Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Події роману відбуваються в мальовничій окрузі Англії, де тече річка Дон. Становище країни на той час було важке, бо англосаксів завоювали нормани. Славетний англійський король Річард Левине серце, вирушивши на боротьбу з сарацинами у Святу Землю, потрапив у полон. Між норманами-переможцями й переможеними саксами розгорявся вогонь ворожнечі й ненависті.

Вечором на одному з пагорбів Західного Йоркширу говорили двоє чоловіків. Старший із них був свинар на ім’я Гурт, а молодший був блазнем, який звався Вамба. Обидва були рабами Седріка Ротервудського. Вони розмовляли між собою англосаксонською мовою і бідкались, що не лишилось більше лицарів, котрі б могли захищати бідного сакса, окрім їхнього господаря – сера Седріка Сакса, який обстоює їх перед норманами.

Раптом на галявині з’явились вершники, двоє з яких були поважні пани. Перший був ченець, пріор Еймер, який дуже любив полювання, веселі гулянки й інші мирські утіхи. Проте на ті часи не надто вимогливо ставилися до поводження ченців і священиків, тож пріора Еймера все одно поважали. Смаглявий супутник пріора мав дивний напівчернечий, напіввойовничий вигляд і глибокий шрам на чолі, який надавав ще більшої суворості та лиховісності його обличчю.

Пріор запитав у свинаря і блазня дорогу до замка Седріка Сакса. Вамба умисно вказав йому неправильний шлях, бо не хотів, щоб його господар посварився з непроханими гостями, а вони, в свою чергу, побачили вихованку сакса – прекрасну леді Ровену.

Їдучи вказаним шляхом, мандрівники обговорювали запальну вдачу Седріка та красу його родички, леді Ровени. Чоловіки навіть побились об заклад: пріор мав віддати своєму супутнику Бріяну де Буа-Гільберу, лицарю-храмовику, котрий нещодавно повернувся з Палестини, золотий ланцюг, якщо той визнає красу саксонки. Пріор розповів Бріяну, що Седрік вигнав із дому свого єдиного сина за те, що той наважився глянути закоханими очима на Ровену.

Пріор та лицар мало не заблукали, але зустрічний подорожній, який представився прочанином зі Святої Землі, довів їх до Родервуду, оселі Седріка.

Коли Седріку доповіли, що Жворський пріор та лицар ордену храмовиків Буа-Гільбер просять прихистку серед негоди, він не був радий цьому візиту. Храмовик Бріян прославився як найсміливіший лицар свого ордену, але водночас були відомі його гордощі, чванливість та жорстокість. Однак Седрік, хоча й не був вдоволений візитом непроханих гостей, запросив їх до вечері.

Поява перед гостями леді Ровени справила велике враження на лицаря Буа-Гільбера. Не зважаючи на пересторогу її опікуна, Бріян де Буа-Гільбер не зводив очей з чарівної саксонки. Ровена була висока і струнка, мала блакитні очі і розкішне волосся каштаново-русявого кольору. Щойно вона помітила, як палко дивиться на неї лицар, відразу затулила обличчя серпанком.

Пріор запросив Ровену з її опікуном на турнір, що мав відбутись післязавтра неподалік від Ашбі де ла Зуш. Седрік вагався, чи їхати йому на таке суєтне свято, яке було невідоме його предкам за тих часів, коли Англія була вільна. Розмову перебив воротар, звістивши, що якийсь незнайомий коло воріт благає прийняти його.

Цим незнайомим був єврей на ім’я Ісаак з Йорку. Абат та лицар-храмовник були обурені тим, що можуть опинитись в одному товаристві з євреєм, але Седрік наказав впустити подорожнього, як велить звичай гостинності. Ісаак виявився високим, худорлявим старим чоловіком. Ніхто з гостей довго не хотів поступитися йому місцем, аж доки один прочанин не запропонував сісти поряд.

За вечерею прочанин зауважив, що англійські лицарі не були нижчі ані від кого з тих, хто бився за святу землю. Він почав згадувати імена шести найвідважніших лицарів: Річард – король Англії, Граф Лестер, Томас Моултон, Фолк Дойлі, Едвін Торнхем. Ім’я шостого назвав Бріян, бо зазнав від нього поразки у лицарському турнірі Вілфріду. Айвенго, так звали останнього бійця, але Бріян не міг змиритися із своєю поразкою в поєдинку і хотів реваншу. Прочанин, швидко зреагувавши, сказав, що виклик прийнятий. Бріян почав вимагати заставу на знак того, що коли Айвенго прибуде з Палестини, він обов’язково проведе з ним двобій. Співбесідник запропонував у заставу дуже цінну реліквію – частинку Хреста Господнього. Бріян запропонував у заставу свій золотий ланцюг із шиї.

Після вечері Ровена таємно зустрілася з прочанином, який розповів знатній панні все, що знав про долю її коханого лицаря Айвенго, котрий нібито врятувався від переслідувань своїх ворогів у Палестині й повертається до Англії. Леді Ровена розповіла прочанину, що коли на турнірі переможе Адельстан Конінґзбурзький, то буде змушена вийти за нього заміж.

Уранці прочанин зайшов до комірчини єврея Ісаака і попередив старого, що тому ліпше покинути замок негайно, адже ще вчора ввечері храмовик Бріян наказав своїм сарацинським слугам напасти на нього та відвезти до замку Філіппа Мальвуазена або Реджинальда Фрон-де-Бефа. Прочанин пообіцяв провести Ісаака таємними лісовими стежками. Разом вони збудили свинопаса Гурда. Коли прочанин попросив у Гурда допомоги – дати віслюка, аби старий єврей міг покинути замок, і щось прошепотів йому на вухо саксонською, той відразу ж скочив, мов опечений, і погодився виконати всі прохання.

