Вальтер Скотт — Айвенго (переказ скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розділ І

Події відбуваються в мальовничому куточку Англії. Там протікає річка Дон, ростуть широкі ліси, які простягаються від Шефілда аж до Донкастер. Події належать часам царювання Ричарда І.

Автор змальовує красу природи: крислаті дуби, пагорб правильної форми.

На галявині знаходяться два чоловіки. Старший з них виглядає похмурим. Він одягнутий у шкіряну куртку, підперезану широким поясом. До неї прикріплена сумка та сопілка. На шиї в чоловіка кільце, схоже на собачий ошийник. На ньому написано: “Гурт, уроджений раб Седрика Ротервудського”.

Інший чоловік вдягнутий, як свинар. Він теж має ошийник, але з написом: “Вамба, раб Седрика Ротервудського”. До його шапки прикріплені дзвіночки, які є характерною ознакою зовнішності в клоуна або блазня, якого багаті люди тримають для розваги.

Свинар сумний, якийсь байдужий до всього, проте його очі показують, що він усвідомлює свій пригноблений стан і готовий боротись. Зовнішність Вамби, навпаки, вказує на задоволеність своїм становищем. Чоловіки говорять про те, що лише їхній господар Седрик захищає простий люд від іноземних колонізаторів. Раптом вони бачать вершників.

Розділ ІІ

Коли вершники наближаються, чоловіки розуміють, що один з них — духовна людина високого рангу. На плечах у нього плащ “із каптуром з найкращого фламандського сукна”. Риси його обличчя здаються приємними, але очі блистять “лукавим вогником”. Усупереч монастирському статуту його одяг є розкішним.

Супутником духовної особи є високий, смаглявий, мускулистий чоловік. Він теж вдягнений у довгий плащ, під яким видніється кольчуга й великий кинджал.

За ними йдуть слуги та броненосці. Їхні темні обличчя вказують на походження зі Сходу.

Вамба впізнає Еймера — пріора Жорвоського абатства. Чернець відомий як шанувальник полювання, веселих гулянок і прекрасної статі.

Його начитаність досить велика, щоб переконувати людей у своїй святості. Еймер є дуже щедрою людиною. Йому належить велика частина доходів з монастиря, тому він багато витрачає як і на свої примхи, так і на допомогу селянам.

Еймер запитує Вамбу і Гурта, де недалеко можна переночувати. Вамба відповідає, що найближче розташоване Бринксвортське абатство. Там їм влаштують почесніший прийом. Пріор каже, що в церковних осіб не заведено просити один в одного гостинності, тому вони звертаються за цим до простих людей. Вершники просять показати, де розташований замок Седрика Сакса. Вамба вказує їм неправильну дорогу, бо не хоче, щоб вони побачили вихованку сакса — прекрасну леді Ровену.

По дорозі мандрівники обговорюють сера Седрика. Вони б’ються об заклад, що пріор віддасть лицарю Бріану де Буа-Гільберу золотий ланцюжок, якщо той не визнає красу Ровени.

Пройшовши половину шляху, всі починають сперечатися куди йти далі. Аж ось вони бачать людину, яка лежить на землі. Цей чоловік йде разом з ними до Ротервуда.

Вони бачать величезний будинок. Його розміри свідчать про багатство господаря, однак будівля дуже відрізняється від замків норманських дворян. Навколо садиби є рів, наповнений водою. Тамплієр сурмить у ріг. Вони квапляться, бо починається дощ.

Розділ ІІІ

Всі знають, що Седрик Сакс — запальний чоловік. Він середнього зросту, має міцну будову тіла, широке обличчя. У його очах видніється гордість і постійна нашорошеність, що потрібно усе життя захищати свої права. Седрик має довге русе волосся, хоч йому вже повернуло на шістдесят років.

Сакс одягнений у каптан з дорогоцінним поясом.

Седрик почувається не надто веселим: Гурт все ще не пригнав череду, немає поруч блазня Вамби, який зазвичай його веселить.

Слуга доповідає, що піп Еймер та лицар ордену тамплієрів Бріан де Буа-Гільбер просять переночувати у замку. Вони прямують до турніру, який буде у Ашбі через декілька днів. Седрик не зустрічає гостей, бо вони належать не до саксонського роду. Він наказує впустити та найкраще обслужити гостей. Сакс знає, що Еймер “надає більшу перевагу келиху з вином і мисливському рогу ніж дзвону й требнику”, а Бріан — зухвалий, злий, проте один із найхоробріших лицарів ордена Храму.

Розділ ІV

Перед тим як зайти, Еймер і Бріан де Буа-Гільбер перевдягаються у свій розкішний одяг.

Пріор носить багато дорогих каблучок, хоч це забороняється монастирським статутом, його борода підстрижена так коротко, наскільки це допускається його саном.

Тамплієр одягається не так розкішно, проте справляє краще враження, ніж його супутник.

Седрик зустрічає гостей і пригощає найкращими стравами. До кімнати входить леді Ровена. Тамплієр програє спір пріору, бо визнає, що леді і справді красуня.

“Ровена є ставною на зріст. Її шкіра сліпучо-білого кольору. Має ясні блакитні очі. Густе русяве волосся розпущене, що є ознакою шляхетного походження. На шиї у дівчини виблискує золотий ланцюжок, а на оголених руках браслети.

Ровена помічає, як палко дивиться на неї лицар, і відразу прикриває обличчя тканиною.

Пріор запрошує Седрика з Ровеною на турнір, куди він з тамплієром власне і прямує. Він також додає, що дороги до міста є небезпечними. Седрик відповідає, що йому не цікаві такі розваги, а за безпеку він не переживає, бо має “добрий меч та вірних слуг”.

