Віктор Близнець — Земля світлячків (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Віктор Близнець

Земля світлячків

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Сиз XXII, він же від роду Стовус, відчиняє двері свого знаменитого музею і запрошує вас у гості

Як тільки за лісом сідало сонце, сторож лісу дзвонив у дзвін, сповіщаючи лісових стовусів і тривусів, що пора прокидатися. Тоді в спальню Сиза XII, Стовуса, влітала його зозуля. Сиз XII був неперевершеним, найбільшим у світі колекціонером. Що він збирав і чим страшенно пишався, ми поки що залишимо в таємниці. Його спальня була завалена й закидана книгами, деякі були такі грубезні, що годі підняти. Крім книг, Сиз XII любив ще поспати.

З усіма своїми родичами Сиз XII належав до мирного лісового народу, а лісовий народ вдень спить, а вночі виходить на службу. Сиз XII, отже, вдень спав, а вночі відкривав свій музей. Проте і в музеї, за книгою, він міг передрімнути краєм ока, хоч за древніми лісовими законами то був великий гріх. Про це знала тільки його добра сестра Мармусія, яка мала 97 років, але виглядала дуже добре. І щоб ніхто з лісових тривусів і стовусів не застав її брата сонним, Мармусія вішала на дверях табличку: “Скоро буду. Пішов у лісову академію. Сиз ХІІ”. Але він спав лише у хвилини нудьги й затишку, коли в музеї не було ані жодного відвідувача і лежала перед ним на столику дуже товста і дуже вчена книга.

Зозуля з великим замилуванням дивилася на сонного Сиза: з-під теплої ковдри виглядали його коротенькі товсті ноги з червоними п’ятами. Зозуля прокувала дванадцять раз і попросила Сиза XII прокидатися. Ще зовсім сонний, він вийшов на вулицю. Вибив люльку об пень, всипав навпомацки тютюну, підніс жарину. І тільки після першої затяжки геть прокинувся. Потім подмухав на вітрячок на дашку. Вітрячок закрутився і завів веселу пісню. У країні Довгих Озер почалося клопітливе, невсипуще лісове життя: професор Варсава, наймудріший серед стовусів і тривусів, той, який і на вчені ради приходив босий, зате носив аж три пари окулярів, вивчає зараз складні траєкторії польоту кульбабиних парашутиків; брат Хвороща поливає на грядках незрівнянні диньогоріхи і диньогарбузи; кремезний Вертутій з того боку озера запускає в дворі тисячі водяних і піщаних млинків.

Ніч вступила в свої повні лісові права. І скоро стовуси і тривуси підуть гуртами у ліс, де збиратимуть гриби, старі діди-копачі біля Верхнього озера почистять замулені джерела, а молодші садитимуть над чистим озером верби й ялини.

Сиз погасив свою люльку і підійшов до ворітець. На його сходах одразу спалахнула сила-силенна ліхтариків. Дерев’яні сходи з вогнями вели далеко-далеко вниз, аж до озера, де стояв легенький човен і де любив посидіти з вудкою Сиз.

Будиночком Сиза був спиляний давно могутній явір, тобто його корч. Над вхідними дверима було два ліхтарики, а ще вище – млинок, який подарував Сизу найближчий друг Вертутій. На дверях була табличка з написом: “Всесвітньо відомий музей світлячків доктора трутознавства і личинкознавства Сиза ХІІ Стовуса. Вхід безкоштовний! Відвідини тільки вночі! Ласкаво просимо!”

Сиз відімкнув двері, а від Нижнього озера довгими дерев’яними сходами йшов його найкращий друг Вертутій зі своїм 12-літнім онуком Чубликом. Сиз помітив, що рудий кремезний Вертутій несе під пахвою якийсь чималий пакунок. Сиз зрадів, бо любив подарунки.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Сиз XII веде гостей в підземелля і показує свої найдорожчі скарби. “Коси русалок” і “Риба-мішкорот”

Сиз загукав сестрі відчиняти двері і зустрічати гостей. Вертутій вперше привів онука Чублика у музей і похвалився, що онук його – дуже мудре хлоп’я! – вчиться в Лунарії, в славнозвісній школі професора Варсави. Там вони з професором вивчають трав’яні парашутики. А вчора онук сам приплив до нього човном на канікули.

Сиз і гості почали спускатися у підземні галереї. Чублик, а він був лунарист першого класу, найкращий вихованець професора Варсави, тільки спочатку і то недовго тримався солідно. Але ці глибокі коридори, ці вологі блискучі стіни й стеля… Чублику ставало страшніше й цікавіше. Вони зайшли у перший зал, Чублик на дверях побачив напис: “Земляні світлячки-гнилички, трухляки, гриби, личинки та інші дива”. Чублик побачив незвичайне сяйво: якесь волохате, якесь підсинене, підзеленене сяйво! Воно було молочне, фосфоричне, воно лилось на голову, на руки, на стіни, воно пронизувало Чублика наскрізь!