Щасливо врятований єврей Ісаак захотів віддячити таємничому прочанинові. Він здогадався, що тому необхідні кінь та зброя, адже під зовнішністю вбогого мандрівника ховалися лицарський ланцюг та золоті остроги, що зблиснули, коли він уранці нахилився над ліжком. Ісаак сказав прочанинові, аби той звернувся до багатого єврея Кірджафа Джейрема з Ломбардії, який мешкав у місті Лейстері.

За тих часів король Річард перебував у полоні у зрадливого та жорстокого герцога Австрійського. Навіть місце ув’язнення короля не було відоме. Брат Річарда – принц Джон, у спілці з Філіппом Французьким, Річардовим ворогом, використовував увесь свій вплив на герцога Австрійського, аби продовжити полон брата, бо хотів отримати корону. Джонові вдалося привернути на свій бік не лише тих, хто боявся Річардового гніву за злочинства, зроблені під час його відсутності, але також і численних шукачів пригод, що, повернулись із хрестових походів.

Чимало розбишак із найбідніших верств населення об’єднувались у величезні ватаги й панувала в лісах та на пустирях, зброєю караючи своїх визискувачів. Самі барони, зробивши кожний зі свого замку щось подібне до фортеці, ставали на чолі беззаконних ватаг. А до того ж у країні поширилася небезпечна пошесть.

Незважаючи на все це, майже все населення брало участь у турнірі, що відбувався в Ашбі. Туди мали приїхати найславетніші лицарі і, можливо, сам принц Джон. На лицарських змагань також мало бути визначене ім’я найпривабливішоі жінки, цариці кохання та вроди.

На турнір прибув Ісаак з дочкою Ребеккою, і знову ніхто не хотів поступитись їм місцем. Суперечку помітив принц Джон, який об’їжджав арену на коні. Він відразу впізнав єврея, та ще більшу зацікавленість у ньому збудила Ребеччина врода. Принц крикнув, мовляв, геть, саксонські мужики, дайте місце євреєві та його гарній дочці. Ця образлива мова була звернена до родини Седріка Сакса та його друга й родича Адельстана Конінґзбурзького, який був знатного походження, але мав нерішучу та мляву вдачу, а тому не відразу вихопив зброю, коли де Брасі наставив на нього спис. Зате пан Седрік блискавично витягнув свій меч і одним ударом відтяв вістря від ратища. Гнівно налилося обличчя принца Джона, проте він вимушений був відступити. Він здер з пояса Ісаака торбину, кинув Вамбі кілька червінців і поїхав далі.

Розпочався турнір. За правилами, п’ять лицарів, що викликали, зобов’язувалися битися з усіма супротивниками. Кожному лицареві, що хотів битися, надано було право обирати собі супротивника з-поміж тих, що викликали, торкнувшись його щита. До того ж, коли кожний з лицарів зламає п’ять списів, то принц мав право проголосити переможця першого дня турніру. Другого дня мав відбутися загальний турнір і в ньому могли взяти участь усі лицарі. Тоді лицаря, якого принц проголосить переможцем другого дня, королева вроди та кохання увінчає вінком.

Лицарі на чолі з Бріяном де Буа-Гільбером та Мальвуазеном і Фрон-де-Бефом лишались переможцями у численних поєдинках. Перемоги нормандських лицарів обурювали Седріка. Він хотів, щоб Адельстан став на захист саксонської честі, але той не наважувався на спробу.

Досить довго ніхто не зглошувався продовжити поєдинок, аж раптом почувся звук самотньої сурми, що викликав на бій. Новий боєць мав крицевий, рясно покарбований золотом панцер, а за девіз на його щиті був молодий дуб, видертий з корінням, з написом “Позбавлений Спадщини”.

Лицар вдарив вістрям списа в щит Бріяна де Буа-Гільбера, викликаючи на бій. Усі були здивовані цією самовпевненістю. Неодноразово під час битви в обох суперників ламалися списи. Але влучним ударом у забрало невідомий лицар вразив противника, зваливши його з коня. Коли переможця попросили вибрати Королеву Кохання і Краси, він вибрав Ровену. Після того лицар викликав решту противників на бій і з такою ж легкістю їх усіх переміг.

Коли ввечері переможені лицарі прийшли до нього, як вимагали правила, віддати свої обладунки та коня, той повівся шляхетно: повернув усім усе назад за невеличку платню, окрім Бріяна, який категорично відмовився забирати обладунки, бо вважав що бій ще не закінчений – він його смертельний ворог.

Виручені гроші Айвенго віддав Ісааку як орендну платню, але згодом гроші йому назад повернула дочка єврея Ребекка, бо вважала, що кращою платнею було збереження життя її батька. Стало зрозуміло, що таємничий лицар і прочанин, котрий просив прихистку в домі Седріка Сакса, були однією особою.

Наступного дня мали відбутись чергові поєдинки. За статутом, лицар Позбавлений Спадщини мав стати на чолі саксонців, а Бріян де Буа-Гільбер, визнаний напередодні за другого після переможця вояка, – на чолі норманців. Адельстан вирішив брати участь у змаганнях і пристав до партії храмовика Бріяна.

Бріян де Буа-Гільбер і лицар Позбавлений Спадщини увесь час намагалися зіткнутися один з одним, добре розуміючи, що, коли буде подоланий один із них, це означатиме перемогу.

Зрештою, загін лицаря Позбавленого Спадщини став програвати справу.