Стислий переказ, виклад змісту

Сергій Гридін

Федько, прибулець з інтернету

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1

В одному невеличкому містечку жив хлопець Сашко. Йому було 9 років. Друзі кликали його “Біленький”, тому що він мав м’яке хвилясте біляве волосся. Сашко лежав і сумував, бо був останній день зимових канікул. Хлопець згадав, що вчора мама наказувала йому прибрати у себе. Сашко ногою згріб усе, що було на підлозі, під ліжко і ввімкнув свій комп’ютер. Біленький ставився до свого помічника, як до живої людини. Хлопчик часом розмовляв з ним, називав його “моя Залізяка”. Хлопець побіг до холодильника взяти ковбаси, аж тут із комп’ютера хтось закричав “Ойойой!”. “Видно, звукова карта глючить”, — подумав Біленький. Він знав багато мудрих слів, бо його тато “писав” програми, а ще хлопець ходив на додаткові заняття з інформатики, які проводила молоденька симпатична Галина Петрівна.

Підійшовши ближче, хлопчина злякано глянув за стіл, де сиділо дивне створіння: щось середнє між великим черв’яком та поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, кольори щосекунди змінювались. Істота теж нялякалася і питала, куди це її занесло. Незважаючи на переляк, Сашкові стало смішно. Він узяв із пенала добре нагострений олівець і штрикнув страховисько в бік. Істота закричала не штрикатися і надулася, мов куля. Чудовисько сказало, що воно – страшний комп’ютерний вірус. Сашко знав про віруси і їх шкоду для комп’ютера, тому потягнувся до тенісної ракетки. Створіння враз пожовтіло і заскиглило не бити його, бо від природи воно хороше. Від сміху рука хлопчика опустилася.

Чудовисько трохи заспокоїлось, порожевіло і розповіло свою історію.

Колись він дійсно був звичайним собі комп’ютерним вірусом. Але якось, потрапивши під дію однієї недоробленої антивірусної програми, він набув здатності виходити з віртуального світу. Вночі, коли господарі комп’ютерів уже спали, він тихенько вилазив на білий світ і літав маленькими крильцями містами та селами, горами та лісами. Всі користувачі боялись його й намагалися вижити зі свого комп’ютера, тож йому весь час доводилося кудись тікати. Як його звуть – він не знає. Його називали здебільшого не дуже хорошими словами, які при дітях і говорити не можна. А проте після пам’ятної зустрічі з антивірусною програмою Вірус змінився й почав жити по-новому, він тільки зовні лишився такий негарний, а всередині в нього – добра і ніжна душа!

Хлопець дозволив істоті залишитися і назвав її Федьком, бо дуже схожа була на сусіда з першого під’їзду.

Розділ 2

Федько радісно дивився на Сашка і обіцяв робити, все, що захоче хлопець. Біленький вийшов на кухню, бо зголоднів. Але тільки-но Сашко нагрів собі супчику й зробив бутербродики з ковбасою, в ту ж мить біля нього опинився і Федько. Він був голодний. Поки Сашко відійшов зробити і йому бутерброд, Федько вже доїдав усе, що Біленький наготував для себе.

Зненацька очі у Федька заплющились, і він голосно захропів. Біленький взяв свого нового товариша на руки, заніс до себе в кімнату, поклав на ліжко і турботливо накрив ковдрою. Аж тут пролунав дзвінок: прийшов Сашків найкращий друг Петрик, який ходив разом з ним до школи і жив у сусідньому будинку.

Друзі були різними. Сашко був досить високий, непосидющий і швидкий. А Петрик мав невеликий зріст, кругленьке обличчя з носом-картоплинкою, підстрижене коротким їжачком волосся і був повільним. Зате багато читав і мав відповідь на будь-яке питання. У школі його поважали і називали “Професором”. Петрик приніс диск, і очі його світилися справжнім щастям. У нього не було вдома комп’ютера, тому погратися він міг тільки у Сашка.

Петрик влетів до Сашкової кімнати і з розгону гепнувся на ліжко. Але тим місцем, через яке найліпше досягається виховний ефект, він всівся якраз на Федька, що солодко посапував уві сні. Вірус з переляку схопився, підскочив до стелі, вдарився головою і впав прямо на руки Професора. Федько зарепетував, Петрик теж.

Коли Петрик трошки заспокоївся, з цікавістю поглянув на прибульця. Вірус набрав загрозливого червоного кольору і сварився. Професор такого ще не бачив! Справжній Вірус! І в кого? У них із Сашком! От хлопці з класу заздритимуть!

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 3

Згодом Петрик згадав гру про піратів, яку все ще тримав у руках, і друзі, миттю забувши про Віруса, відвернулися до комп’ютера.

Федько лежав на ліжку та насмішкувато дивився на Залізяку. Вірус сказав, що хлопці не вміють розважатися. А хлопці сказали, що Федько – вірус, який тільки все псує.

Страховисько якось дивно посміхнулось, поглянуло на друзів, набрало темносинього кольору, надулося і…

* * *

…Сашко розплющив очі, подивися навкруги і нічого не міг зрозуміти. Він стояв на березі океану. Вдалині гойдався корабель з білими вітрилами, з гарматами на носі і чорним прапором на вершечку щогли.

Біленький озирнувся і побачив, що біля нього стоїть Професор, але взутий в подерті постоли та вдягнений в якесь лахміття. Ноги й обличчя його були брудні. Професор теж сміявся з Сашка, бо той був у піджаку, чоботях, з хусткою на голові та шпагою.