Сиз встромив люльку за пояс, вуси розпустив білим віялом і тепер аж притупцював коло Чублика, бо хлопець дуже захопився побаченим. У скляних шафах, поличках, ящиках на звичайних шматках дерев, кори, трухлявого коріння, пеньків були личинки багатьох світляків. Потім Сиз повів Чублика в другий зал, до жуків, які світилися. Якщо в першому залі сяйво спокійно лилося із стін, то тут в густій імлі блукало безліч маленьких вогників-ліхтариків. Вогники пурхали, літали, виписували кола й складні піруети. Сиз поклав Чублику на долоню жучка, що називався Іванів черев’ячок! Потім Сиз показав жука-ковалика Кокухо, аж з Амазонки, з тропічного лісу. У іншому темному печерному залі були дощові черв’яки, яких Сиз привіз з далеких країв і називав “Коси русалок”. А ще в Сиза була всяка дрібнота: ногохвістки, рачки, багатоніжки. І всі світилися. В інших залах були риби, медузи, кальмари. У одній залі-печері стояли великі акваріуми. Чублик і дід Вертутій побачили дивну рибину зі світлом на носі. Цим світлом вона приваблювала своїх жертв, і звалася риба-вудильник. А інша рибина світло мала прямо в роті. Був там і кальмар, що випускав у воду світло, а потім ховався у нього. Називався він Морський місяць.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Сиз XII знайомить нас з рідною сестрою Мармусією, замовляє три чашечки кави коро-хоро і висловлює кілька мудрих думок. Під кінець він обмінюється з Вертутієм цікавими подарунками

Вони пройшли у кімнатку-боковеньку і всілися в м’яких кріслах. Сиз погукав сестру Мармусію і попросив принести світлячкових мальків і гібридів, яких вони показують тільки найкращим гостям. А заодно попросив приготувати три чашечки кави коро-хоро.

Мармусія була висока, пряма, надзвичайно сухорлява стовусиха. Вона була вся в чорному, тільки білий комірець облягав її тонку шию. Та ще біле сріблясте волосся було гладенько зачесане назад. Говорили, що в молоді роки вона їздила в Юхландію, вчилася там в королівському коледжі і, мабуть, звідти вивезла деяку холоднуватість, гордовиту поставу і нестовусівську стриманість у розмовах і жестах.

Сиз хотів густої кави з жовтою плівочкою, з березовим соком, з каплею тернового молочка, крихтою тим’янових зерен, а зверху з тертими горіхами. Сестра сказала, що знає, як готувати каву, бо готує її з 16 років, навіть подавала її самому Чуй-Голованові. Коли Мармусія вийшла, Чублик запитав діда, хто такий Чуй-Голован. І дізнався, що то був найбільший у світі шибайголова, страшний відчайдух, спортсмен-тарзанник. Якось він летів на тарзанці, підхопив Мармусію на льоту і через глибоченький каньйон на руках переніс. Але тоді зламав собі голову, і відтоді Мармусія 80 років не скидає чорного плаття-жалоби…

Вертутій запитав Сиза, для чого він розводить світлячків, їздить по світу і збирає їх. Сиз підскочив і сказав, що не питає його, навіщо він вже 40 років розводить свої вітрячки. А потім Сиз пояснив: “Я можу без гуркоту, без диму, без дротів залити всю землю світлом… А якщо розвести їх, можна освітити не тільки всі корчі й притулки на Довгих озерах, а й далі аж до Щербатих скель. Не гримлючим, не димлючим, не давлючим, а щирим, просто ласкавим світлом”. І ще багато причин було у Сиза.

Мармусія принесла каву і ще щось у перламутровій скриньці. Чублик був захоплений, коли побачив у ній світлячків, що сяяли вишнево, кармінно, лимонно. Сиз їх сам виростив, у цілому світі таких більше не було. Світлячки лежали у білих ватяних гніздах. Сиз подарував їх Чублику і попередив, що вату треба підмочувати водою.

А Вертутій подарував Сизу і Мармусії веселий, живий, золотистий вітрячок, зроблений з очеретини. Вітрячок був дуже особливий, бо крутився проти вітру. Єдиний у світі, який крутиться навпаки. Потім усі пили каву. Ах, яка то була кава! Губи злиплися, а від запаху крутилося в голові!

Потім Вертутій запросив Сиза до себе в гості на Верхнє озеро, щоб показати нові вітрячки. Сиз погодився відпочити серцем і послухати, як виспівують на всі голоси Вертутієві стонадцять млинків і вітрячків.

Перед мандрівкою Мармусія покликала Сиза і попередила, щоб закутав горло (хоч було літо) і наказала бути обережними, бо хтось ходить, никає круг їхнього двору і чогось крадькома, мов злодій… Вона провела брата в насторожено-тиху ніч і довго ще стояла на дверях, тривожна й сумна. Після коханого Чуй-Голована, який розбився на її очах, нема і не було у неї дорожчої істоти за брата Сиза. Мармусія з тривогою провела свого брата до озера і ніби відчула, що бідного Сиза чекає цієї ночі не одна пригода.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Сиз XII, Вертутій і Чублик пливуть до Верхнього озера. “Не пущу! Веслуйте сюди!” – гукає з берега Хвороща. У царстві динь

Коли Вертутій, Сиз і Чублик підійшли до берега, то помітили за кущами якихось волохатих, схожих на вовків, істот. Сиз змахнув на них веслом, і вони втекли геть від берега, в чагарі. Скоро про ту пригоду й забули, бо над озером стояла тиха чудесна ніч. Повний місяць плив у небі і світив червоно, мов жар. Товариство сіло в човен. Вертутій сів за весла, Чублик вмостився попереду (він не випускав із рук ящик із світлячками). Сиз поважно розсівся позаду, щоб попихкати люлькою. Гарно було пливти. Сиз з Вертутієм згадали минуле, згадали старі бувальщини, а потім потроху-потроху та й перекинулися на суперечку. Була в них давня, болюча, одвічна суперечка, а саме: хто перший поселився на берегах Довгих озер – тривуси чи стовуси? Сиз доводив, що першими прийшли на береги Довгих озер саме стовуси, і не хто інший, а його предок Сиз Стовус І. Вертутій говорив навпаки. Прийшли першими його предки тривуси, і не на лівий берег, де стоїть тепер Сизів корч, а на правий, осьде сюди, де зараз вітрячки Вертутія і де грядки Хворощі.