З’являється воротар і каже, що якийсь незнайомець благає впустити переночувати. Седрик дозволяє.

Розділ V

Седрика повідомляють, що той незнайомець — іудей, він називає себе Ісаком із Йорка. Абат і лицар-храмовник незадоволені тим, що в їхньому товаристві буде невірний, проте Седрик наказує впустити чоловіка і посадити його біля Вамби. Сакс вважає, що “дурень і шахрай — ідеальна пара”. Іудей — “сухорлявий старий, доволі високий на зріст. Має орлиний ніс, чорні очі, високе чоло, довге сиве волосся й велику бороду. Його зовнішність одразу виказує, що він належить до іудеїв, яких постійно переслідують.

Усі в домі дивляться на Ісака з відразою, ніхто не поступається місцем. Несподівано один прочанин пропонує йому сісти, а сам йде в інший кінець зали.

Якийсь чоловік розповідає про англійських лицарів, “які не поступаються за силою тамплієрам”. За його словами, король Ричард і п’ятеро його лицарів взяли фортецю Сен Жан де Акр і організували турнір. Всі вони здобули перемогу і у числі їхніх супротивників були лицарі Храму.

Бріан де Буа-Гільбер виправдовується, що лицар Вільфред Айвенго випадково скинув його з коня. Айвенго був наймолодшим, проте здобув найбільшої слави на турнірі. Тамплієр каже, що якби Вільфред був у Англії, то обов’язково викликав би його на турнір. Чоловік відповідає, що коли лицар повернеться з Палестини, то передасть йому цей виклик. У заставу цих слів він дає ковчег, у якому зберігається частка справжнього хреста Господнього, привезена з Монт-Кармельського монастиря. Тамплієр залишає золотого ланцюжка.

Розділ VI

Всі лягають спати. Служниця леді Ровени передає чоловіку, який розповідав про Айвенго, прохання пані зайти до покоїв. Прочанин розповідає про приблизний час повернення і безпеку лицаря. Чоловік каже, що у Палестині Айвенго зміг врятуватися від своїх ворогів, тому він уже повертається до Англії. Леді Ровена дуже переживає за хлопця, щоб він добре доїхав і взяв участь у майбутньому турнірі, бо якщо виграє Ательстан Конінгсбурзький, то Айвенго почує недобру звістку.

Уранці прочанин будить Ісака і каже, що старому потрібно негайно залишити замок, бо тамплієр таємно наказав своїм слугам відвезти єврея до замку Реджинальда Фрон-де-Бефа. Чоловік обіцяє безпечно вивести Ісака з лісу і передати в руки якомусь баронові чи поміщику задля його безпеки. Єврей відчуває недовіру, проте не має іншого виходу.

Вони будять свинаря Гурта, щоб той відкрив браму. Проте Гурт наказує чекати певної години. Тоді прочанин щось шепоче йому на вухо саксонською, а той відразу ж скочує з ліжка і погоджується все виконати.

Прочанин з євреєм відходять на безпечну відстань. Щасливий Ісак хоче віддячити своєму ряті

внику. Він розуміє, що тому необхідні кінь та зброя, адже вранці він побачив під його верхнім одягом блиск лицарських обладунків. Ісак радить чоловікові звернутися до багатого єврея Кірджата Джайрама з Ломбардії та отримати в нього зброю й коня.

Розділ VII

Люди засмучені, бо підступний і жорстокий Австрійський герцог ув’язнив Ричарда Левине Серце. Місцезнаходження короля невідоме.

Принц Джон співпрацює з ворогом Ричарда, французьким королем Філіпом. Джон герцога якнайдовше тримати у полоні свого брата, який зробив йому багато милостей.

Коли Ричард помре, Джон планує змагатися за престол зі своїм племінником Артуром, Британським герцогом.

Джон незаконно захоплює владу і привертає до себе колишніх хрестоносців і злочинців. Всі вони очікують війни, щоб покращити своє матеріальне становище.

Через утиски феодалів, селяни об’єднуються у загони, які контролюють ліси. У свою чергу дворяни наймають розбійницькі банди. Щоб їх утримувати феодали позичають гроші у євреїв, з яких потім знущаються, щоб не віддавати борг. Також у країні поширюється якась небезпечна хвороба.

Незважаючи на всі нещастя, люди прагнуть на турнір. Він відбуватиметься біля містечка Ашбі.

Всі поспішають до місця поєдинку. Там повинно визначитись ім’я найпривабливішої жінки. На турнір також приходить Ісак з дочкою Ребеккою. Ніхто не поступається єврею місцем, починаються конфлікти. Це привертає увагу Джона. Краса Ребекки заворожує чоловіка. Дівчина має ладну поставу, приємне обличчя, розпущене чорне волосся. На шиї видніється діамантове намисто. Жінки часто поглядають на чарівну єврейку, заздрячи її красі та багатству.

Джон, під’їжджаючи до єврея з дочкою, каже “саксонським хлопам” звільнити місце для цих гостей. Людьми, до яких так образливо звертається принц, є Седрик Сакс та його родич Ательстан Конінгсбурзький, який є нащадком останнього короля саксонської династії.

Ательстан — “високий чоловік, у розквіті років”. Але всі на нього кажуть Ательстан Неповороткий, тому що його рухи ледачі і він повільно приймає рішення.

Джон наказує де Брасі наставити на Ательстана спис. Седрик виймає меч і одним ударом відтинає спис.

Кров потрапляє на обличчя Джона. Він змовчує, бо натовп схвально вітає вчинок Сакса. Тоді знову принц наказує звільнити місце єврею і пильнує за Седриком. У справу втручається блазень Вамба.