Стислий переказ, виклад змісту

Оксана Лущевська

Друзі за листуванням

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1. Танцюй! Танцюй!

Мама стояла з конвертом і казала дочці танцювати, адже прийшов лист. Ксеня взяла лист і метнулась до своєї кімнати. Лист був написаний англійською. Писав друг Ерік. Він був радий писати саме справжні листи, а не електронні. Хлопець розповідав про поїздку родиною до міста Шарлот, де жили дядько і тітка. Ерік показав їм марки з України (на листах, які писала Ксеня), а тітка спекла смачний пиріг з кислими яблуками, які так любить Ксеня. Ерікова команда виборола перемогу в бейсболі в цьому сезоні і поїде грати за національний кубок серед підлітків! Лолі очолювала команду підтримки. Дівчата танцювали під запальну українську музику, яку Ксеня подарувала Лолі на прощання. Пан Лео вигулює басета Туті. У пост скриптум Ерік писав, що зелені папужки, котрих вони з Ксенею упіймали влітку, дуже сумують за дівчиною. У конверті було два фото з океаном.

Ксеня зібралася до школи: зібгала в жмут русяве волосся, глянула на мить у дзеркало: рум’яні щічки, карі очка, лиш невисока та тонка, як билинка. От би підрости! Ксеня хотіла поділитися новиною з подружкою. Оленка, як і Ксеня, також серйозно займалась вивченням іноземних мов. Однак, на відміну від Ксені, ще ніколи не бувала за кордоном.

Батько відвозив Ксеню і маму до школи і на роботу. Батьки питали, про що писав Ерік. Але дівчина не хотіла говорити, бо це було особисте.

Розділ 2. Ворог № 1: хроніка боротьби

Ксеня не любила вчитися. Але її тітонька Віра, мамина сестра, викладала англійську мову в школі-інтернаті і вважалася однією з найповажніших викладачок у місті. З четвертого класу тітонька Віра розпочала свої дошкульні уроки з Ксенею. Тітка весь час говорила з дівчинкою англійською. Згодом така поведінка стала звичкою, а ще через два-три роки Ксеня ходила до неї на окремі заняття.

Щоліта до їхнього містечка приїздила група англійських вчителів, і вони організовували невеликий табір при церкві. Ксеня потрапила у табір, у групу найсильніших з англійської. Одного дня у таборі Ксеня зрозуміла, що клята англійська їй подобається. Дівчинку хвалили за вимову і за багатий запас слів. Чужа, страшна, незрозуміла мова, “жахливий ворог номер один”, перестала бути страшною й незрозумілою.

Восени Ксеню відправили до ліцею з поглибленим вивченням англійської мови. Але дівчина так сумувала за друзями, що перестала вчитися. Тоді тітонька Віра з мамою вирішили повернути Ксеню у стару школу, але дівчина мала ходити на заняття до тітки.

Одного разу у школі почали вибирати учнів для олімпіади з англійської. Ніхто не любив олімпіад, тому Ксеня шукала способи, як не поїхати. Але подруга Оленка сказала, що головний приз – поїздка до міжнародного дитячого табору в Північній Америці! Ксеня була приголомшена. Вона хотіла в табір, але сумнівалася в своїх силах.

Увечері Ксеня зателефонувала тітоньці Вірі, і вони вдвох обговорили детальний план підготовки до олімпіади.

На олімпіаді в області було безліч завдань: слова перекласти, на запитання відповісти, часові форми впізнати, твір написати ще й виступити зі спеціальною усною доповіддю на одну з раніше запропонованих тем. Ксеня, за порадою Віри Василівни, підготувала доповідь про сталі вислови англійської мови та їхній переклад українською. Вийшло добре. Та, повернувшись додому, дівчина не думала, що переможе.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 3. Новорічний подарунок

Одного разу батько приніс до кухні валізу і сказав, що новорічний подарунок прибув завчасно: дзвонила тітка Віра, бо Ксеня перемогла у олімпіаді. Ксеня зраділа і побігла телефонувати Оленці. Мама трохи хвилювалася, що влітку дитина одна поїде на край світу.

Розділ 4. Підготовка

Невдовзі Ксеня отримала пакунок з усіма документами. Їхати мала у Північну Америку. На перерві обговорювала поїздку з найкращими друзями: Оленкою, Геником і Васьком.

Майбутня мандрівка до Америки зробила Ксеню знаменитою на всю школу. Дівчина взялася за підготовку: у бібліотеці набрала книг про Америку, бо хотіла поцікавитися перед поїздкою, як там люди живуть.

Найбільше Ксені сподобалась ідея привезти з собою невеличкі подарунки, щось національне, українське. Ксеня з мамою купили чудернацькі глиняні півники, барвисті низки намиста, смішні, схожі на мишенят, дерев’яні свистки, рясно заквітчані хустинки, білосніжні, вишиті гладдю рушники, пачку листівок з містами, селами, парками, полями, лісами, озерами України. Також Ксеня зробила власними руками солом’яних домовиків. Назвала їх “власиками” та “панасиками”, а було їх біля десяти. Крім валізи, дівчина взяла великий спортивний наплічник, куди поставила словник, нотатник, ручку, книжку з улюбленими казками народів світу. Квитки були куплені. Вилітати планувалося двадцятого травня. Оцінки за чверть і за рік отримала раніше за всіх, здаючи контрольні заздалегідь. Залишилося тільки з друзями попрощатися. Геник, Васько й Оленка зустрілися з Ксенею у піцерії. Ксеня пообіцяла не забувати друзів і привезти сувеніри.

