Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ЗМІЙ

Був ранок. На Вишневій Вуличці відчиняли віконниці. Але ще ніде ніщо не гомоніло, дзвенів тільки дзвінок Морозивника, що возив вулицями свого візка. Ось із-за рогу вийшов Сажотрус і купив собі морозиво. Сажотрус, з’ївши морозиво, подався до будинку Адмірала Бума.

З Будинку №17 почувся крик. Морозивник мерщій повіз туди візка, сподіваючись на заробіток. Містер Бенкс кричав, бо Робертсон Ей наваксував його нового капелюха гуталіном щіткою для взуття. Містер Бенкс попрощався з місіс Бенкс, вхопив портфеля і пішов так швидко, що збив з ніг Морозивника, який з цікавістю слухав, що відбувається.

А місіс Бенкс сказала сама до себе, що тепер у них, відколи Мері Поппінс пішла, усе негаразд. Жінка сіла на сходи, витягла хустинку й заплакала. І, плачучи, вона згадала все, що сталося, відколи Мері Поппінс так несподівано й загадково зникла: з’явилася нянька Грін і покинула службу, не добувши навіть тижня; потім прийшла нянька Браун, яка одного разу вийшла на прогулянку і зникла назавжди (з нею зникли і всі срібні ложки); потім була міс Квіглі, гувернантка, яку довелося звільнити, бо вона щоранку по три години грала гами, а містер Бенкс не дуже кохався в музиці. А далі – Джейн захворіла на кір, і душ у ванній лопнув, і вишні мороз побив… Прийшла місіс Брілл, куховарка, і сказала, що у кухні сажа зайнялася в комині.

З горем та з бідою вони удвох погасили сажу, але й це ще був не кінець злигодням місіс Бенкс. Покоївка Елін упала і зламала ногу. Цієї миті заплакали близнята, бо побилися. Джейн і Майкл сварилися.

Місіс Бенкс наказала дітям піти у парк і погуляти, бо не було кому за ними наглядати. І не встигли вони розвередуватись знову, як вона понадягала всім їм на голови капелюшки і швиденько вирядила дітей униз. Джейн повезла у візочку близнят, а Майкл ніс свого змія.

Джейн довезла візочок до озера. Щоб розвеселити близнюків, Майкл вирішив запустити свого зелено-жовтого змія. Близнята дивилися на все те з слізьми в очах, зовсім неохоче. Майкл підняв змія над головою і трохи пробіг. Змій полопотів у повітрі й ляпнувся на траву. Майкл знову його запустив, але він застряг у гіллі. Близнята одчайдушно заголосили. Надійшов парковий доглядач і, довідавшись, що тут сталося, миттю виліз на дерево і зняв змія.

Доглядач і Майкл запустили змія. Він летів у небі, нестримно набираючи висоту. Зелено-жовтий хвіст змія коливався усе вище й вище, поки став здаватись ледве помітною темною цяточкою в небі. Хмарка повільно пливла на нього. А шнур так і рвався в Майкла з рук, ніби зв’язуючи їх з тією хмаркою, а землю з небом. Затамувавши подих, вони всі чекали, коли змій з’явиться знову.

Майкл і Джейн тягли шнур, але він не піддавався, і змій не показувався з-за хмарки. Доглядач допоміг потягнути, і враз шнур подався. Шнур тепер намотувався на паличку ніби сам собою. Все нижче й нижче спускався змій. Але згори спускався не їхній зелено-жовтий змій. Цей мав інший колір – темно-синій. Діти раптом побачили якусь постать, нібито чужу і водночас дивно знайому – в синьому пальті з срібними ґудзиками і солом’яному капелюшку, оздобленому стокротками. Під пахвою в неї була парасолька з головою папуги на кінці держачка, в одній руці – брунатна килим’яна сумка, а другою постать міцно трималася за шнур. Ось стало видно обличчя з такими знайомими рисами, чорні, як вугілля, коси, ясні сині очі і ніс, трішки задертий догори.

