Стислий переказ, виклад змісту

Віктор Близнець

Земля світлячків

Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Мирний лісовий народ стовусів і тривусів жив собі у країні Довгих Озер. Усі мешканці країни вдень спали, а вночі займалися своїми справами. Як тільки за лісом сідало сонце, сторож лісу дзвонив у дзвін, щоб сповістити, що пора прокидатися. Сиза XII, Стовуса, будила завжди його зозуля. Сиз любив читати і мав багато книжок. Також він любив спати, але найбільше захоплювався колекціонуванням світлячків. З Сизом жила добра сестра Мармусія. Їхній дім був у корчі явора, а глибинах під ним був музей світлячків.

Кожної ночі у країні Довгих Озер тривало клопітливе, невсипуще лісове життя: професор Варсава, наймудріший серед стовусів і тривусів, той, який і на вчені ради приходив босий, зате носив аж три пари окулярів, вивчав складні траєкторії польоту кульбабиних парашутиків; брат Хвороща поливав на грядках незрівнянні диньогоріхи і диньогарбузи; кремезний Вертутій з того боку озера запускав в дворі тисячі водяних і піщаних млинків.

Цієї ночі до Сиза ХІІ прийшов друг Вертутій зі своїм онуком Чубликом. Хлопчик вперше хотів побачити музей, на якому красувалася табличка: “Всесвітньо відомий музей світлячків доктора трутознавства і личинкознавства Сиза ХІІ Стовуса. Вхід безкоштовний! Відвідини тільки вночі! Ласкаво просимо!”. Чублик був найкращим учнем професора Варсави.

Сиз провів гостей у підземні галереї і показав світлячки-гнилички, трухляки, гриби, личинки, жуків, черв’яків, риб, медуз, кальмарів. І всі ці істоти світилися у темряві. Чублик був захоплений. У одній кімнаті друзі всілися в м’яких кріслах, і Мармусія принесла усім славнозвісну каву коро-хоро з жовтою плівочкою, з березовим соком, з каплею тернового молочка, крихтою тим’янових зерен, а зверху з тертими горіхами. Чублик отримав в подарунок від Сиза коробочку з унікальними світлячками, яких виростив сам Сиз. А Вертутій подарував Сизу новий вітрячок, теж унікальний, бо крутився проти вітру. Тепер на пневі Сиза буде два вітрячки.

Потім Вертутій запросив Сиза до себе в гості на Верхнє озеро, щоб показати свої нові вітрячки. Сиз погодився. Перед мандрівкою Мармусія попередила Сиза бути обережним, бо у дворі хтось ходить, никає круг і чогось крадькома, мов злодій…

Коли Вертутій, Сиз і Чублик підійшли до берега, то помітили за кущами якихось волохатих, схожих на вовків, істот. Сиз змахнув на них веслом, і вони втекли геть. Над озером стояла тиха чудесна ніч. Повний місяць плив у небі і світив червоно, мов жар. Товариство сіло в човен. Чублик не випускав із рук ящик із світлячками. Гарно було пливти. Сиз з Вертутієм згадали минуле, згадали старі бувальщини, а потім потроху-потроху та й перекинулися на суперечку. Була в них давня суперечка: хто перший поселився на берегах Довгих озер – тривуси чи стовуси? Сиз доводив, що першими прийшли на береги Довгих озер саме стовуси. Вертутій говорив навпаки: прийшли першими його предки тривуси, і не на лівий берег, де стоїть тепер Сизів корч, а на правий, де зараз вітрячки Вертутія і де грядки Хворощі. Суперечка так розгорілася, що обидвоє друзів стали шарпатися і попадали у воду. Впав ще й Чублик і світлячки. Але друзі знову забралися у човен, помирилися і виловили світлячків.

Вони пливли Нижнім озером. Раптом на березі побачили Хворощу, який запрошував до себе в гості. Він був схожий на добірного синього баклажана. Хвороща не дав отямитися гостям. Одразу потяг їх до куреня і почав пригощати динями, які сам вирощував. Дині були незвичайні: диня з галушками всередині, диня-верблюд, диня-кавун, вертутівка (на честь Вертутія). Гості так наїлися, що мало не луснули. Коли Хвороща пішов до ще одну диню, друзі втекли до човна і попливли. Хвороща на прощання гукав з берега, щоб друзі приплили до нього на свято динь у неділю.

Дорогою до Верхнього озера друзі знову побачили на берегах істот, що слідкували за ними. Сиз сказав, що то, мабуть, ті самі, які слідкували за ним вдома. Істоти дивно кричали: “Овв! Ов-ву! Pax, pax!”. А Вертутій швидше гріб далі од того лихого місця. Сиз розповів, що колись давно тут уже була така істота. Страшило було схоже на вовка, але з головою людини, ходило на двох ногах. До чого торкнеться лапою, там і смерть. Хукне з рота в дупло – і пташенята бідні гинуть. Його навіть називали Мертва Паща. А найбільше воно боялося світлячків, великих веселих вогнищ і чистої, живої води. Коли мешканці лісу побили його, воно залишило знак, що повернеться колись з друзями і знищить тут усе.

Друзі припливли до домівки Вертутія. Усе тут було з вітрячками. Вони хлюпотіли, перелопачували воду. Були і вітряки, і навіть піщані млинки. Вони були різних розмірів і з різних матеріалів. Друзі трохи посиділи, а потім Сиз мусив вертатися додому, бо вже світало, і він мав спати. Дорогою додому він знову в темних кущах помітив чиїсь хижі, насторожені очиська.

