Стислий переказ, виклад змісту

Розділ 1

Весною 1663 року з Білгородського шляху до Києва їхали двоє вершників. “Один був молодий собi козак, збройний, як до вiйни; другий по одежi i по сивiй бородi, сказать би, пiп, а по шаблюцi пiд рясою, по пiстолях за поясом i по довгих шрамах на виду – старий “козарлюга””.

Не доїжджаючи до Києва, звернули та поїхали гаєм до Хмарища, хутора Череваня. “…Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан iз козацтва, що збагатилось за десятилiтню вiйну з ляхами”.

Наступив вечір. Лагідно світило сонце, усюди співали пташки, “все кругом наче усміхалося”, проте подорожні були сумні.

Вони вже були на місці. Хутір був сповнений гаями та оточений річкою. Ворота були непрості та нагадували ті, що зазвичай захищають фортецю.

Вершники під’їхали до брами і почали стукати по ній шаблями. Спочатку була тиша, проте невдовзі почувся кашель і хтось почав гримати на гостей, бо вони приїхали невідомо звідки та ще й ламають ворота. Це був Василь Невольник. Після того, як чоловік почув голос старшого подорожнього, паволоцького Шрама, то негайно відчинив двері й кинувся цілувати в коліно полковника та розхвалювати його сина – Петруся: “Орел, а не козак!”. І додав, що якби прибуло до Кермана хоча б два човна таких козаків, як хлопець, то не був би він у полоні так довго.

“…Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний… невеличкий, похилий, очі йому позападали.. а губи якось покривились… У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, та й те на йому було мов позичене”.

Шрам попросив провести їх до пана, який на думку полковника, був скоріше за все на пасіці, відсторонений від усіх. Василь Невольник погодився, що Черевань дуже любить бджіл, проте від людей він не відцурався, а хутір постійно сповнений гостями. Після цього дідусь провів їх на пасіку.

Що ж це був за чоловік, що був і попом, і полковником одночасно? Шрам був сином паволоцього попа Чепурного, навчався в Київській братський школі і сам майже став служителем. Проте чловік разом з іншими козаками піднявся на повстання під проводом Остряниці, бо дуже хвилювався за долю країни та церкви. У Польщі тоді був повний безлад: старости робили те, що заманеться, жовніри вимагали їжу та напої від жителів й ґвалтували жінок. Тим часом католики поширювали Берестейську унію, що фактично знищувала православ’я. Жалітися було нікому, адже й короля тримали під контролем. Реєстровці, яких тільки шість тисяч залишилось, служили на старшину. Захисти народ могли тільки запорозькі козаки, які не підпорядковувалися нікому. Звідти і були такі гетьмани, як Тарас Трясило, Яків Остряниця, Павлюк.

Ненадовго підіймався народ під їх керівництвом. “Ляхи з недоляшками” негайно згасили це полум’я повстання. Не змогли тільки нічого зробити, коли в боротьбу вступив батько Богдан Хмельницький. Як вони не старалися, проте народ все кидав і йшов за гетьманом. Саме “розлилась козацька слава по всій Україні”.

За час від Остряниці до національно-визвольної війни Шрам сидів зимовником у степу на Низу, одружившись на турецькій бранці; проповідував слово Бoже, покращував воєнні навички. У боротьбі з ляхами заробив пошрамоване обличчя, після чого і отримав своє прізвище.

Наче короткі свята, промайнули роки Хмельнищини. Шрамові сини виросли і допомагали батьку в походах. Під Смоленським померло двоє, залишився живим тільки Петро. Шрам невдовзі покинув військову справу і присвятив своє життя служінню Богу.

Та знову Вкраїна переживала нещасливі часи, адже “гетьманською булавою почали гратись, мов цiпком”. Лилась кров через Івана Виговського, навіженого Юрася Хмельницього та Тетері. Коли помер полковник, який після Шрама заступив, то зібралась рада для обрання нового. Тоді вийшов піп та промовив такі слова, що після цього загула громада, панотцю вручили клейноди і назначили його на посаду. Павло Тетеря не був в захваті від такого рішення ради, проте нічого не міг зробити та прислав універсал. І гетьман, і полковник позаочі ненавидили один одного.

Шрам думав, як налагодити життя на Вкраїні. Тоді сказав усім, що захворів, передав осавулові Гулаку свої повноваження і поїхав ніби на хутір відпочити.

Розділ 2

Увійшовши до пасіки, Шрам почув звук бандури. Тоді Василь Невольник пояснив, що це найславетніший кобзар серед козаків – Божий чоловік. Він та Черевань сиділи разом під липою. Божий чоловік був сліпим старцем: “Темний вiн був на очi, а ходив без проводиря; у латанiй свитинi i без чобiт, а грошей носив повнi кишенi”. Він викупляв людей з полону. Також Божий чоловік славився тим, що міг лікувати хвороби чи молитвами, чи своїми піснями – невідомо.

Божий чоловік почав співати сумну думу про смерть Богдана Хмельницького. Зазвичай козаки проливали сльози від неї, проте Черевань тільки гладив живіт. Щоки в нього були схожі на кавуни, бо він завжди щиро сміявся.

Полковник споглядав на них, стоячи за деревом. Хоч він багато років не бачив Череваня, проте відмітив, що він майже не змінився, проте лисина стала більш помітною. У Божого чоловіка була сива борода аж до пояса. Коли він співав, то голос його міг довести до плачу, а сам він дивився вгору, ніби бачив те, що інші не можуть.

