїдуть гості — стара пані мусить їх вітати.

“Стара вже світом нудить, а панночка втішається:

— Як славно, бабусечко, як славно, як у нас велично та пишно!”

VIII

Дівчат всіх посадила гаптувати і сама стала їх вчити. І все перевіряла, чи вони шиють. З кожним днем панночка ставала сердитішою.

Устина чимало від неї натерпілась: усе панночці не до вподоби; вона бідну служницю і щипає, і штирхає, і шпильками коле, і водою зливає.

Одного для чекали полкових (офіцерів) з міста. Підмели двір, у будинку прибрали. Устині треба було зачісувати панночку, і вона ніяк не могла їй догодити. Била її панночка, лаяла, обіцяла на шматки розірвати, а потім схопила за шию і трохи не задушила. Дівчина знепритомніла і впала біля яблуні. Коли прийшла до тями, побачила навколо себе білих, як крейда, дівчат. Панночка одкинулась на стільчику й плаче, а стара пані щосили лає Устину: як вона насмілилась розгнівати панночку.

Дівчата занесли Устину в хату і стали оплакувати свою гірку долю.

IX

Цілу весну напували Устину теплим молоком, поки вона одужала. Усіх погнали на панщину. У хаті було прохолодно й тихо.

Увечері приходили з панщини втомлені люди, інколи хто-небудь співав сумної пісні.

Дівчата, зайшовши до Устини, розповідали, що діялось надворі: то одну зі служниць били, то іншу, і кожна чекала своєї черги.

Казали, що панночка запитувала й про Устину: “Чому не йде до свого діла? Що вона ніжиться, мов пані з Басані?”

X

Одного ранку Устину покликали до панночки. Ледве дійшла вона до будинку. А на порозі її зустріла панночка.

— Чого се ти ніжишся? Чому не йдеш служити? Ледащо ти! Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула…

І вона стала кричати так, що страшно було на неї дивитись.

Тільки щось було їй не так, відразу бігла до старої пані і говорила, що її не слухають, не шанують, та ще й плачуть. Після цього й стара стала всіх лаяти та карати.

XI

Трохи спокійніше ставало тільки тоді, коли приїжджали паничі. Панночка виходила до них така привітна й мила, що не пізнати. Вони за нею упадали, а вона між ними мов перепеличка звивалась.

Спочатку стара пані тішилась своїми гостями, потім їй це набридло, бо почали вони між собою сваритися. Аж під осінь паничі зникли, бо прийшла ” панноччина доля “.

XII

Почав щодня вчащати до панночки полковий лікар. Він був тихий, привітний, навіть і на панича не схожий. Раніше панночка вже чула про нього: приїжджі панночки казали, що цей красень дуже гордий і на жодну з них не хоче й дивитися.

Панночка вмовила стару пані запросити лікаря до них через полкових, які часто бували в маєтку. Полкові обіцяли привезти лікаря.

ХІІІ

Чекаючи гостей, панночка гарно вбралась. А стара все бурчала, що не потрібна їм така “голь”, та панночка наче цих слів не чула. Приїхали полкові без лікаря, сказали, він дякував за ласку, але не мав часу прибути, бо в нього було багато хворих.

Того ж тижня захворіла панночка, охає, стогне. Стара злякалась, послала по лікаря. Панночка прибралась якнайкраще і стала чекати лікаря в ліжку.

Приїхав, подивився, розпитав. Сказав, що завтра знову навідається. А коли стара пані запитала панночку: “Що, як лікар? Показався як?”, то та відповіла: “Гордий,— каже,— такий, як пан вельможний… І що він собі думає!”

Лікував—лікував її лікар та й закохався, покохала його і панночка. Паничі почули про це і зникли.

А панночка стала просити бабусю:

“Як ви мені, бабюсю, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не одмовляйте! Змилуйтеся!”

Стара тільки охала.

XIV

Панське подвір’я спустіло. Панночка нікого не лає, не б’є, сидить та думає. Тільки сонечко підійметься, лікар вже й під’їжджає до двору. Цілий день просиджував біля неї.

От уже сватає він панночку. Стара стала журитися.

— Я ж сподівалася тебе за князя дати, за багача, за вельможного!

Але панночка відповідала, що якби він був багатий, то вона б вже давно за нього вийшла. Нікого кращого для неї не було й не буде.

Стала панночка сумувати, і коли це помітив молодий, сказала тому, що боїться людського глумління з їхньої вбогості, якщо вони поберуться.

Та й заплакала. Він намагався її заспокоїти, а потім обоє почали журитись.

XV

Любила вона його, мабуть, та якось не по-людськи. Вихвалялась перед іншими панночками своєю владою над закоханим в неї лікарем, комизилась, трохи не знущалась з нього. А він терпів усі її примхи, догоджав їй, перепрошував, благав, ледь не плакав.

Стара пані тим часом напитала, що в онуччиного нареченого є хутір не дуже далеко за містом, який дістався йому у спадок від бездітної тітки. Панночка дуже зраділа цій звістці.

“Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його,— хуторець вітають!”

XVI

На Різдво відбулися заручини. Багато гостей наїхало. Панночка була дуже весела, а він ходив і очей з неї не зводив. Гуляли до самого ранку.

Як тільки наречений і гості пішли з двору, панночка стала плакати і нарікати на свою “сирітську долю”.

Стара почала заспокоювати онуку, пообіцявши віддати їй все своє майно. Панночка відразу заспокоїлась і кинулась цілувати бабусю та дякувати їй.

Коли приїхав наречений, вона радісно повідомила його, що бабуся дає їм Дубці. Він спокійно вислухав цю новину і сказав тільки, що коли вона радіє, то й він рад.

XVII

Повеселіла панночка, стала готувати свій посаг, сама до всього бралась. Навезли з міста шевців, кравців, панночка усе купує та складає. Не було покою і слугам: “…кому, каже, весілля, а курці — смерть!”

На весілля панів наїхало, що гуло у будинку, як у вулику. Цікаві панночки розглядали посаг і дивувалися з усього. Ледве вже їх всіх збулися.

XVIII

За такими клопотами Устині не вдалося попрощатись як слід зі своїми подругами. Тільки встигла обійняти старих і малих.

Молодий приїхав на четверику вороних коней. Візником був плечистий вусатий чоловік.

Пани сіли у візок, а Устину посадили ззаду. Візок рушив, надворі був сильний мороз, верби стояли в інії. Дівчата вибігали на вулицю, прощаючись з Устиною. Коні бігли швидко, зникло село, і розкинулась перед дівчиною “безлюдная дороженька”.

XIX

Незабаром приїхали до міста. Пан звелів зупинити коней коло заїзного двору і повів молоду у кімнати. Про Устину забули. Аж ось хтось до неї гукнув: “Гей, хорошая, вродливая!” Дівчина здригнулась, а потім пізнала візника. Він був чорнявий, а зуби мав білі—білі, як сметана. Назар (так звали візника) запросив Устину разом пообідати, та вона побоялась піти без дозволу пані.

XX

Довго довелося сидіти Устині, поки вийшли пани.