Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи — дівчини Аліни, щоденникові записи веде вчителька Маргарита Семенівна (Марсем)

ЧАСТИНА І

1

Багато років тому головна героїня твору на ім’я Аліна дізналася від своєї вчительки, що ангелам теж треба відпочивати. Вона могла б цього не дізнатися, якби в неї був батько. Але його не було, і мама не мала з ким порадитися, чи віддавати дочку в клас Тетяни Володимирівни. Через цю вчительку дідусь перевів Аліну в іншу школу. Дівчинка потрапила до Марсем, яка й розповіла про ангелів. Якби у Аліни був батько, вона ніколи б не дізналася цього. Тому вона не знає: погано чи добре те, що батька тоді в неї не було.

Батько Аліни жив у Франції, і подруга Наталя переконувала її, що батько зовсім не потрібний (її батьки саме розлучалися). Наталя навіть мріяла, що у неї з’являться діти з пробірки, а чоловіка у неї не буде ніколи.

Та Аліні хотілося мати батька. Мама, яку звали Ольга, говорила, що тато думає тільки про свої задачі, оскільки він математик. Коли Аліна народилася, він вже був у Франції, а з пологового дівчинку з мамою забирав дідусь Віктор.

2

Коли Аліна мала йти у перший клас, дідусь саме був у відрядженні. Тож мама порадилася з сусідкою і вирішила віддати дочку у клас Тетяни Володимирівни.

Колись Алінина бабуся, яка померла ще до народження дівчинки, говорила, що найцінніше у людині — її внутрішній стрижень. Бабуся і дідусь вважали, що вчитель має обережно відноситися до цього внутрішнього стрижня дитини, щоб не “зламати” його.

3

Тетяна Володимирівна була красива, гарно вдягнена, з красивим манікюром. Та Аліні вона відразу не сподобалася, бо першого вересня поставила усі квіти, які їй подарували діти, у відра для миття підлоги, а три букети, які їй найбільше сподобалися, поставила на стіл і підвіконник. Потім вчителька попросила намалювати вазу з квітами, та Аліна не хотіла малювати квіти у вазі, бо її стояли у відрі. А по них дідусь спеціально їздив на дачу. То були айстри, які мама вирощувала ціле літо. Дівчинка намалювала величезне відро, щоб її квітам не було тісно, але вчительці не сподобався малюнок.

Через деякий час був ще один урок малювання. Дітям треба було намалювати іграшку-неваляйку з чотирьох кружечків і порахувати їх. Аліна швидко впоралася, а потім їй здалося, що одній іграшці буде сумно. Дівчинка домалювала дідуся і маму для неваляйки. Вчительці знову не сподобалося. А вдома дідусь похвалив онуку і почепив малюнок над столом у своєму кабінеті.

4

Усіх учнів у класі вчителька “поділила” на три групи: розумні, нудні і дураки. Тетяна Володимирівна навіть казала: “Усім мовчати. Я займаюсь з дураками”.

Одного разу на перерві хлопчик Колян витягнув з сумки вчительки дзеркальце і десь його засунув. Коли Тетяна Володимирівна виявила пропажу, то закричала і наказала всім стати і поставити руки за голови. Діти стояли так, поки одна дівчинка не побачила, що дзеркальце у відрі для сміття. Колян вибіг з класу, а вчителька вибігла за ним.

Коли дідусь забирав Аліну зі школи, вона все йому розповіла. Того ж дня у дівчинки почалася скарлатина, і дідусь вважав, що стрес спричинився до цього. Старий переконував дочку, що Аліну треба перевести в іншу школу, а порадитися про це треба з В. Г., бо він професіонал.

5

В.Г. за освітою був хіміком, працював у школі, а підробляв перекладами. Колись дідусеві треба було перекласти дещо про досягнення західної фармакології, і В. Г допоміг. Секретарка дідуся, Клавдія Іванівна, вважала В. Г. жіночим серцеїдом, бо він був красивим, уважним, і жінки часто в нього закохувалися. Хоч дідусь і мама називали його “молодим чоловіком”, та в його бороді вже виднілася сивина.

Аліна любила, коли приходив В. Г. Він приносив торт чи виноград, а мамі дарував квіти. А коли в Аліни була скарлатина, розповів про Марсем.

6

Якось В. Г. брав участь у конкурсі педагогічної майстерності. Марсем теж брала участь і показувала суддям, як вчить дітей рахувати за допомогою пільців рук і ніг. В. Г. з іншими учасниками були “дітьми” на занятті вчительки. Всім тоді було дуже весело. Марсем уже майже виграла, та коли їй дали питання, які педагогічні цінності є для неї орієнтиром в роботі, вона сказала, що краще відповіла б на інше питання. Судді хотіли допомогти відповісти Марсем і підказали, що головною цінністю може бути любов до дітей. Але Марсем сказала, що діти — це люди, які можуть викликати не тільки любов, а й найрізноманітніші почуття. Тоді вчительку запитали: невже вона не любить дітей? Вона не відповіла. Тоді її спитали, чому над її столом висить портрет Януша Корчака, і чи знає вона його основну працю. Маргарита Семенівна знала цю працю, але сказала, що тут і зараз не може пояснити, чому повісила портрет. Коли нагороджували переможців, цей старий сказав, що Марсем отримує один спеціальний приз: вона поїде на практику в Швецію в одну незвичайну школу.

7

Після розповідей про Маргариту Семенівну мама Аліни досі не розуміла, чому вона має віддати дочку до цієї вчительки. Дідусь і В. Г. переконали Ольгу. Дідусь важав, що ця вчителька точно розбирається в стержнях.