Діти вчепились у жінку і закричали: “Мері Поппінс!”. А позад них у візочку заходилися близнята, і доглядач парку не знаходив ніяких слів.

Задоволена усмішка майнула по обличчі Мері Поппінс, але відразу й зникла. Мері Поппінс підійшла до візочка. Близнята радісно залебеділи, коли вона повмощувала їх зручніше й розправила плед. І, почепивши свою сумку на ручку візка, вона рушила з ним до виходу з парку.

Місіс Бенкс зраділа, коли побачила, що няня повернулася. Вона хотіла знати, на скільки вернулася Мері Поппінс, але няня не могла сказати. Вона, узявши свою сумку, повела дітей нагору.

В дитячій Мері Поппінс скинула пальто і капелюшок, потім відімкнула сумку. Там не було нічого, крім величезного градусника. Няня поклала його в рот Джейн, а потім витягнула і прочитала: “Недбала, легковажна і нечепурна”. Джейн тільки очі витріщила. Мері Поппінс впхнула градусник у рота Майклові, а тоді прочитала: “Дуже крикливий, неслухняний і настирливий хлопчак”. Потім вона поставила градусник Джонові. “Вередливий і задерикуватий”, — така була його температура. А коли перевірили температуру в Барбари, на градуснику стояло: “Вкрай розпещена!”. Мері Поппінс сказала, що повернулася вчасно. Наостанку вона швидко поставила градусник самій собі, мить потримала і, вийнявши, прочитала: “Дуже достойна особа, в усьому взірцева”. Гордовита, вдоволена усмішка заграла на її устах,

Дітям здалося, що не минуло й хвилини, а вони вже напилися молока з кокосовим печивом, ще й викупались. Як звичайно, в Мері Поппінс усе робилося вмить. Гачки з петельками не розщібалися, а розлітались, ґудзики так і поривались розщібнутися, губка й мило літали, як блискавиці, а рушники витирали одним махом.

Мері Поппінс пройшлася біля ліжок і попідтикала дітям ковдри. Підійшовши до Майклового ліжка, вона нахилилася й хвилину щось шукала під ним. Потім обережно витягла звідти своє розкладне ліжко, на якому лежало чепурненько складене усе майно Мері Поппінс: шматок мила, зубна щіточка, пакуночок шпильок для кіс, пляшечка парфумів, складний стільчик і коробочка м’ятних таблеток. Та ще сім байкових нічних сорочок, чотири бавовняних, черевички, доміно, дві шапочки для купання і альбом з листівками.

Джейн з Майклом знали, що під ліжком нічого не могло бути. Але розпитувати дарма: Мері Поппінс ніколи нічого не розповідає. У няні був маленький золотий медальйон на ланцюжку. Там був портрет, але Мері Поппінс сказала, що діти дізнаються, хто там намальований, коли вона їх покине. А покине тоді, коли розірветься ланцюжок.

Раптом Майкл згадав про змія, який зник у парку. Мері Поппінс уп’ялась у нього очима. Він не знав, чого в них було більше – подиву чи гніву. Мері Поппінс розгнівалася і заперечувала, що з’явилася сьогодні з хмарки. Майкл збагнув, що дарма говорити. Він нічого не доведе. Джейн показала братові на пальто Мері Поппінс. З його кишені виткнулася ціла низка китиць з хвоста зелено-жовтого змія. Діти довго дивилися на них. Тоді кивнули головами одне одному. Вони ж бо знали – говорити нічого не треба: з Мері Поппінс іноді трапляється таке, чого вони ніколи не зрозуміють.

Усі були раді, що Мері Поппінс повернулася.

