Пауль Маар — Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу (скорочено)
Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Перший розділ. Грім у четвер
У неділю яскраво світило сонце. Понеділок настав одразу по неділі. У вівторок на роботі пан Пляшкер сидів такий неспокійний, що це помітив навіть його начальник. Він запитав, чому Пляшкер через кожні п’ять хвилин зиркає на годинник, і чому це діється з ним щовівторка. Пан Пляшкер відповів, що це діється лише три тижні, але це все не легко збагнути.
Вдома пан Пляшкер запитав господню будинку – пані Моркван, чи не прийшов пан Вівторакус. Пані Моркван сказала, що скоро братиме з Вівторакуса плату за помешкання, бо він приходить сюди кожного вівторка уже три тижні. Пляшкер заспокоїв пані, сказавши, що якщо сьогодні все піде добре, то Вівторакус більше не приходитиме. Ці слова здивували пані Моркван. Пляшкер намагався пояснити, що просто хоче, щоб цього разу все вийшло. Адже першого тижня все йшло добре, але пан Вівторакус так боявся запізнитися в гості, що прийшов ще у понеділок. Наступний тиждень теж почався гарно: у неділю сяяло сонце, понеділок настав по неділі, Вівторакус прийшов, як і належить, у вівторок. Проте в середу випало свято і Пляшкера відпустили з роботи. А йому ж вихідний потрібний був у п’ятницю!
Пані Моркван не розуміла нічого. Тоді Пляшкер описав третій тиждень, найгірший: у неділю зірвалася буря, в четвер сяяло сонце. А все ж мало бути не так. Пані Моркван так нічого і не зрозуміла.
Хтось добряче задзвонив у двері будинку. Це прийшов пан Вівторакус. Він дав нести Пану Пляшкеру здоровенну валізу і клітку з птахом – папугою Кулесом. Вівторакус приніс ще й клітку з хом’ячком Анді, Кларцю – білу мишку, й морську свинку.
Пані Моркван доручили нести тварин. Вона вже хотіла накрити свого пожильця мокрим рядном, але при Вівторакусі цього не зробила. Пляшкер знав, що для неї тварини в помешканні – це просто жах.
Пляшкер натякнув другові не брати своїх тварин з собою, коли іде в гості. Але Вівторакус сказав, що взяв не всіх, пише Анді, Фофо, пана Кулеса й Кларцю! А Нерон, Ніколаус, Товстунець, Оссі, Тукер, Луу і всі раки лишилися вдома!
Вівторакус повідомив, що наступного тижня не прийде у вівторок, бо повезе Тукера до перукаря. Ця новина засмутила Пляшкера, і він відкрив таємницю: Вівторакус має приходити у вівторок задля того, щоб у суботу вернувся Суботик! Суботик прийде лише в тому разі, якщо тиждень буде таким: у неділю сяятиме сонце, понеділок настане відразу по неділі, у вівторок навідається пан Вівторакус, середа припаде на середину тижня, у четвер чотири рази прогуркоче грім, а в п’ятницю Пляшкера відпустять з роботи. Отоді в суботу завітає Суботик!
Пан Вівторакус образився, що потрібен другові лише заради якогось Суботика. Схопивши усіх своїх тварин і валізу, Вівторакус пішов геть. Пляшкер намагався вибачитися, але Вівторакус сів у машину і поїхав, нічого не сказавши.
Смутний та невеселий повернувся пан Пляшкер до будинку. Він почав напружено думати. Хоча пан Вівторакус так раптово пішов собі, але ж він тут був! Отже, тиждень поки що не поламався. Вихідний у п’ятницю він міг випросити у начальника. Єдине, чому пан Пляшкер неспроможний був зарадити, — це накликати грому в четвер.
У четвер пані Моркван впустила у дім чоловіків, які принесли пану Пляшкеру три бляшані аркуші. Це її дуже здивувало. Чоловіки теж не знали, навіщо бляха. Коли пан Пляшкер того дня прийшов з роботи, пані Моркван перехопила його вже в коридорі. Пан Пляшкер весь засяяв, дізнавшись, що замовлення вже є. Пляшкер взяв на кухні ополоника й качалку. Один бляшаний аркуш положив на двох поставлених один навпроти одного стільцях. А тоді почав гримотіти, гурготіти і торохкати. Пані Моркван почула і побачила, що коїться, і на мить утратила мову. Вона подумала, що Пляшкер з’їхав з глузду. І порадила завтра не йти на роботу. Вона навіть запропонувала, що сама подзвонить і усе пояснить начальникові. А Пляшкер радів, що вдалося зробити грім, а завтра не піде на роботу.
В суботу пан Пляшкер прокинувся рано-ранісінько. Він був занадто неспокійний і побіг шукати Суботика. Він оббігав усе місто, обстежив усі вулиці, позазирав у парадні входи геть усіх будинків, заглянув навіть у якийсь бак на сміття, бо там начебто щось зашаруділо. Але Суботик не прийшов. Уже аж як споночіло, повернувся зажурений пан Пляшкер додому. Вдома Суботика не було. Мабуть, тому, що грім був несправжній. Та тільки-но Пляшкер сів, стілець під ним із тріском розвалився, і пан Пляшкер опинився під столом. “Агов, татку! Не треба було мені підгризати ніжок у цього стільця. Тепер ви на мене сердитеся?”. Це говорив Суботик. Пляшкер зрадів. Він стирчав тепер із тієї діри, стоячи поміж чотирма ніжками столу, з начепленою на голову білою скатертиною, безпорадно махаючи руками в повітрі. Суботик радів, бо подумав, що вони гратимуть у привидів. Він взяв простирадло й закутався в нього з головою. Тієї хвилини двері відчинилися, і пані Моркван, жахнувшись двох привидів, миттю захряснула двері.