Наступних ночей чувся дивний шум від Щербатих скель. Звідти летіли птахи, бігли зайці, тікали зозулі. А старий дід Лапоня, що любив ловити рибу, бачив, як тікали до озер гриби синюхи. Від Щербатих скель несло гірким, перепаленим духом, і лісовий край охопила тривога. Усі побігли до старого професора Варсави. Сиз XII теж пішов, попихкуючи люлькою. У Варсави Сиз побачив і Хворощу, і Вертутія, і діда Лапоню. Усі висловили свої припущення, а Сиз сказав, що треба йти до Щербатих скель і все розвідати. Більше Сиз не зронив ні слова. Він встав і пішов в темну потривожену ніч, де щось недобре творилося. З ним пішов Чублик. Дорогою до скель Чублик навчив Сиза йти по-королівськи: одну ногу треба високо підкидати вгору, а другою робити два причовги: “Оп-ля-ля! Оп-ля-ля!” Коли друзі перейшли Кабанячу річку, опинилися у глухому, дикому лісі, де все було спалене, а коли до нього торкнутися – падало купкою попелу. В одному дуплі друзі побачили спалених білченят.

Довго блукали Сиз і Чублик цим страховидним лісом. До чого б вони не торкалися, все осипалось, диміло, лягало вугільно-чорним попелом. “Кр-р… Ку-а-а!” – раптом закричала над ними чорна птиця. Сиз уже знав, що ця птаха Куа – передвісниця лиха. Сиза і Чублика почали переслідувати страшили. Друзі заховалися у яму і так врятувалися. Потім вони побігли до річки, і течія понесла їх до Нижнього озера. Сиз примудрився навіть дихати через люльку. Біля Нижнього озера друзі зустріли глухенького діда Лапоню, що дрімав над вудкою. Він налякався, коли побачив Сиза і Чублика, що вилізли з річки. Друзі відпочили і пішли понад річкою в рідні місця. Їх уже виглядала мила й добра Мармусія. Їх знову переслідувала Куа, але Сизова зозуля зуміла прогнати Куа.

Після важкого лісового походу Сиз упав на диван і одразу ж неспокійно заснув. А коли прокинувся, пішов у музей. Там уже був дивний відвідувач в чорному плащі-накидці. Поки Сиз провів його дванадцятьма залами, незнайомців стало дванадцять. Як, звідки вони вигулькували, Сиз не міг охопити оком. Потім незнайомці накинули Сизу на шию чорний мішок, а перед тим приклали йому до носа щось блекотно-солодке, від чого Сиз заснув, але усе чув. Сиза кудись несли, він чув, як один з нападників збив рукою ліхтарик над входом у його хату, а заодно і млинок з корча. Несли Сиза довго. А коли кинули комусь під ноги, він почув: “О великий сокрушитель скель і спалитель лісів, найсильніший і найхоробріший цар під землею і на землі, наш безсмертний Магава Перший! Твоє повеління ми виконали: ось коло твоїх ніг той жалюгідний карлик, що хотів розвідати “чому?””. Сиз почув, що зловити мали ще Чублика, але їм не вдалося, бо хлопець сидів на воді в довбанці. А води страшила боялися. Сиза кинули в темну яму-печеру.

Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

З розмови стражників Сиз зрозумів, що йому дали понюхати не того зілля, тому він спав, але все чув. Йому ж мали дати таке зілля, щоб він нічого не чув. Стражники Квасило і Дригайло перелякалися, щоб за це їх не покарав Магава, але вони вирішили просто не признаватися про помилку. Сиз почув з розмов стражників, що вони жили колись під землею, але коли все там поїли, вирішили йти вгору, під скелі. На землі колись уже був їх предок Мертва Паща, який розвідав, що за Щербатими скелями є долина, в якій живуть лісові чоловічки, і ростуть там зелені дерева, і птахів безліч водиться, тобто там багато їжі. Усі боялися води і вогню, але Магава говорив: “Де зупинить нас ріка, там дістанемо ворога списами. А на їхній білий вогонь ми знайдемо чорний!” І тепер цей чорний вогонь все крушить – гори й скелі, дерева палить, а тільки не світить і не розганяє темряву. І коли вони рушили наверх, до них проникнув світлячок. Всі так його налякалися, що Магава наказав знищити світлячка. І його таки затоптали ногами. Але світлячок був не один. За ним прилетів другий і був ще зухваліший! Він пурхав просто межі очі і тікав. Усі накинулись і вбили світлячка, а тоді вийшли до Щербатих гір. І тоді сказав Магава, що спалить не тільки Щербаті гори, а й весь ліс, всю долину. І зробить чорну скелю до самого океану. А Сиза вони зловили тому, що він мав багато світлячків, цих ворогів страшил.

Сиза привели до могутнього білого витязя з чудовим конем. Та Сиз відразу зрозумів, що це печерні маги дали таку подобу Магаві. Підземний витязь говорив Сизові, що знає про його злі й таємні наміри: він хотів розвідати “чому?” зі ще одним карликом, з яким вони виконували войовничий танець шулік: “Оп-ля-ля!”. Потім витязь показав, що може зробити з Сизом. Він спалив гарне дерево з червоними яблуками-райками. Витязь пригрозив, що одним пучком стріл знищить у Сизовім світі усі житла-корчі з вітряками, з динями, з човнами і світлячками. Але вони можуть подарувати їм життя, якщо Сиз вернеться у поселення і приведе усіх до Кабанячої річки, до скелі. Тоді витязь і його брат (він показав на коня) поговорять з лісовим народом і запропонують мирне сусідство. “Мені треба подумати”, – сказав Сиз. Він хотів закурити (люльку він завжди розпалював світлячком), але тільки намацав гниличку, як Магава раптом відсахнувся, кінь його важко пирхнув і в печері прокотився голос: “Назад! Не треба! Сховайте!” Сиз здогадався, що вони злякалися світлячка, і знав, що десь високо у цій печері є його зозуля.