МІС ЕНДРЮ ТА ЇЇ ЖАЙВОРОН

Була субота. Містер Бенкс постукував по барометру і казав місіс Бенкс, як зміниться погода. Угорі на закруті сходів з’явився Майкл, дуже сердитий і набурмосений. Він поволеньки переставляв ноги із східця на східець. А за ним, з близням на кожній руці, ступала Мері Поппінс, підштовхуючи його коліном із східця на східець. Позаду йшла Джейн з капелюхами в руках.

Майкл сказав, що не хоче на прогулянку. Батько почав вмовляти сина, навіть розповів, що малим любив гуляти зі своєю гувернанткою – міс Ендрю, яка була дуже сувора.

Дзвінок на вхідних дверях задзеленчав, і хлопець, що розносив телеграми, подав містеру Бенксу термінову телеграму. Містер Бенкс розірвав конверт, прочитав телеграму і посумнів, адже до них на цілий місяць їде Юфимія Ендрю – гувернантка містера Бенкса.

Місіс Бенкс сказала, що радо привітає цю славну бабусю… Містер Бенкс взяв капелюх і сказав, що іде, куди очі дивляться. А зустрічати міс Ендрю не хоче. І краще їй сказати, що він помер.

Мері Поппінс забрала дітей і пішла гуляти. Біля крамниці зі смаженою рибою вона п’ять хвилин видивлялася на себе у вітрину. Няня була вбрана в нову білу блузку в рожевий горошок, і на її обличчі грала втіха. Вона трохи розхристала на грудях пальто, щоб дужче було видно блузку. Майкл дуже хотів побачити, як приїде міс Ендрю, тому спішив додому. Він встиг: побачив таксі, що саме привезло під їхній будинок міс Ендрю. Таксі від коліс до даху було напаковане речами. Таксист відчинив задні дверцята. З них, підскакуючи, викотилась коробка для черевиків, за нею – велетенський рудий пакунок, а за ним парасолька й ціпок. Насамкінець з машини, гримаючи й брязкаючи, вискочили невеличкі терези, і таксист, перечепившись через них, упав. На підніжці машини з’явилася нога – найбільша з усіх ніг, які будь-коли довелося дітям бачити. А далі вилізла й уся решта міс Ендрю.

Вона була в широчезному пальті з хутряним коміром, на голові стовбурчився чоловічий фетровий капелюх, а з нього спадав довгий попелястий серпанок. Діти, пригинаючись поза парканом, обережно підкралися ближче і з цікавістю роздивлялись велетенську тітку, з гачкуватим носом, лютим ротом і невеличкими очицями, які сердито зирили крізь окуляри. А своїм голосом вона майже оглушила дітей – так завзято сперечалася з таксистом за оплату поїздки.

Діти стали у хвіртці, і міс Ендрю заквапилась, щоб привітати їх. Майкл вів себе якнайпривітніше. Зі слів батька він знав, що міс Ендрю – кара небесна. Тому коли міс Ендрю спитала дітей, чи знають, хто вона, Майкл відповів: “Кара небесна”. Жінка назвала хлопчика брутальним і невихованим. Щодо Джейн, то міс Ендрю не сподобалося її ім’я і те, що дівчинка була без панчіх, в занадто короткій сукні.

Міс Ендрю схилилась над візком і привіталася з близнятами – поплескала обох по щоках своєю велетенською долонею. Джон з Барбарою заплакали. На усі зауваження до дітей, Мері Поппінс відповіла міс Ендрю: “Я виховую дітей, як сама знаю, і не питаю нічиєї ради”. Міс Ендрю остовпіла з дива. Здавалося, вона не вірить власним вухам. Мері Поппінс дивилася на неї спокійно і безстрашно. Міс Ендрю сказала, що подбає, щоб няню звідси вигнали.

Місіс Бенкс вибігла назустріч міс Ендрю. Стара оглядала все довкола і все їй не подобалося. До всього вона робила зауваження. Стара наполягала, що Майкла треба негайно віддати до закритої школи. А для Джейн треба взяти гувернантку, а Мері Поппінс треба звільнити.