ЩОДЕННИК МАРСЕМ

Маргарита Семенівна роздумує, чому повісила портрет Коршака, чому пішла на той конкурс. Вона записує, що просто не могла встати і сказати: “Коршак — наше все”, чи признатися, що дуже сильно любить дітей. Вона могла хіба сказати, що була молода і дурна, коли вішала портрет і думала, що втілить усі цінності, які задумала.

ІНШИЙ ЗАПИС

Батьки Марсем були педагогами. У сім’ї найгіршим словом було слово “дурна”. Мама вчила Маргариту ніколи не підвищувати на дітей голос, ніколи не обзивати їх.

Маргарита просто обожнювала свій перший клас, але розуміла, що нічого не знає про внутрішнє життя своїх учнів. І тоді вона дала собі слово: коли буде мати новий клас, почне працювати по-іншому. Не буде так завантажувати дітей цінностями, не буде такою правильною. Буде “вдивлятися” в кожну дитину.

ІНШИЙ ЗАПИС

У свій щоденник вчителька записала закони, які придумали її учні. Наприклад, не битися, поки хтось не заплаче, не заважати вчительці проводити урок, не запізнюватися. За порушення цих законів діти придумали різні покарання, наприклад, поливати квіти, прибирати в класі, читати по 10 сторінок книги.

ЧАСТИНА ІІ

8

У перший день у новій школі Аліна побачила кумедний випадок: Марсем зустріла їх з дідусем, тримаючи за ноги хлопчика, який застряг у дірі, що вела у підвал. Цим хлопчиком був Єгор. Він плакав, тому для підтримки дідусь і діти, що зібралися навколо, почали співати. Сторож школи допоміг витягнути хлопця. Тоді вчителька запитала, навіщо він туди поліз, може, захотів у пащу дракона? Діти дивилися на діру і теж мріяли туди потрапити.

9

Однокласники Аліни − Жора та Іллюшка, взяли барбі Насті і роздягнули, порвавши плаття. Та Марсем не кричала, вона лише сказала, що хотіла би повісити обидвом по голій барбі на шию, і щоб вони так ходили по школі. Хлопці зрозуміли свою провину і через кілька днів їх уже було не відірвати від вчительки.

Одного разу Ромчик проник у дівчачий туалет. Дівчатка розповіли усе Марсем, і вчителька сказала, щоб вони принесли Ромчикові свої труси, в яких ходять на танці. Ромчик заплакав.

Єгор любив брати додому чужі іграшки зі школи, коли ніхто не бачив. Про це вчительці сказав його батько. Після цього Марсем попросила Єгора казати їй, коли йому захочеться нову іграшку, а весь клас вирішить на який час її позичить. Одного разу Ромчикові захотілося взяти велику точилку для олівців, якою користувалися всі діти. Вчителька дозволила взяти її на вихідні і понеділок. Але хлопчик не взяв, бо зрозумів, що коли він забере, то інші діти не зможуть нею користуватися.

ЩОДЕННИК МАРСЕМ

Вчителька боїться, щоб інші не подумали, ніби вона повісила портрет Корчака, щоб бути схожою на нього. Адже для цього, як мінімум, треба зробити подвиг.

Марсем роздумує над тим, що в звичайному житті дорослим подвиги не потрібні. А от діти мріють про подвиги, вони хочуть героїчно померти (але потім ожити), а за це їм простять усі провини. Марсем вважає, що для дітей треба придумати різні подвиги, бо набагато гірше, коли дитина сама придумує: лізе на карниз багатоповерхового будинку, щоб пройтись, влаштовує гонки на машині. Вчителька придумує для свої учнів вигаданий світ, у якому вони зможуть вчинити подвиг.

10

У мікрорайоні, де знаходилася школа, були пагорби. Вчителька почала розказувати дітям про те, що на пагорбах завелася Гниль, яка вражала струмочки і ставки. В каламутній воді з’являлися яйця, з яких вилупилися жабасті — холоднокровні, людиноподібні істоти з шкірою в бородавках. Жабасті полюють на принцес. Тут вчителька пригадала учням, що у кінці навчального року вони влаштують бал, і всі дівчатка мають прийти у довгих платтях, як у Попелюшки. Жабасті викрадають принцес, щоб перетворити у чудовиська. Але хлопці-принци рятуватимуть принцес. Принци відправляться у мандрівку, щоб вбити Чорного Дрегона — повелителя жабастих.

11

На уроках трудового навчання дівчата плели для своїх принців кольорові косички, які мали рятувати їм життя під час битви з Дрегоном. Марсем просила вкладати у роботу свої думки і надії на перемогу. Аліна роздумувала, котрому саме принцові вона би бажала перемоги.

12

Вчителька сказала, що принци самі виберуть собі даму серця. У класі хлопців було менше, тому Петрик вибрав собі і Аліну, і Наталю.

Дідусь возив Аліну до школи машиною. Якось вони підібрали на зупинці Петрика з бабусею і Наталю. Відтоді троє дітей завжди їздили до школи разом.

Петрик любив мовчати і слухати інших. Аліна часто ходила до нього додому, бо бабуся Петрика вважала, що дівчинка добре на нього впливає. З Аліною ходила і Наталя, бо жила в тому ж будинку, що й Петрик.

Якось у сім’ї хлопчика сталося лихо. Його мама була вагітна і захворіла. Їй не можна було контактувати з людьми, тому вона з чоловіком переїхала за місто. Батько багато працював, щоб купити ліки, а Петрик жив з бабусею. Марсем знала про біду в родині хлопчика, тому часто приділяла йому більше уваги.