Розділ 5. Неочікувана пригода наплічника

В аеропорту Ксеня відразу ж зустріла групу, з котрою летітиме до Нью-Йорка. Куратором виявилася Дарина Косар, струнка, симпатична, з довгим каштановим волоссям і синіми великими очима. Вона привітно усміхнулася Ксені.

Даринка (так Ксеня вирішила називати про себе куратора) мала славу однієї з найдосвідченіших супроводжуючих. Мандрівники мали летіти в Амстердам, а звідти – до Нью-Йорка. У Нью-Йорку їх зустріне група інтернаціональних досвідчених кураторів. А наступного дня діти познайомляться зі своїми керівниками та помандрують далі, до таборів, куди їх призначили. Виявилось, що Даринка і Ксеня разом поїдуть у Північну Кароліну.

За кілька хвилин до посадки всі перезнайомилися. Серед дітей була руденька, схожа на лисичку, Ліза з Черкас, смаглявий Іван Шульга з Білої Церкви, високий повненький хлопчик Толя і його сестра Тоня з Києва. Перед цими дітьми Ксеня зашарілася і лише сказала, що вона Ксеня Іваненко, з маленького містечка.

Ксені випало у літаку сісти з руденькою Лізою біля вікна. Ліза літала вже літаком, але їй було погано від польотів. Ксеня призналася, що летить вперше. Стюардеси почали розносити напої. Звідусіль лунали різні мови. Гуділо, мов у вулику. Ліза і Ксеня сиділи мовчки. Розмова між дівчатками чомусь не клеїлася: чи то Ксеня надто хвилювалася, чи Ліза погано себе почувала. Натомість Тоня, Толя й Іван, які сиділи через прохід, голосно вели дискусію, де краще: в Україні, Франції чи Америці.

Розділ 6. За мною!

Літак прилетів до Амстердама. Дарина перевірила квитки щасливої п’ятірки. Діти ж тим часом оглядалися довкола в аеропорту. Згодом мандрівники відправилися на величезний “Боїнг”. Ксеня не хотіла сидіти з Лізою. На щастя, усі мали сидіти в одному ряду. Дарина сіла посередині, Ксеня занурилася в читання. Толя, Тоня, й Іван знову взялися за гучну дискусію, а Ліза, котра все ж сіла біля Ксені, гучно чмакала жуйкою.

Невдовзі подали обід. По обіді розморені й утомлені довгим перельотом діти поснули. А коли прокинулися, то вже наближалися до Нью-Йорка.

Розділ 7. Ласкаво просимо!

Забравши багаж, група дітей на чолі з Дариною попрямували до виходу, де на них уже чекали представники молодіжної спілки. Двоє молодих чоловіків Майкл та Лукаш. Хлопці повели дітей до виходу, посадили в автобус. Майк завів двигун і сказав розглядати вечірній Нью-Йорк. Дорогою діти бачили мости, річку Гудзон, хмарочоси, рекламу.

Ксеня не втрималась і запитала у старших, чому місто називають “великим яблуком”. Лукаш пояснив: колись “великим яблуком” назвав місто один із журналістів спортивної газети, а ще, опісля, музиканти, що грають джаз говорили: “На дереві успіху багато яблук, але коли тобі вдалося полонити Нью-Йорк, то вважай, що вдалося зірвати найбільше з них”.

Готель для мандрівників знаходився на Мангеттені, який вражав строкатістю розкішних крамниць. У готелі Тоня, Ксеня і Ліза поселилися в одному номері.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 8. На розі П’ятої Авеню

У великій залі вітали учасників програми юнацького обміну. Діти були з різних країн. Усі роздавали пакунки із соковитим гамбургером та хрумкою картоплею.

По вечері головний представник програми говорив, що усі тут для того, щоб спілкуватися, зміцнювати характер, обмінюватися культурними і духовними цінностями.

Згодом почали грати гру, але десь зникли Тоня і Толя. За кілька хвилин Дарина, Лукаш, Ксеня, Ліза та Іван оглянули кімнати – близнюків не було. Усі розділилися: дівчатка з Дариною, а хлопці окремо, пішли різними боками П’ятої Авеню. Вони пробігали повз ресторанчики, кав’ярні, книжкові крамниці.

А Тоня з Толею стояли біля входу до Центрального Парку й фотографували білок. Коли Іван сказав, що зараз їх за втечу забере поліція, Тоня розплакалася, а Толя налякався. Дарина була розлючена. Усі повернулися в зал, чемно досиділи до закінчення вечора та нарешті отримали свої призначення до таборів: Іван та Ліза в супроводі Лукаша їхали до Флориди; Тоня з Толею – у Техас; а Ксеня з Дариною, як і планувалось, до Північної Кароліни.

Розділ 9. Другий день у країні

Зранку Ксеня і Дарина спішили до вокзалу, бо машина Лукаша поламалася.

Так само поспіхом, як і все цього дня, дівчата влетіли до вокзалу. Навколо чекали, прибували та від’їжджали автобуси.

Невдовзі дівчата таки досягли мети. Водій попередив, що у місті Норфолк буде зміна автобусів.

Повністю заспокоїтись вдалося тільки, коли автобус перетнув останні вулиці Нью-Йорка. Змінювалися краєвиди, Ксеня заснула. У Норфолку Ксеня купила ще листівок для Геника, Васька та Оленки, батьків і тітки.

Вони сіли в інший автобус: чистий і прохолодний. Він майже не відрізнявся від попереднього. І знову рушили. Цього разу Ксеня дивилася у вікно: невеличкі різнокольорові будинки, охайно скошена трава, заквітчані дерева. Точнісінько, як на листівках. Ксеня намагалася запам’ятати все, що бачила.