На пласкій каменюці хлопці побачили Федька. Петрик почав наступати на Федька, розмахуючи руками. Той злетів з каменюки і кинувся тікати, метляючи своїми ніжками та чіпляючись за уламки скель. Федько говорив, що старався для хлопців. Петрик подумав, що буде весело побувати у справжній грі, але спитав, чому він обідранець якийсь, а Біленький виглядає, як франт. Федько пояснив, що це через ставлення до нього: Сашко годував Федька ковбасою, а Петрик сів на сплячого Федька.

Хлопці вирішили оглянути все. Вірус поплентався за ними, не полишаючи скиглити, щоб взяли його на руки. Сашко взяв його на спину. Вірус розповів, що поки хлопці не пройдуть усі рівні, додому не потраплять. Хлопці переглянулись, і в їхніх очах майнула тінь жаху! Вони озирнулись навколо. Корабель, що досі стояв на рейді, розправив вітрила і плив до берега. На носі судна стояла людина з підзорною трубою. Людина розмахувала руками і щось кричала. На її крик на палубу вибігло ще кілька постатей, у їхніх руках поблискували шаблюки! Вірус сказав тікати. І друзі майже побігли по стежці. Професор перечитав дуже багато книжок, і знав, що люди на кораблі – пірати.

Друзі вже досить довго йшли вгору. Федько пригрівся на плечах у Сашка і тихенько похропував. Біленький хвалив себе за те, що багато уваги приділяв спорту. Саме тому він міг нести свій вантаж, не відстаючи від Професора. Тим часом Петрик уже ледве тягнув ноги.

Петрик і Сашко вирішили сісти і відпочити.

Розділ 4

Петрик трохи відпочив, а Біленький та Федько спали. Зверху чудернацькі птахи видавали якісь дивні звуки, гули великі волохаті бджоли. Неподалік росли дерева з великими квітами. Над квітами літали великі метелики. Петрик пішов розглянути метеликів і раптом відчув, як земля втекла у нього з-під ніг. Він повис у глибокій ямі. Сашко прокинувся і кинувся на допомогу другові, але зачепився шпагою за корінь дерева, зашпортався та полетів головою вперед прямісінько на повислого в ямі Професора. Він зачепив товариша ногою, і вони дружно гепнули вниз.

Тепер хлопці не знали, як вибратися. Сашко похнюпився і на очах у нього з’явилися сльози. Петрикові стало шкода друга. Згори на них дивився Федько. Хлопці просили допомоги та обіцяли йому щось смачненьке. Федько побіг між деревами, шукаючи якоїсь палиці, щоб простягнути її друзям. Він ще зовсім недалеко відбіг від ями, як зачепився за молоду гілляку. Та спружинила і відкинула Федька прямо в яму.

Сашко обдивився навколо. Їхня пастка нагадувала глибоке відро. Стіни були білими, ніби з крейди, місцями кам’янистими, але крутими. Видертися по них наверх годі було й думати! Професор теж засумував і докоряв собі за те, що пішов дивитися на тих метеликів. А Федько почав плакати і завивати. І раптом хтось заговорив: “І що тут за сирена під землею завиває?”.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 5

Голос належав якомусь дивному гномові, усьому білому, наче обсипаному борошном. Вуса у карлика закручувались догори, як у козака Запорозької Січі. Очі були маленькими та невиразними. А от вуха! Вони стирчали обабіч голови, як локатори, і ворушилися. Вухань розглядав Сашка, що тримав на поготові шаблю, Петрика і Федька. Коротун сіпнув Федька за лапку і назвав поросятком. Вірус кинувся, як обпечений, підскочив так, що ледь не вилетів із ями, загрозливо надувся і був готовий дати відсіч.

Але вухань виявився добрим. Його звали Крейдяник. Він розповів друзям дуже цікаву історію.

Виявляється, що на планеті Земля є зовсім інший паралельний світ, у якому живуть підземні створіння. Вони мають безліч ходів, по яких можна потрапити в будь-яку точку планети. У них навіть транспорт свій є і тунелі-дороги спеціальні! Крейдяник мав якусь табличку “Мобізем-2010”, на якій подорожував.

Місце, в яке потрапили хлопці, називалося “Місто Підземних Копачів”. Усі його мешканці працювали як бджоли, видобуваючи з глибин корисні копалини та витягаючи їх ближче до поверхні, щоб людям легше було їх знайти. Найкращим працівникам і дарували “Мобіземи”.

Вухань захотів показати, як працює “Мобізем”. Він відчепив дощечку від пояса, вона дивно затремтіла, зависла в повітрі і подовжилася так, що тепер на ній могли зручно розташуватися четверо пасажирів. Крейдяник вмостився спереду і махнув рукою, запрошуючи друзів. Усі всілися і дивна машина зірвалася з місця. Швидкість дійсно була шаленою! А ще рухались вони в повній темряві! Згодом вони вилетіли на поверхню, де їх чекали тепле сонечко та ласкавий вітерець. Задоволений Сашко потягувався, як кіт. Він був би радий кататися так хоч цілий день! А Петрику не дуже сподобалося.

Біленький уявив, як він на всій швидкості підлітає на такій машині до школи, а всі дівчата (особливо Марічка Петренко!) стоять у вікнах з відкритими ротами і проводжають його повним захвату поглядом.

Федька від поїздки нудило, але Крейдяник дав йому шматочок якоїсь сухої кори, яка швидко допомогла.