Стислий переказ, виклад змісту

Гей, нові Колумби й Магеллани,

Напнемо вітрила наших мрій!

Кличуть нас у мандри океани.

Бухту спокою облизує прибій.

Хто сказав, що все уже відкрито?

Нащо ж ми народжені тоді?

Як нам помістити у корито

Наші сподівання молоді?

Кораблі! Шикуйтесь до походу!

Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!

Геть із мулу якорі іржаві —

Нидіє на якорі душа!..

Б’ються груди об вітри тужаві,

Каравела (1) в мандри вируша.

Жоден вітер Сонця не остудить.

Півень землю всю не розгребе!

Україно! Доки жити буду.

Доти відкриватиму тебе.

Мріяти й шукати, доки жити,

Шкварити байдужість на вогні!..

А якщо відкрию вже відкрите, —

Друзі! Ви підкажете мені…

(1) Каравела — старовинний вітрильник із трьома або чотирма щоглами, на якому іспанці та португальці здійснювали морські подорожі.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Можна відкрити нову землю, новий острів чи протоку, врешті-решт — нову зірку в небі. А якщо ти не мандрівник і не астроном? Не втрачай надії: найбільша загадка — це сама людина. І, перш ніж мріяти про далекі чужі землі, хай і прекрасні, подивися навколо, від крий для себе синяву безмежного неба, квітку в росі, невтомну мурашку. Відкрий друга, якусь гарну рису у товариша, захопися книгою Зроби добрий вчинок, допоможи комусь. Оце й буде той “духовний острів”, який ти відкриєш.

Увесь вірш “Гей, нові Колумби й Магеллани…” В. Симоненка — пристрасний заклик до роботи душі, до мрій і пошуків, до нових звершень. Поет дуже категоричний, тому й лексика в нього часто емоційно забарвлена, з різким відтінком (помістити у корито, якорі іржаві, нидіє душа, півень землю всю не розгребе, шкварити байдужість).