Суботик розповів Пляшкеру, що сидів сам-самісінький з обіду до вечора в цій кімнаті і йому захотілося їсти. Тому він погриз стільницю, ніжки від стільця. “Та це ж дріб’язок для машини здійснення бажань!” — говорив Суботик.
Другий розділ. Машина для здійснення бажань полюбляє точність
У неділю пана Пляшкера збудив спів Суботика, який прикріпив до порожньої рами столу скатертину таким чином, що вийшов гамак.
Суботика на вигляд був такий самісінький, як тоді, коли пан Пляшкер уперше здибав його на вулиці: хоботець, обличчя все в синіх цятках, а спина густо вкрита цупкою рудою шерстю. Не було лиш водолазного костюма, бо Суботик його з’їв. Тому Пляшкер загадав гарного, нового, блакитного водолазного костюма! Він проказав бажання двічі. З обличчя Суботика зникли дві сині цятки. Зате на панові Пляшкерові поверх піжами з’явилися два водолазні костюми.
Пан Пляшкер скидав костюми і лаявся, бо загадував один костюм і для Суботика. Пляшкер тепер загадав бажання правильно. На обличчі в Суботика поменшало ще на одну синю цятку. Суботик говорив, що тепер з магазину зникло вже три водолазних костюми. Пляшкер налякався, що пані Моркван побачить костюми і запідозрить Пляшкера у крадіжці, тому загадав, щоб костюми знов опинилися в магазині. Тільки-но він це сказав, як у Суботика з обличчя де й ділися три сині цятки. А слідом за ними зникли три водолазні костюми. Пляшкер жалів, що зник костюм Суботика, а той пояснив, що бажання треба загадувати точніше. Пляшкер хвильку подумав, а тоді загадав, щоб костюм Суботика повернувся. Ще одна синя цятка зникла з Суботикового обличчя, зате він тепер вдоволено гойдався у своєму “гамаку”, вбраний у водолазний костюм.
Пан Пляшкер загадав ще, щоб стілець і стільниця стали цілими і… Побачив, що Суботик тепер затиснутий стільницею. Довелось загадувати все заново. А потім Пляшкер звелів, щоб його вмили, витерли, поголили, вдягнули. А тим часом цяток на обличчі Суботика все меншало. На свої бажання Пляшкер витратив уже двадцять чотири цятки. Лишилося дев’ять. Суботик просив уважніше ставитися до бажань.
Суботик і Пляшкер мали перенестися на горище, де Пляшкер сховав машину для здійснення бажань. Але Пляшкер не вказав, на чиє горище, тому вони потрапили на горище пана Амфібера. Цей пан лютував і грозив поліцією, а потім замкнув друзів на горищі.
Через деякий час пан Амфібер з двома поліцаями брався сходами нагору. Та на горищі не було вже нікого. Поліцейські подумали, що пан хотів з них пожартувати.
А Пляшкер і Суботик перенеслись тепер уже на горище пані Моркван. Пляшкер забажав, щоб машина перенеслась у його кімнату. Брудна машина стояла тепер на чудовій скатертині. Тоді Пляшкер забажав, щоб весь бруд зник і з кімнати, і з машини. А потім – щоб у машини була ручка, якою цю машину можна вмикати й вимикати і загадувати бажання.
Тепер Пляшкер забажав у машини цілу купу грошей. З’явилися різні гроші: марки, долари, рублі, динари, і в різних місцях. Тому Пляшкер забажав, щоб усі вони зникли, бо він не знав, що з ними робити. Машина перегрілася і вимкнулася для перепочинку. Пляшкер вирішив піти кудись поїсти за цей час. Але пан Пляшкер мав порожній гаманець, бо ж звелів, щоб усі гроші зникли з кімнати. Друзі залишилися вдома грати шахи. А коли машина відпочила, Пляшкер загадав собі купу двадцятимаркових банкнот. Пан напакував собі грішми обидві кишені піджака й сказав Суботикові, що тепер можуть добряче попоїсти.
В коридорі їх перехопила пані Моркван. Вона побачила Суботика і сказала, що це той Робінзон, що перекидав її тиху-мирну оселю догори ногами. Жінка питала, чи він тут житиме з Пляшкером. Пан витягнув паку грошей і заплатив за проживання Суботика у домі пані Моркван. І поки пані стояла, роззявивши рота, пан Пляшкер разом із Суботиком зник за дверима.
Друзі зайшли до вишуканого аристократичного ресторану. Суботик сів за вільний стіл. Пані й панове розмовляли між собою лише стихенька. Це таки справді був шикарний ресторан. Пляшкер просив Суботика не галасувати і поводитись чемно.
Шикарний офіціант у чорному фраку підійшов до їхнього столика. Він несхвально розглядав водолазний костюм Суботика і сказав, що плавати треба іти в басейн. Суботик сказав, що у них гроші на обід є.
Офіціант порадився з іншим офіціантом, і Пляшкера з Суботиком пересадили за столик у глибині. Офіціант приніс ресторанне меню, яке називав картою страв. Суботик відкусив шматок “карти”. Офіціант почав сваритися. Усі відвідувачі здивовано повернули голови їхній в бік. Один з відвідувачів сказав, щоб цих двох вигнали з ресторану. Пляшкера і Суботика вигнали, але вони ще мали заплатити за меню, яке пошкодили. Пляшкер віддав офіціантові жмут двадцятимаркових банкнот. Побачивши стільки грошей, офіціант вибалушив очі. Він запропонував зостатися, але друзі вийшли.
Вони подалися до ятки, де продавали ковбаски. Пляшкер замовив дві пригорілі ковбаски з гриля з добрими порціями кетчупу, майонезу та гірчиці.