Нарешті Шрам вийшов із-за дерева, Черевань схопився та побіг до нього. Він поцілував полковника, наче брата і почав розпитувати про мету візиту, нечітко промовляючи слова (бо картавив). Божий чоловік також зрадів зустрічі. Шрам розповів, що збирається в Київ на прощу і спитав у кобзаря, як він тут опинився і куди збирається. Той відповів, що в нього одна мета в цьому світі – викупляти з полону.

До розмови приєднався Василь Невольник і почав дякувати старця за те, що допоміг йому вибратись з неволі, після того, як три роки він пробув на каторзі в Туреччині. Божий чоловік відповів, що це зробив Господь, тому і треба за це славити Всевишнього. Василь Невольник відповів, що його запрошували в монастир ченцем, і до козаків, проте він вирішив служити своєму рятівнику, який за сто золотих червоних викупив його.

Черевань запропонував випити за здоров’я гостей. Згодом полковник спитав у Божого чоловіка, чи не чув він що відбувається на іншому березі Дніпра. Кобзар тяжко здихнув і промовив, що немає ладу між гетьманами і це губить країну. Шрам спитав за старшину і Сомка, на що Божий чоловік відповів, що той усіх розумом підкорив, проте не дають йому гетьманувати, бо не хоче він йти на поклін до Москви. Та ще й Васюта Ніжинський вирішив на старість взяти до рук булаву. Через це й виникають чвари серед козаків, розділилися вони і стикаються шаблями.

Шрам засмутився, а потім заперечив, адже Сомка одностайно назначили гетьманом у Козельці. Божий чоловік відповів, що Васюта за допомогою Москви зміг зробити так, щоб цю раду визнали не слушною. Наказали скликати нову, щоб запорожці також були присутні і обрали одностайно гетьмана, адже Васюта не слухає Сомка, а низові козаки Брюховецького звуть. Шрам дуже здивувався.

Божий чоловік продовжив розповідь тим, що Іванець за часів Хмельницього заслужив велику повагу. Гетьман радив своєму сину дослухатися до порад Брюховецього. Та це не подобалось Сомку, який приходився Юрасю дядьком. Одного разу зібралась рада, Іванець щось ненароком ляпнув, а Сомко, звертаючись до небожа сказав, що “непристойно старого пса мішати в нашу компанію”. Після цього вночі здійнявся ґвалт. Сомко піймав Брюховецього, який хотів його зарізати. Рада присудила стратити його, проте придумали гірше покарання. Сомко наказав посадити Іванця на свиню та проїхати по Гадячу. Після цього Брюховецький почав гроші збирати та просити в уряду посаду. Його назначили хорунжим. Тим часом Юрась подався у ченці й Івнцю відкрилася дорога до гетьманства. Тоді він сипав грошима по Запорожжю і козаки почали підтримувати його в боротьбі за владу. Врешті-решт, його обрали кошовим отаманом. До речі, тепер ніхто його не називає Іванцем, бо тепер він Іван Мартинович.

Шрам схопився за голову і не хотів вірити у сказане. Черевань тільки сміявся. Шрам не витримав і розповів, що насправді він їде не не прощу, а до Сомка в Переяслав. Він хотів разом з ним виступити проти Тетері (який майже передав землі ляхам) та об’єднати Україну під керівництвом одного гетьмана.

Черевань запропонував піти всім до хати та скуштувати смачної їжі, аби забути про негаразди хоч на вечір.

Розділ 3

У пекарні Петро розмовляв із Череванихою та Лесею. Черевань, побачивши це, зрадів, що для його доньки ще й нареченого привезли. Господар запросив гостей до хати, а сам захотів привітатися з молодшим із Шраменків.

Вітальня в Череваневій хаті виглядала заможною. На сволоку були вирізьблені слова з Біблії та імена тих, хто хату збудував та в якому році. Застилані килимами лавки були зроблені з липи. Все було так, як прийнято в заможних людей. Та дещо відрізняло хату від інших, а саме наявність посуду, коштовних кубків і пляшок, які були здобуті на війні з княжих замків. На стінах виднілися шаблі і елементи одягу ворогів, яких козаки подолали.

Петрові сподобалось у пекарні, хоч там і не було звичних йому шабель. Причиною тому стала Леся. “У хатi в неї, як у вiночку; хлiб випечений, як сонце; сама сидить, як квiточка”. Вона і Петро розмовляли, немов брат і сестра. Череваниха помітила, що хлопець так би й сидів увесь день, споглядаючи на чорні брови та вишиту сорочку дівчини.

Черевань увалився в хату та почав розхвалювати Петра перед донькою та дружиною. Він запросив хлопця до столу, а жінки тим часом самі поралися на кухні. Петро йшов до світлиці та раптом обернувся. Він зустрівся поглядом з Лесею, по якій було видно, що хлопець їй сподобався.

Господар привів Петра до гостей і спитав в Божого чоловіка, чи це той козак, що переплив Случ, пробрався у ворожий табір і вбив хорунжого. Кобзар поклав руку на плече хлопцю і сказав, що він відважний і ніяка зброя його не здолає. Шрам наголосив, що ліпше померти не своєю смертю, проте заради України.

Черевань почав пригощати гостей настоянкою з незвичайних келихів. До гостей прийшла Череваниха “молодиця свiжа й повновида, пряма, як тополя, замолоду була дуже хороша”. Шрам привітав господарку та благословив. Череваниха почала розпитувати полковника про прощу і сказала, що хотіла би з панотцем поїхати, адже живе біля Києва, а за весну ще не була в церкві.