Стислий переказ, виклад змісту

Володимир Рутківський

“На Козацьких островах” (фрагмент з роману “Джури козака Швайки”)

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ

Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика і довго вдивлявся у степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.

Коли очерети почали рідшати, вийшли на берег. Виднівся острів із звивистими берегами. Пилип підніс до рота долоню і тричі прокричав пугачем. Затим помовчав і пугукнув іще раз. У відповідь з глибини острова долинуло качине крякання. А через певний час виплив човен з чоловіком-здорованем. Пилип і чоловік радо зустріли один одного.

Здоровань виявився Байлемовим Василем. Він впізнав у хлопцях сина Мокрини і Степана Кореня. Василь перевіз мандрівників на острів.

У глибині острова палало багаття. На рогачках булькотів здоровенний казан з кулішем. Навколо нього сиділо чоловік з десять, які встали і з шанобливим подивом оточили Швайку. Між чоловіками був і рудий Мацик. Крім Мацика та Байлемового Василя тут були всі дорослі воронівські хлопці: Левко Заярний, і Володко Кривопичко, і Перепічка з Одудом. Усі всілися вечеряти.

Грицик і Санько заснули. Серед ночі Грицик прокинувся і почув розмову козаків про вовків. Грицик побачив, що у воді пливе песик, і покликав. Собача голова слухняно звернула до нього. За мить вона вибралася з води. Грицик отетерів, бо над ним стояв величезний вовк. Грицик скрикнув “Рятуйте!”.

ЦЕ БУВ ТИШКЕВИЧ!

З несподіванки звір відсахнувся від Грицика. Мабуть, він у житті ще ні разу не чув такого вереску. Про всяк випадок вовк примирливо крутнув хвостом. Поруч здригнувся Санько. Прибігли Швайка і Мацик. Звір їх не злякався, а приязніше замахав хвостом і облизнувся. Швайка сказав: “Барвінку, братику мій сіренький!”. Вовк тонко заскавулів і кинувся Швайці на груди. Мацик дякував вовкові, за врятоване життя.

Швайка посадив поруч себе Барвінка і заходився вибирати з його шерсті реп’яхи. А Грицик помітив, що Швайка відкидав не всі реп’яхи. Один клубочок – той, що збився біля правого вовчого вуха – він нишком заховав до кишені. Воронівські козаки принесли вовкові частувань, від яких лишилися лиш кісточки.

Санько подумки спілкувався з вовком. Думав, що хотів би мати такого друга. Зненацька Барвінок підвівся, підійшов до Санька і лизнув його в обличчя. Швайка здивувався і по-особливому глянув на Санька.

Козаки говорили, що добре би було знати, хто обкрадає козаків. Тоді Санько сказав, що знає. Це – Тишкевич, що служить у Кобильського. Байлем сказав, що вони не тільки обкрадають, а й вбивають козаків. А здобич човнами по Дніпру відвозять.

Швайка про щось замислився. І, схоже, думки його витали далеко від цього острова. Затим нібито знічев’я він дістав з кишені реп’яховий клубочок і видобув з нього тонку полотняну смужку. Щось прочитав і спалив. Це помітив лише Грицик.

Тоді Швайка сказав, що вчора татари побували під Воронівкою. Санькові перед очима на мить промайнуло обличчя матері. Хлопцеві здалося, ніби вона поралася по господарству. І діда Кібчика побачив він, і матір Володка Кривопичка. От тільки Демка Дурної Сили не було. А ще нібито щось трапилося на тому краю Воронівки, що був ближче до Канівців, де мешкав пан Кобильський. Санько вже збирався сказати про це Швайці, про те той приклав пальця до вуст.

Коли всі заснули, Санько сказав Швайці, що відчуває, що з Демком щось трапилося, і з Тарасівкою (кутком у селі).

САМІ НА ОСТРОВІ

Удосвіта дорослі вибралися з острова. Вирішили усе ж простежити, як татари з полоненими будуть переправлятися через річку Псел. Може, вдасться чимось допомогти землякам, котрі потрапили в біду. А оскільки сил було мало, (власне, їх зовсім не було), то постановили підняти на ноги всіх, хто козакував у плавнях неподалік від них.

Воронівці розділилися. Половина на чолі з Мациком рушили униз по Дніпру, аби зібрати тих, хто оселився на островах. Інша половина разом із Швайкою рушила в бік древнього Залозного шляху. Там, у густих дібровах, теж були вільні люди.

Грицика, Санька і Барвінка лишили на острові, хоч хлопці дуже хотіли з козаками. Хлопці ще трохи поспали, а тоді почали вивчати острів. В глибині острова між двох дубів заховався старий курінь. Хлопцям спочатку трохи було лячно самим, але Барвінок поводився спокійно, отже, небезпеки не було.

Хлопці розмовляли. Грицик хотів лишитися на острові. Санькові було шкода мами. Хлопці міркували, що їм треба ще трохи підрости, щоб стати козаками. Раптом Барвінок настовбурчив шерсть. Хлопці поглянули в той бік, куди дивився Барвінок, і мимоволі припали до землі. Вгору по течії піднімалися два човни. Вони пливли до острова. У човнах сиділо троє людей.

Про всяк випадок хлопці причаїлися за кущами. І добре зробили. Бо коли човни підпливли трохи ближче, у передньому весляреві вони упізнали Тишкевича.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

ТИШКЕВИЧ

Наблизившись до острова, Тишкевич гукнув, чи хто є. Йому ніхто не відповів. Хлопці з Барвінком сховалися. Прибульці оглянули острів і повернулися до човнів. Один з чоловіків сказав, що козаки певно поїхали вистежувати татарву. Тишкевич лишився на острові, а решту відправив на ще один острівець.

За хвилину один з човнів щез за верболозом. Тишкевич провів їх похмурим поглядом, тоді ще раз роззирнувся довкола і неквапом рушив до куреня. За хвилину виніс в’язку лискучих бобрових шкурок.

Грицик сказав другові, що можна взяти Тишкевича в полон.

За хвилину хлопці напригинці прокралися до Тишкевичевого човна і заховали його в очеретах. Тоді взяли луки, і Грицик, уже не криючись, рушив до куреня, де досі вовтузився Тишкевич. А Санько з Барвінком зачаїлися за ожиновими кущами неподалік від входу.

Грицик підійшов до куреня, зазирнув у отвір і спитав: “Дядьку, а що ви тут робите?”. Тишкевич смикнувся і блискавично вихопив ножа. Чоловік лагідно говорив, але наближався до Грицика. Хлопець покликав друга. Тишкевич побачив вовка і стиснув пальці на колодці ножа. Тишкевич намагався заговорити хлопців, переконував, що не він напав на рудого Мацика. Один лише Барвінок і не думав розгублюватися. Його хижі очі пильно стежили за кожним рухом прибульця. Але Грицик запропонував Тишкевичу таке: хлопці його зв’яжуть, а коли вернуться дорослі – вирішать, що робити далі. Тишкевича завели у курінь, закрили, і чоловік захропів.

Ввечері повернулися друзі Тишкевича, але побачили хлопця. Грицик сказав їм, що живе тут з козами, які недавно зловили злодія і відвезли до Швайки. Грабіжники налягли на весла і втекли.

ДОПИТ

Грицик дивився услід човнові, аж доки той щез за закрутом ріки. Тоді повернувся до куреня, перед яким з луком напоготові завмер Санько. Поруч з ним сидів Барвінок. З куреня Тишкевич допитувався, чи не було його товаришів.

Ніч минула спокійно. Хлопці спали надворі з Барвінком.

А зранку в’язень почав ремствувати. Його обурювало, що козаки не приходять. Тишкевич хотів пити. Грицик заніс йому води і помітив, що руки розв’язані. Хлопець швидко підпер двері куреня.

По обіді в’язень заходився виламувати двері. Під вечір повернулися козаки. Швайки з Мациком не було, бо повели врятованих полонених додому.

Хлопці довідалися, що Швайка вивів козаків на невеличкий татарський загін, який перемогли.

Воронівці привели з собою трьох татарських коней. До боків у них були приторочені сакви. В одній знайшли дві шапки-малахайки. Шапки дали хлопцям.

Тишкевич брехав козакам, що він Семен Задорожний з Байбузівки, шукає Демида-козака. Воронівці дивилися на нього і не знали, як їм бути. Ніхто з них Тишкевича в очі не бачив, бо прибився він до пана Кобильського лише цієї весни. Козаки вірили йому. Лиш Санько сказав, що це Тишкевич. А Левко Заярний сказав, що треба дочекатися Мацика із Швайкою. Усі сіли їсти куліш, навіть в’язня посадили. Та коли почали їсти, незчулися, як за верболозом пролунав стукіт копит, а згодом щось лунко шубовснуло у воду.

Коли воронівці схопилися на ноги і, заважаючи один одному, кинулися до води, — втікач уже досяг протилежного берега. Ще мить – і він щез в очеретах.

ГОНИТВА

Козаки стрибнули на коней. Барвінка кликали з собою, але він не йшов, бо Швайка наказав не покидати острів. В хапанині ніхто з дорослих не завважив, як Санько з Грициком теж скочили на коней.

За плавнями воронівці притримали коней. Втікача і слід пропав. І невідомо, у який бік він подався. Було темно. Козаки не знали, куди їхати. Раптом приїхали Швайка і Мацик. Пилип звелів тікати з острова і слухати вказівки Мацика, а сам поїхав у бік Сули – прямісінько у відкритий степ. За ним поїхали на конях Грицик і Санько.

Мацик наказав козакам перебиратися на Зміїний острів, щоб уникнути небезпеки: Тишкевич направить сюди татар.

Зранку по сліду Тишкевича їхало трійко вершників. Далеко попереду летів на своєму Вітрику козацький вивідник Пилип Швайка. Назад він не озирався. Швайка знав, що Тишкевич служить не тільки панові, а й татарам. Було ясно, чому ординці з такою легкістю обминають озброєні ватаги присульських козаків, і те, чому десятками щезають невідомо куди вільні люди, що поселилися в плавнях.

А Тишкевич нещадно шмагав свого і так вкрай знесиленого коника. Раз по раз озирався назад, і на його видовженому обличчі відбивався тваринний жах. Кілька хвилин тому він завважив позад себе темну рухливу цятку. І цятка ця невблаганно збільшувалася. А ще Тишкевич завважив, що слідом за Швайкою мчать двійко вершників.

Тишкевич згадав, що десь тут, неподалік, має бути сторожовий загін Іслам-бека – того, з яким у Тишкевича не раз і не двічі були спільні справи. Втікач почав завертати.

Швайка, що пильно стежив за втікачем і вже майже його наздогнав, не одразу завважив це. Проте хлопці, які все ще були далеко позаду, помітили те півколо, і Грицик, вйокнувши на коня, подався навперейми. На якусь мить утікач і його переслідувач щезли за байраком. А коли хлопці знову їх побачили, то втікач вибирався з мілкої, геть замуленої річечки, а Швайка лише наближався до неї.